Скелет (кістяк) людини - це комплекс кісток, які виконують опірну, захисну, локомоторну, кровотвірну та депонуючу функції. До скелету входить близько 200 кісток. В скелеті виділяють осьовий (хребет, череп, грудна клітка) та додатковий відділи (пояси кінцівок та вільні кінцівки). Кістки скелету є своєрідними важелями, які рухаються м'язами, в результаті чого частини тіла змінюють положення в просторі. До кісток прикріплюються зв'язки, сухожилля, фасції. Скелет утворює простори для розташування головного мозку, спинного мозку, легень тощо. Кістки беруть участь у мінеральному обміні, вони є депо кальцію, фосфору тощо. Жива кістка містить в собі вітаміни А, Д, С та інші.
Кістки побудовані з кісткової тканини, які є різновидністю сполучної тканини, складаються із клітин (остеоцити) та міжклітинної речовини, яка містить багато колагену, глікопротеїдів тощо, і мінеральних компонентів (в основному кристали гідрооксиапатиту). Завдяки цьому кістка має і гнучкість, і міцність. Кількість (а точніше співвідношення) органічних і мінеральних речовин в кістці змінюється з віком. У дітей значно переважають органічні речовини, у дорослих - мінеральні.
Опір свіжої кістки на розрив такий же, як у міді, і в 9 разів більший, ніж у свинцю. Кістка витримує стискування 10 кг/мм2 (подібно до чавуну). Щоб переламати ребро необхідна сила в 110 кг/см2.
У кістці розрізняють такі клітини: остеобласти - багатокутні, кубічної форми молоді клітини кістки, багаті елементами зернистої ендоплазматичної сітки, рибосомами, комплексом Гольджі. Здатні до розмноження. Поступово остеобласти диференціюються у остеоцити, при цьому кількість органел у клітині зменшується. Міжклітинна речовина, яка утворюється остеобластами, замуровує клітину з усіх боків і просочується солями кальцію.
Остеоцити - зрілі багатовідросткові клітини, які лежать у кісткових лакунах. Їх відростки контактують між собою, а канальці, у яких проходять відростки, пронизують речовину кістки. Остеоцити не діляться, органели у них розвинені слабко.
Остеокласти - великі багатоядерні клітини, які руйнують кістку і хрящ. Остекласти мають багато протеолітичних ферментів, мітохондрій, лізосом і вакуоль. У них добре виражений комплекс Гольджі. Остеокласти відносять до макрофагів.
Кістка (os) як орган ззовні (крім поверхонь зчленування) вкрита окістям, яке є сполучнотканинною пластинкою збагаченою кровеносними і лімфатичними судинами, нервами. Оксітя міцно зрощене з кісткою за рахунок волокон, що входять у тканину кістки. Зовнішній шар окістя волокнистий, внутрішній - остеогенний кісткоутворюючий) прилягає до кістки. В ньому розташовані остеогенні клітини в стані спокою, за рахунок яких відбувається розвиток, ріст в товщину та регенерація кістки після пошкодження.
Розрізняють два основних типи кісткової тканини - ретикулофіброзну (грубоволокнисту) і пластинчасту. Перша розвивається із мезенхіми, що властиво для покривних кісток черепа. Одночасно з диференціюванням клітин в остеоцити утворюється міжклітинна речовина і колагенові волокна. Розташована між клітинами і волокнами основна речовина ущільнюється, формуються кісткові балки (перекладини). Клітини поверхні утворюваної кістки перетворюються в остеобласти.
Більшість кісток скелету людини (за винятком покривних кісток черепа) побудовані пластинчастою кістковою тканиною, тобто мають кісткові пластинки товщиною від 4 до 15 мкм, які складаються із остеоцитів і тонковолокнистої міжклітинної речовини. Сполучнотканинні волокна в товщі кожної пластинки лежать паралельно та орієнтовані у певному напрямку.
В залежності від розташування кісткових пластинок розрізняють компактну і губчасту кістки. У компактній кістці пластинки розташовуються у певному порядку, утворюючи складні системи - остеони. Остеон - структурна одиниця кістки. Він складається із 5-20 циліндричних пластинок, що вставлені одна в одну. В центрі кожного остеону проходить центральний (Гаверсів) канал. Діаметр остеона 0,3-0,4 мм. Між остеонами розташовуються вставні пластинки. Зовнішній і внутрішній краї кістки вкриті генеральними пластинками.
Губчаста кістка має тонкі кісткові пластинки і перекладини (трабекули), які перехрещуються між собою і утворюють багато чарунок. Напрямок перекладин співпадає з кривими стискування і розтягу, утворюючи склепінчасту конструкцію. Таке розташування кісткових трабекул під кутом одна до одної забезпечує рівномірне передавання тиску або тяги на кістку. Все це забезпечує найбільшу міцність кістки при невеликій затраті кісткової тканини.
За формою кістки поділяють на: трубчасті (довгі і короткі), плоскі, змішані. У трубчастої кістки виділяють видовжене тіло (діафіз) і потовщені кінці (епіфізи) на яких розташовуються суглобові поверхні, що вкриті гіаліновим хрящем. До довгих трубчастих кісток належать кістки плеча, передпліччя, стегна і гомілки. Короткі - кістки п'ястка, плесно, фаланги пальців.
Діафізи побудовані у вигляді трубки, стінка якої має компактну кісткову тканину. Епіфізи мають губчасту будову.
Плоскі кістки побудовані із губчастої речовини, яка зовні вкрита тонкими пластинками компактної. Лопатки, кістки черепа, грудина.
Змішані кістки мають складну будову. Вони складаються із декількох частин, що мають різну будову, форму і походження. Наприклад, хребці, кістки основи черепа тощо.
В окрему групу іноді виносять повітроносні кістки: лобна, клиноподібна, решітчаста, верхньощелепна. Вони так називаються, бо в них є повітряні порожнини, які вистелені слизовою оболонкою.
Всередині кісток у кістково-мозкових порожнинах і в чарунках губчастої речовини (вони вистелені остеогенними клітинами на тонкій сполучнотканинній пластинці - ендост) розташований кістковий мозок. У плоду і немовляти у всіх порожнинах кістки знаходиться червоний кістковий мозок. У дорослої людини червоний кістковий мозок є лише в чарунках губчастої речовини плоских кісток (грудина, крила клубових кісток), губчастих кістках і епіфізах трубчастих кісток. У діафізах є жовтий кістковий мозок - жирова тканина.
Кістка живої людини - динамічна структура, у якій відбувається обмін речовин - руйнування старих і створення нових кісткових трабекул і остеонів.
Кістки змінуюються у відповідності до умов зовнішнього середовища, під впливом яких відбувається перебудова їх макро- і мікроструктури. Кістки розвивються краще де більше працюють м'язи, що прикріплені до цих кісток.
Форма і рельєф кістки залежить від характеру прикріплення м'язів. Якщо м'яз прикріплюється сухожиллям, то на кістці формується горбик, відросток. Якщо м'яз вплітається в окістя широким пластом - формується на кістці заглиблення. В місцях проходження кровоносних судин на кістках формуються борозни. Поверхня кістки має багато дрібних отворів, крізь які до кістки входять кровоносні судини, що забезпечують живлення кістки.
Форма, ширина і довжина кістки залежать від виконуваної організмом роботи. У людей важкої фізичної праці, хребці набувають клиноподібної форми, а у балерин, шоферів - кістки плесно потовщені тощо. Суттєва роль у формуванні кісток скелету належить фізичним вправам.
В процесі еволюції скелет людини набув певних особливостей. Значно збільшений мозковий відділ черепа, зменшена довжина верхніх кінцівок, склепінчаста стопа, грудна клітка і таз більші по фронтальній осі ніж по сагітальній тощо.
Хребет (columna vertebralis) зв'язує частини тіла, виконує захисну і опорну функції для спинного мозку і його корінців. На верхньому кінці хребта розташований череп. До хребта приєднуються вільні кінцівки за рахунок поясів кінцівок. Хребет передає масу тіла людини на пояс нижніх кінцівок і забезпечує прямоходіння.
Хребет людини - це довгий зігнутий стовп, що складається з ряду розташованих один над одним хребців. Найчастіше є така кількість хребців у різних відділах хребта: шийних - 7 (позначаються літерою C (cervix - шия), грудних - 12 (Th - thorax - груди), поперекових - 5 (L - lumbalis - поперек), крижових - 5 (S - sacralis - крижовий), куприкових - 4-5 (Co - coccygeus - куприк).
У дитини всі хребці вільні. У дорослої людини хребці нижніх відділів зростаються, утворюючи криж і куприк.
Хребці різних відділів відрізняються за формою і розмірами. Проте всі вони мають багато спільного у будові (тобто вони гомологічні). Кожний хребець (за винятком 1-го) складається з вентрально розташованого тіла і дорзальної дуги. Дуга і тіло утворюють отвір. Отвори всіх хребців утворюють канал хребта, в якому розташований спинний мозок. Між хребцями розташовані хрящові диски (волокнистий хрящ), які складають 1/4 довжини хребта. Центр хрящового диска має драглисту структуру і є залишком хорди.
Від дуги хребця відходить 3 парних і 1 непарний відростки. Непарний відросток (остистий) відходить від дуги дорзально і його легко можна промацати на серединній лінії спини. В боки від дуги відходять поперечні відростки і 2 пари суглобових (верхні і нижні поверхні міжхребцевих суглобів).
На каудальному і краніальному краях дуги (ближче до тіла) є по вирізці. Нижні вирізки верхнього хребця і верхні вирізки нижнього хребця утворюють міжхребцеві отвори, крізь які проходять правий і лівий спинномозкові нерви.
Шийні хребці людини мають невеликі розміри і круглий отвір в кожному із поперечних відростків. Ці отвори утворюють канал для хребтової артерії, яка несе кров до головного мозку. Тіла шийних хребців не високі і їх форма наближається до прямокутної. Довжина остистих відростків збільшується від 2-го до 7-го. Кінці відростків роздвоєні (крім 7-го, у якого він найдовший).
В зв'язку з прямоходінням значно змінені 1-й (атлант) та 2-й (епістрофей) хребці. У 1-го хребця немає остистого відростка (його залишок - задній горбик дорзальної дуги) і суглобових відростків. Середня частина тіла цього хребця відділилась від нього і приросла до 2-го, утворивши на ньому зуб. Є лише залишки тіла у вигляді латеральних мас, від яких відходять дорзальна і вентральна дуги хребця. На останній є передній горбик. На верхній і нижній поверхнях латеральних мас знаходяться суглобові ямки. Верхні утворюють атланто-потиличні суглоби, нижні - атланто-епістрофейні.
2-й шийний (епістрофей) - осьовий. При повертанні голови атлант разом з черепом повертаються навколо зуба, який відрізняє цей хребець від інших. Латерально від зуба розташовані дві суглобові поверхні для сполучення з атлантом. На нижній поверхні є нижні суглобові відростки. Остистий відросток малий, масивний, роздвоєний на кінці.
12 грудних хребців сполучаються з ребрами, що і позначається на їх будові. На бічних поверхнях тіл є реберні ямки, для сполучення з головками ребер. На тілі 1-го грудного хребця є ямка для 1-го ребра і половина ямки для головки 2-го ребра. На тілі 2-го грудного хребця краніально розташована половинка ямки для 2-го ребра, каудально - верхня половинка ямки для 3-го ребра і так далі. Отже, 2-ге і нижчерозташовані до 10-го (включно) ребра приєднуються до двох сусідніх хребців. До 11 і 12 хребців приєднуються лише 11 і 12 пари ребер (відповідно) подібно до 1-го.
На потовщеннях поперечних відростків хребців (2-го - 10-го) є суглобові реберні ямки, до яких приєднуються горбики відповідних за лічбою ребер (тобто ребро приєднується до відростків своїм нижнім краєм). Такі ямки відсутні на 11 і 12 хребцях.
Суглобові відростки грудних хребців розташовані майже у фронтальній площині. Остисті відростки довші від шийних. У верхніх хребців вони більш горизонтальні, у середній - майже вертикальні. У нижніх грудних хребців ці відростки також розташовуються майже горизонтально. Тіла грудних хребців збільшуються зверху вниз.
П'ять поперекових хребців відрізняються від інших розмірами тіл, відсутністю реберних ямок. Поперечні відростки відносно тонкі. Суглобові відростки лежать майже у сагітальній площині. Отвори трикутної форми. Остисті відростки масивні, але короткі розташовані горизонтально. Будова цих хребців дозволяє хребтові мати велику рухливість.
П'ять крижових хребців у дорослої людини зростаються і утворюють криж (os sacrum), який у дитини складається із п'яти окремих хребців. Скостеніння починається в 13-15 років і завершується у 23-25 років.
Передня поверхня крижу увігнута. На задній виступає п'ять поздовжніх гребенів, які утворюються злиттям відростків хребців. По боках крижа розташовані 4 отвори крізь які проходять гілки крижових нервів і кровоносні судини.
Куприк (os coccygus) зростається з вершиною крижу. Він утворений 1-5 (частіше 4) зрослими рудиментарними хребцями. Зростання відбувається у віці 12 - 25 років.
Грудна клітка. Ребра (costae) з 1-го до 7-го прийнято називати справжніми, бо кожне з них досягає грудини своїм хрящем. 8-е - 10-е - несправжні, їх кінці із хрящів зростаються між собою, а потім із 7-мим утворюючи реберну дугу. 11 і 12 пари ребер називають вільними, вони завершуються у товщі черевної стінки.
Ребро - це довга, скручена навколо поздовжньої осі і зігнута плоска кісткова пластинка, яка спереду переходить у хрящ. Передні кінці ребер спрямовані вниз і медіально. Якщо лінія 1-го ребра (тобто його кінець) лежить на рівні 3-го грудного хребця, то така лінія 12-го пересікає лобковий симфіз. В зв'язку з таким розташуванням ребер ширина міжреберних проміжків збільшується ззаду наперед. Кісткова частина ребра складається із головки, на якій розташована суглобова поверхня для сполучення із тілами хребців, шийки і тіла. На тілі 10 верхніх ребер є горбик із суглобовою поверхнею для сполучення з поперечним відростком хребця. На внутрішньому боці кожного ребра по його нижньому краю проходить борозна, у якій розташовуються міжреберні нерв, артерія і вени.
Грудина (sternum) - плоска кістка у якої виділяють: широку рукоятку, шийку, тіло і мечеподібний відросток. На середині краніального краю рукоятки є яремна вирізка, по боках якої є ключичні вирізки для прикріплення ключиць. На латеральних краях рукоятки є вирізки для 1-ої пари ребер та верхніх країв 2-ої. Тіло грудини розширяється донизу, на його вентральній поверхні є чотири шорсткі лінії - сліди зрощення чотирьох окремих сегментів грудини. По краях тіла є вирізки для 2-7-ої пар ребер. Мечеподібний відросток вирізок не має. У новонародженої дитини грудина складається із 4-5 окремих частин, сполучених між собою прошарками хрящової тканини. У віці 17-18 років починається зрощення знизу вверх і завершується воно у віці 30-35 років. У чоловіків грудина довша ніж у жінок.
Череп (cranium) захищає головний мозок та органи чуття і створює опору обличчю, початковим відділам травного апарату. Череп умовно поділяють на мозковий та лицьовий відділи. Обидва відділи поєднані анатомічно, але мають різне походження. У людини та інших вищих ссавців основа черепа розвивється із хряща. На цій основі розташовується мозок, який швидко росте. Над ним із сполучної тканини формуються кісткові пластинки (перетинчасті кістки), які не проходять хрящової стадії розвитку.
Череп людини складається із 23 кісток: 8 парних і 7 непарних. Кістки криші черепа людини плоскі: вони складаються із товстішої зовнішньої і тонкої внутрішньої пластинок компактної речовини між якими розташована губчаста речовина із червоним кістковим мозком і багаточисельними кровоносними судинами. На внутрішній поверхні кісток черепа є багато ямок, які конгруентні до борозен і звивин головного мозку. Багато тут і борозен, по яких розташовуються кровоносні судини мозку.
Мозковий відділ черепа людини побудований: лобною, потиличною,
клиноподібною, решітчастою (непарні) та тім'яні, скроневі (парні). Лицьовий відділ містить: верхні щелепи, піднебінні, виличні, носові, слізні, нижні носові раковини (парні) і леміш, нижню щелепу. До черепа відносять і під’язикову кістку. Решітчаста кістка своєю вертикальною пластинкою і верхніми та середніми носовими раковинами входить до лицьового відділу (носовї порожнини).
На потиличній кістці (os occipitale) є зовнішній потиличний виступ (до нього прикріплюється вийна зв'язка). По боках цього виступу розташована верхня вийна лінія (до неї прикріплюється трапецієподібний м'яз спини). Нижче розташована нижня вийна лінія, до якої прикріплюються великий і малий прямі і верхній косий м'яз голови, що належать до підпотиличних м'язів.
На нижній поверхні латерально від великого (потиличного) отвору потиличної кістки розташовані парні овальні потиличні горбики (виростки) - тут розташовані суглобові поверхні для сполучення черепа і атланта. Вентральний край кістки змикається із клиноподібною. На його нижньому боці є горбик до якого прикріплюється задня стінка глотки.
У клиноподібної кістки є тіло, в центрі якого знаходиться турецьке сідло з гіпофізарною ямкою. Всередині тіла є повітряна порожнина (клиноподібна пазуха), яка сполучається з порожниною носа. Від тіла в боки (латерально) відходять великі крила (лежать майже у фронатальній площині), вверх і латерально - малі крила, вниз звисають крилоподібні відростки. У основі кожного малого крила є отвори зорового нерва.
Решітчаста кістка (os etmoidale) лежить спереду тіла клиноподібної кістки. Це найбільш крихка кістка черепа. У неї є горизонтальна та вертикальна (перпендикулярна) пластинки. Остання переходить у півнячий гребінь, який виступає над горизонтальною пластинкою. На перпендикулярній пластинці є відростки - верхні і нижні носові раковини. Горизонтальна (поперечна) пластинка продирявлена і крізь її отвори до мозку проходять нюхові отвори. До цієї пластинки ніби підвішені лабіринти решітчастої кістки, які побудовані із багатьох повітроносних чарунок, сполучених між собою та носовою порожниною. Від медіальних поверхонь лабіринту відходять носові раковини. Латеральна стінка лабіринту вкрита паперовою пластинкою (дуже тонка і крихка) бере участь у формуванні очниці.
Найскладнішою у черепі є скронева кістка (os temporale). Вона складається із 3-х частин: лускатої, барабанної та піраміди (кам'яниста), які розташовані навколо слухового проходу. У скроневій кістці розташований орган слуху і рівноваги. Пірамідна частина завершується сосцеподібним відростком, біля якого розташований шилоподібний відросток. Від нижньої частини зовнішньої поверхні лускатої ділянки скроневої кістки відходить виличний відросток, у основі якого розташована суглобова поверхня (горбик) і овальна нижньощелепна ямка, куди входить горбик нижньої щелепи, утворюючи скронево-нижньощелепний суглоб.
Тім'яна кістка (os parietale) має вигляд чотирикутної пластинки, зовнішня поверхня якої випукла (в центрі - тім'яний горб), внутрішня - увігнута (на ній є артеріальні борозни).
Лобна кістка (os frontale) має вертикальну лобну луску і горизонтальні частки, що переходять одна в одну і утворюють надочні краї. Лобна луска ззовні опукла і несе на собі лобні горби - характерна ознака черепа людини. Луска лобної кістки людини широка і розташована вертикально. Вище від надочних країв розташовані надбрівні дуги, які сходячись медіально утворюють над коренем носа площадку - глабелу. Надочний край латерально продовжується у виличний відросток, який сполучається із виличною кісткою. Горизонтальні частки лобної кістки (права і ліва) розташовані горизонтально і утворюють верхню поверхню очниці. Одна від одної ці частки відділені решітчастою вирізкою (тут розташована решітчаста кістка). У товщі лобної кістки (в районі глабели і надбрівних дуг) є повітряні пазухи.
Верхня щелепа (maxilla) складається із тіла та 4-х відростків: лобного, виличного, піднебінного і альвеолярного. На останньому розташовані альвеоли зубів. Піднебінний відросток бере участь у формуванні твердого піднебіння. У верхній щелепі є повітряна порожнина (гайморова).
Піднебінна кістка (os palatinum) має дві пластинки: перпендикулярну (вертикальну) і горизонтальну. Від верхнього краю вертикальної пластинки відходять очний та клиноподібний відростки. Перший бере участь у формуванні очниці, другий примикає до клиноподібної кістки. Горизонтальні пластинки обох піднебінних кісток утворюють задню частину твердого піднебіння, яке у людини укорочене.
Нижня носова раковина (concha nasalis inferior) розташована в носовій порожнині і відмежовує середній носовий хід від нижнього.
Парна носова кістка (os nasale) має вигляд видовженої чотирикутної пластинки. Сполучаючись між собою медіальними краями вони утворюють спинку носа.
Слізна кістка (os lacrimale) - тонка чотирикутна пластинка і є частиною медіальної стінки очниці.
Леміш (vomer) утворює більшу частину носової перегородки. Від верхньозаднього краю леміша відходить два крила, між якими розташовані гребінь і дзьоб тіла клиноподібної кістки. Передній край верхньою частиною сполучається з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки. Вільний задній край леміша розмежовує хоани.
Вилична кістка (os zygomaticum) формує рельєф обличчя. З нею сполучаються одноіменні відростки скроневої, лобної та верхньощелепної кісток. Скроневий відросток виличної кістки та виличний відросток скроневої кістки утворюють виличну дугу.
Нижньощелепна кістка (mandibula) єдина рухлива кістка черепа. Складається із тіла та двох гілок, сполучених з тілом під кутом 110-130(. Основа тіла масивна. По середній лінії видно звернений вентрально підборідочний виступ, який є характерною властивістю черепа людини. На гілках розташовані альвеоли зубів. Гілки щелепи спрямовуються краніально і закінчуються двома відростками: переднім - вінцевим і заднім - суглобовим, розділеними вирізкою. До вінцевого приєднується скроневий м'яз, на другому розташована суглобова голівка скронево-нижньощелепного суглобу. Збоку до суглобового відростка приєднується крилоподібний м'яз.
Під’язикова кістка (os hyoideum) дугоподібної форми, розташована між гортанню та нижньою щелепою. Побудована з тіла і 2 пар рогів - великих і малих. Від малих до шилоподібного відростка відповідних скроневих кісток ідуть зв'язки, які ніби підвішують цю кістку до черепа.
Верхня кінцівка складається із поясу і вільної кінцівки, яка складається з плеча (1 кістка - плечова), передпліччя (2 кістки - ліктьова і променева) і кисті (зап'ястя - 8 кісток, п'ястя - 5 кісток і фаланги пальців - 14 кісток).
Плечовий пояс людини утворений двома парними кістками: ключиці і
лопатки, які прикріплені до грудної клітки м'язами і зв'язками, а спереду суглобом між ключицею і рукояткою грудної кістки.
Ключиця (clavicula) - S-подібно зігнута трубчаста кістка з тілом і двома кінцями: лопатковим (акроміальним) та грудинним. На обох кінцях є суглобові поверхні для сполучення (відповідно) з ключичною вирізкою рукоятки грудної кістки та акроміальним відростком лопатки. Ключиця ніби відсовує плечовий суглоб на периферію тіла, забезпечуючи свободу рухів руки.
Лопатка (scapula) - плоска трикутної форми кістка. На дорзальній площині кістки є виступ (ость), який поділяє лопатку на верхню та нижню частини. Виступ продовжується латерально і вперед у акроміон, на якому є суглобова поверхня для сполучення з ключицею. Верхній край лопатки переходить у дзьобоподібний відросток, під яким розташована велика вирізка лопатки. Латеральний кут лопатки закінчується потовщенням із суглобовою ямкою. У людини лопатка розташована дорзально, довжина зменшилась у порівнянні з шириною.
Довга трубчаста плечова кістка (humerus) має тіло (діафіз) та дві голівки (епіфізи). На верхньому епіфізі є кулястої форми суглобова поверхня для сполучення з лопаткою та великий (латерально) і малий (медіально) горбики. Від горбків вниз відходять гребені, між якими іде міжгорбкова борозна (тут розташоване сухожилля двоголового м'яза). Нижня частина кістки має трикутну форму і завершується складною суглобовою поверхнею. Тут є власне дві суглобові поверхні для сполучення з ліктьовою і променевою кістками передпліччя: блок і латеральніше від нього куляста голівка.
Тіло довгої трубчастої ліктьової кістки (ulna) нагадує тригранну призму. Верхній епіфіз більш масивний, має два відростки - ліктьовий (ззаду, для сполучення з блоком плечової кістки) і вінцевий (спереду). На вінцевому відростку розташована суглобова поверхня для сполучення з променевою кісткою. На нижньому епіфізі ліктьової кістки є суглобова поверхня для сполучення з променевою кісткою і медіально розташований шилоподібний відросток.
На верхньому епіфізі довгої трубчастої променевої кістки (radius) є суглобова ямка для сполучення з голівкою плечової кістки та суглобове коло для сполучення з ліктьовою кісткою. Поряд з цією голівкою розташована горбистість двоголового м'яза. Дистальний епіфіз має зап'ястну суглобову поверхню для сполучення з верхнім (проксимальним) рядом кісток зап'ястя і закінчується латеральним шилоподібним відростком. На медіальному краї цього епіфізу є суглобова поверхня для сполучення із ліктьовою кісткою.
Нижня кінцівка складається із поясу (представленого тазовими кістками, між якими ззаду розташованна крижова кістка) та вільної нижньої кінцівки. У вільній кінцівці виділяють стегно (стегнова кістка), гомілку (велика і мала гомілкові кістки) і стопу із заплесно (7 кісток), плесно (5 кісток) і фаланги пальців (14 кісток).
Тазова кістка (os coxae) - парна плоска кістка, утворена лобковою, клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної впадини - глибокої ямки, що зчленовується з голівкою стегна. Сіднична і лобкова кістки обмежують запиральний отвір овальної форми великих розмірів, який закритий сполучнотканинною запиральною мембраною. Спереду лобкові кістки сполучені напівсуглобом - симфізом. Тазові кістки сполучені з крижовою кісткою вушкоподібними поверхнями клубової кістки, утворюючи суглоб.
Стегнова кістка (os femoris) - найбільша трубчаста кістка. Куляста голівка стегнової кістки, яка сполучається із вертлужною впадиною тазової кістки, має на собі ямку круглої зв'язки. Довга шийка кістки розташована до неї під кутом. У чоловіків цей кут тупий, у жінок майже прямий. Під шийкою латерально розташований великий вертел. З медіального боку є малий вертел. Тіло стегнової кістки циліндричної форми. На задній його поверхні є горбистість для прикріплення м'язів випрямлячів нижньої кінцівки. На нижньому епіфізі є два виростки - медіальний і латеральний (на їх бокових поверхнях розташовані надвиростки, розділені міжвиростковою ямкою, яка переходить у надколінну поверхню, де прилягає надколінник).
Надколінник (patella) - сесамоподібна кістка, яка лежить у товщі сухожилля 4-голового м'яза стегна.
Велика гомілкова кістка (tibia) сполучається із стегновою, утворюючи колінний суглоб. На верхньому масивному і широкому епіфізі є два мищелки з латеральною і медіальною ямками, між якими є міжямкове підвищення. Суглобові поверхні не відповідають за своєю глибиною горбикам стегна, тому тут є два хрящових меніски. На латеральній поверхні одноіменного горбика є малогомілкова суглобова поверхня. Тіло великої гомілкової кістки трикутної форми. На верхній його частині спереду розташована горбистість для прикріплення 4-голового м'яза. До латерального (міжкісткового) краю прикріплюється міжкісткова перетинка. Чотирикутної форми дистальний епіфіз має нижню суглобову поверхню для сполучення з таранною кісткою стопи. Медіальний його (епіфіза) кінець відтягнутий і утворює медіальну .... (ладижку) На латеральній поверхні нижнього епіфізу великої гомілкової кістки є малогомілкова вирізка для сполучення з однойменною кісткою.
Тонка довга трубчаста мала гомілкова кістка (fibula) має на верхньому епіфізі суглобову поверхню для сполучення з великою гомілковою. Трикутної форми тіло кістки закінчується латеральною ладижкою, на якій є суглобова поверхня ладижки. Нижня суглобова поверхня великої гомілкової кістки і суглобові поверхні ладижок утворюють виделку, яка охоплює блок таранної кістки зверху і з боків.
Кістки (скелет) стопи (ossa pedis) сполучені таким чином, що утворюють склепіння. Передплесно утворене 7 кістками: таранна, п'яткова, кубоподібна, ладьєподібна і 3 клиноподібних. Гомілка приєднується до таранної. Найбільша кістка - п'яткова.
Плесно складається із 5 коротких трубчастих кісток. Фаланги пальців також належать до коротких трубчастих кісток.
Кістки кінцівок (крім ключиці) у онтогенезі людини проходять 3 стадії: сполучнотканинну, хрящову і кісткову. В діафізах трубчастих кісток в кінці 2-го - на початку 3-го місяців внутрішньоутробного розвитку закладаються первинні точки скостеніння, які поширюються до епіфізів. У новонароджених епіфізи хрящові, вторинні точки скостеніння закладаються у них впродовж перших 5-10 років, а зростання епіфізів з діафізами, як правило, відбувається після 15-18 років, причому у дівчат на 1-2 роки раніше, ніж у хлопців.
Сполучення кісток (артрологія) прийнято поділяти на перервні і безеперервні. Неперервне сполучення забезпечується сполучною тканиною. Воно може бути фіброзним (синдесмози), хрящовим (синхондрози) і кістковим (зростання).
Синдесмози - зв'язками і мембранами (міжкісткові перетинки передпліччя і гомілки, жовті зв'язки дуг хребців та швами (зубчасті, лускаті і прямі). До синдесмозів належить і вбивання (зуби).
Синхондрози - між кістками розташовується хрящ (рукоятка або мечеподібний відросток з тілом грудної кістки). Кісткові сполучення з'являються при скостенінні синхондрозів.
До хрящових сполучень належать і напівсуглоби або симфізи. У таких хрящах є порожнини, які позбавлені синовіальної оболонки. До цього типу сполучення згідно з PNA відносяться міжхребцеві симфізи, лобковий симфіз та симфіз рукоятки грудини.
Суглоби є перервним (синовіальним) сполученням кісток у яких є вкриті гіаліновим хрящем ( за винятком скроневонижньощелепного та грудиноключичного суглобів - тут хрящ волокнистий) суглобові поверхні кісток, суглобова капсула, порожнина, синовіальна рідина. Товщина хряща (0,2 - 6,0 мм) залежить від функціонального навантаження на суглоб. Хрящ позбавлений кровоносних судин на охрястя, містить в собі багато органічних сполук (колагенові волокна <надає міцості> та протеоглікани <надає пружності>). З боку суглобової поверхні хрящ вкритий шаром аморфної речовини. Змащування суглобових поверхонь забезпечується синовіальною рідиною, яка продукується синовиіальною мембраною (внутрішній шар суглобової сумки). Синовіальна мембрана має багато ворсинок і складок, що збільшує її поверхню. Вона добре васкуляризована, капіляри лежать безпосередньо під шаром епітеліальних клітин (секреторні синовіоцити), які і виробляють синовіальну рідину <її кількість не перевищує 2-3 мл> (основним компонентом якого є гіалуронова кислота). Фагоцитарні синовіоцити мають властивості макрофагів.
Щільний зовнішній шар суглобової капсули (фіброзна мембрана) прикріплюється до кісток поблизу біля країв суглобових поверхонь і переходить у окістя. Суглобова капсула біологічно герметична. Вона, як правило, укріплюється позасуглобовими (в товщі капсули) зв'язками. Зв'язки не тільки укріплюють суглоб, а і спрямовують і обмежують рухи. Тиск у суглобовій сумці нижчий від атмосферного.
Суглобові поверхні рідко повторюють (доповнюють) одна одну за формою. Для досягнення конгруентності (від лат. congruens - відповідний) у суглобах є ряд допоміжних утворів - хрящових дисків, менісків, губ, синовіальні сумки і піхви. Так, наприклад, у скронево-нижньощелепному суглобі є хрящовий диск, зрощений з капсулою по зовнішньому краю; у колінному - півкільцеві медіальний і латеральний меніски, які розташовані між суглобовими поверхнями стегнової та великої гомілкової кісток; по краю вертлюжної впадини є одноіменна губа, завдяки якій суглобова поверхня тазостегнового суглоба поглиблюється і більше відповідає кулястій голівці стегнової кістки. Синовіальні сумки і піхви - невеликі порожнини синовіальної мембрани, які розташовуються у фіброзній мембрані (оболонці) і заповнені синовіальною рідиною. Вони полегшують рух розташованих поряд сухожиль, зв'язок, кісток.
В залежності від кількості суглобових поверхонь у суглобі їх поділяють на прості (дві суглобові поверхні), складні (більше двох) і комплексні (між зчленівними поверхнями є диск або меніск, що ділять порожнину суглоба на два відділи) та комбіновані (анатомічно розрізнені суглоби працюють як одне ціле <скронево-нижньощелепний, міжхребцеві, реберно-хребцеві тощо>).
Форма зчленівних поверхонь зумовлює кількість площин, у яких можуть здійснюватися рухи. В залежності від цього суглоби поділяють на одно- (циліндричні, блокоподібні), дво- (еліпсоподібні, сідлоподібні) та багатовісні (кулясті і плоскі).
Для зручності форму суглобової поверхні порівнюють з відрізком тіла повертання і на цій підставі виділяють суглоби: циліндричні (серединний атлантоосьовий, проксимальний променево-ліктьовий), блокоподібні - це власне циліндричні, але розділені заглибленням або горбиком (міжфалангові кисті, плечо-ліктьовий), еліпсоподібні (променево-зап'ястковий, колінний (комплексний>, атланто-потиличний <комбінований>), сідловидні (зап'ясно-п'ястковий великого пальця <тільки у людини>, кулясті (плечовий, кульшовий), плоскі (міжзап'ясні, передплесно-плесневі).
В суглобах навколо поперечної осі відбувається згинання і розгинання, навколо сагітальної - відведення і приведення, навколо фронтальної - кручення.
Сполучення окремих відділів скелету.
М’язи
Скелетна мускулатура складається з окремих м’язів, побудованих з м’язової (посмугованої) тканини, сполучної тканини, нервів і судин, які в ній проходять. В давнину м’яз порівнювали з мишею (musculus - миша), а тому у ньому виділяли головку, черевце і хвіст. За головку (origo) у м’язі прийнято вважати ту його частину, яка залишається нерухомою при скороченні цього ж м(яза. Відповідно рухливий кінець називають хвостом (insertio).
Ці м(язи утримують тіло у рівновазі, переміщують його в просторі та рухаючи кістки змінюють положення органів, утворюють стінки грудної та черевної порожнин, тазу, входять до складу глотки, верхньої частини стравоходу, гортані, рухають очне яблуко і слухові кісточки, забезпечують ковтання та дихальні рухи, утворюють зовнішній анальний сфінктер.
М(яз в цілому побудований з пучків м(язових волокон. Кожне волокно має форму циліндра і вкрите сполучнотканинною оболонкою (ендомізій). Довжина м(язового волокна коливається від 1 до 40 мм, товщина - до 0.1 мм. Розрізняють (за кількістю міоглобіну) червоні та білі м(язові волокна. Червоні м(язи мають багато міоглобіну і мітохондрій. Це найтонші волокна з груповим розташуванням міофібрил. Білі волокна містять мало міоглобіну і мітохондрій, міофібрил у них багато і розташовані вони рівномірно. Є і проміжний тип волокон.
Білі волокна скорочуються швидше, але швидко і заморюються. Червоні м(язи скорочуються триваліше і довше не заморюються. У людини більшість м(язів мають усі три типи волокон.
Групи волокон об(єднуються в пучки 1-го порядку сполучною тканиною (внутрішній перимізій), яка їх охоплює і щільно з(єднує їх між собою. Пучки 1-го порядку об(єднуються сполучною тканиною в пучки 2-го порядку. Так само утворюються пучки 3-го і інших порядків, і, нарешті, сполучна тканина охоплює весь м(яз в цілому. Ця зовнішня сполучнотканинна оболонка називається зовнішнім перимізієм або епімізієм. Внутрішня сполучна тканина, що охоплює пучки волокон, називається внутрішнім перимізієм. Окремі великі м(язи або групи м(язів вкриваються поверх їх зовнішнього перимізія ще особливими пластинками сполучної тканини - фасціями. Це своєрідні футляри, які вкривають окрмі м(язи, групи м(язів, все тіло людини (поверхнева та власна фасції) порожнини торсу зсередини, внутрішні органі, судини тощо.
Скелетні м(язи приєднуються до кісток (рідше до хрящів, фасцій, сухожилків) своїми сухожилками (tendo). Сухожилки збудовані з волокон щільної сполучної тканини і в поперечному перерізі мають форму кола чи овалу. Підходячи до кінців м(язових волокон, пучки сухожилкових волокон роз(єднуються і охоплюють ці кінці так, що тонкі сухожилкові волоконця переходять у структури сарколеми. Таким способом встановлюється міцний зв(язок між сухожилком і м(язом.
У м(язах м(язові волокна можуть розташовуватись по різному до осі м(яза. Саме за цією ознакою м(язи поділяють на перисті, прямі, колові, поперечні тощо.
В залежності від розташування м(язи поділяють на: поверхневі і глибокі, медіальні і латеральні, зовнішні і внутрішні.
Назви м(язів часто вказують на їх форму (ромбопо-дібний, трапецієподібний, квадратний) величину (великий, малий, довгий), напрямок (поперечний, косий), кількість головок, назви кісток, до яких вони прикріплені, виконувана функція (згинач, розгинач тощо).
За формою м(язи поділяються на довгі, короткі і широкі. Довгі м(язи мають довгасте черевце (venter), в якому зосереджені м(язові волокна, а на його кінцях - два (як мінімум) сухожилки, якими м(яз прикріплюється до кісток. Широкі м(язи мають і широкі сухожилки - апоневрози. Короткі м(язи відрізняються від довгих лише розмірами (звідси і назва). У деяких м(язів є два черевця - це двочеревцеві м(язи. Крім того, довгі м(язи можуть починатися від кісток не одним, а 2-ма, 3-ма і навіть 4-ма сухожилками або головками (caput). Вони так і називаються - дво-, три- та чотириголовими.
Для того щоб відбувався рух м(язи мають кріпитися до різних кісток, проходячи мимо суглоба, в якому виконується даний рух, а перетинаючи, якщо не самий суглоб, то вісь обертання цього суглоба. Деякі м(язи минають не один а два суглоби. Наприклад, двоголовий м(яз плеча проходить спереду від плечового суглоба, розпочинаючись на лопатці, і спереду від ліктьового, приєднуючись до променевої кістки. Він діє на обидва ці суглоби. Це двосуглобові м(язи.
Кожний м(яз може виконувати не один рух, а два (наприклад, одночасно приведення і пронацію), але не може робити двох протилежних рухів у тому самому суглобі. Для цих рухів існують окремі групи м(язів (антагоністи). Наприклад, згиначі ліктьового суглоба проходять спереду від нього, а розгиначі - ззаду.
Згідно з усіма можливими рухами навколо трьох осей обертання існує шість основних груп м(язів: згиначі (флексори) - розгиначі (екстензори), привідні (аддукто-ри) - відвідні (абдуктори), пронатори (обертання <рота- ція> до серендини) - супінатори (ротація назовні).
М(язи мають допоміжєні апарати: фасції, зв(язки, слизові піхви сухожилків, блоки, сесамоподібні кістки.
Від внутрішньої поверхні фасцій відходять фасціальні перетинки, які йдуть у глибину поміж сусідніми групами м(язових волокон і прикріплюються до кісток. Таким чином вони відділяють одну групу м(язів від іншої, охоплюючи їх фіброзною або кістково-фіброзною піхвою. Це має функціональне значення, бо піхви утримують м(язи при їх скороченні в певних межах. Крім того фасції мають значення в патології, створюючи опір (бар(єр) поширенню запальних процесів. Фасції бувають різної міцності. Деякі з них слабенькі, тісно зв(язані із зовнішнім перимізієм так, що й розділити їх важко, інші міцні, блискучі, нагадують собою апоневрози. Найбільшого розвитку фасції досягають у людей важкої фізичної праці.
Зв(язки - це місцеві потовщення фасцій у вигляді блискучих фіброзних пучків, косих або поперечних, які перекидаються між кістковими виступами над сухожилками м(язів, що тут проходять з одного відділу кінцівки на другий, наприклад, з гомілки на стопу. Ці зв(язки ніякого відношення не мають до суглоба. Перекидаючись над сухожилками м(язів, вони утворюють для них фіброзні піхви. Піхви утримують сухожилки в певному положенні під час скорочень м(язів, не даючи їм відходити вбік.
Слизові сумки утворюються в місцях, де сухожилки м(язів під час скорочень найбільше труться об тверді сусідні утвори, найчастіше біля місця прикріплення м(яза, між його сухожилком і кісткою. Вони утворюються під впливом постійного тертя через розпушування сполучної тванини, в якій, нарешті, з(являються порожнини з гладенькими стінками і незначною кількістю рідини, подібної до синовії.
Синовіальну піхву сухожилків можна уявити собі як сліпий видовжений циліндричний мішок із сполучної тканини, який охоплює сухожилок з усіх боків двома листками так, що один листок приростає до сухожилка, а другий охоплює його ззовні. Зовнішній листок сполучений з внутрішнім лише на свої кінцях і між ними є щілина, в якій є слизька рідина. Під час рухів сухожилка разом з ним рухається і прирощений до нього внутрішній листок піхви, який треться об зовнішній листок, і це тертя полегшується через наявність слизового мастила між листками.
Блоки - це вкриті хрящем виїмки на кістках, в тих місцях, де через кістку перекидається сухожилок м(яза, який змінює свій напрям. Сухожилок легко рухається по хрящовій поверхні виїмки, не зміщуючись убік.
Сесамоподібні кістки містяться в товщі м(язових сухожилків недалеко від місця їх приєднання. Частина волокон сухожилка приєднується до сесамоподібної кістки, друга частина проходить далі і приєднується до тієї кістки, яку даний м(яз рухає. При цьому змінюється кут, під яким сухожилок приєднується до кістки. Це зумовлює і більш вигідний кут дії м(яза на кістку. Найбільша сесамоподібна кістка - колінна чашечка, трохи менша - горіхоподібна кістка, а також кісточки біля основ перших фаланг великих пальців кисті і стопи.
Рухи тіла здійснюються завдяки розташуванню м(язів і кісток в тілі людини, яка нагадує систему важелів. В зв(язку з цим у м(язі виділяють анатомічний та фізіологічний поперечник - площу перерізу через черевце. Анатомічний переріз - це сума перерізу усіх м(язових волокон, переріз яких проведений перпендикулярно до довгої осі м(яза. Фізіологічний поперечник - сума перерізу усіх м(язових волокон при перерізі перепендикулярному до самих волокон. У прямих м(язів ці поперечникі співпадають. У косих чи перистих м(язів фізіологічний поперечник буде більшим.
Розрізняють абсолютну та відносну силу м(яза. Абсолютна показує максимальну масу вантажу, які м(яз здатний підняти. Відносна - максимальна маса вантажу (піднята даним м(язом) розділена на площу фізіологічного поперечника (чи анатомічного), тобто віднесена до одиниці площі (зрештою до окремого волокна).
Сила м(яза залежить від кількості м(язових волокон в ньому та напрямку їх розташування до осі м(яза. Кожний м(яз складається із нейромоторних одиниць - група м(язових волокон об(єднаних одним аксоном. Така одиниця працює як єдине ціле.
Нервова система.
Головний мозок (encephalon) розташований у мозковому відділі черепа має масу приблизно 1500 г. і складається з: переднього, середнього, проміжного, довгастого, мосту і мозочка. З основи мозку можна бачити (спереду назад) в нюхових борознах лобних часток розташовані нюхові цибулини (до них відходять 15-20 нюхових нервів - 1-а пара черепних нервів), які переходять у нюхові тракти і нюхові трикутники. За ними з обох боків видно передню дирчасту речовину, крізь яку в глибину мозку проходять кровоносні судини. Між названими ділянками розташований зоровий перехрест (продовження зорових нервів - 2-а пара черепних нервів), безпосередньо за перехрестом - сірий горб, який переходить у лійку і далі у гіпофіз, а ззаду від сірого горба - 2 сосцеподібних тіла: ці структури належать гіпоталамусу (проміжний мозок). За ними лежать ніжки мозку (середній мозок) і міст (задній мозок). Між ніжками мозку відкривається міжніжкова ямка, дно якої продирявлене, - задня дирчаста речовина. Розташовані по боках ніжки мозку сполучають міст з півкулями великого мозку. На внутрішній поверхні кожної ніжки мозку біля переднього краю мосту виходить окоруховий нерв (3-я пара), а збоку від ніжки мозку - блоковий нерв (4-а пара черепних нервів). Від мосту назад і латерально розходяться середні ніжки мозочка, які сполучають ці структури. Трійничний нерв (5-а пара) виходить із товщі середньої ніжки мозочка. Назад від мосту розташований довгастий мозок. Між ними медіально виходить відвідний нерв (6-а пара), а латерально - лицьовий (7-а) і присінково-завитковий (8-а пара черепних нервів). По боках від серединної борозни довгастого мозку видні поздовжні потовщення - піраміди, а збоку від кожної із них - оливи. Із позадоливної борозни довгастого мозку виходять послідовно язикоглотковий (9-а), блукаючий (10-а) і додатковий (11-а), а із борозни між пірамідою і оливою - під'язиковий (12-а пара черепних нервів).
Півкулі головного мозку віддалені одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої залягає мозолисте тіло, яке сполучає півкулі. Поперечна щілина великого мозку відділяє потиличні частки півкуль від мозочка. Назад і вниз від потиличних часток розташовані мозочок і довгастий мозок, який переходить у спинний.
Головний мозок поділяють на 3 основних відділи: мозковий стовбур, мозочок і кінцевий мозок (півкулі). Перший - філогенетично найдавніша частина головного мозку включає довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок. Саме звідси виходять черепні нерви.
Найрозвиненіша, велика і функціонально значима частина мозку – це півкулі головного мозку. Відділи півкуль утворюють плащ, наймолодші у філогенетичному відношенні структури.
Півкулі головного мозку діляться на частки: центральна (Роландова) борозна відділяє лобну частку від тім'яної, латеральна (Сільвієва) борозна відділяє від тім'яної і лобної скроневу частку. Тім'яно-потилична борозна розділяє тім'яну і потиличну частки. Дрібніші борозни поділяють частки на звивини.
На медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку ряд утворів відносяться до лімбічної системи: нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий трикутник, передня дирчаста речовина, гіпокамп, поясна звивина, гачок.
Кора великих півкуль утворена сірою речовиною, яка лежить по периферії. Товщина кори у різних ділянках коливається від 1,3 до 5 мм. В.О. Бец виявив, що будова і взаємне розташування нейроцитів неоднакове у різних ділянках кори, що визначає нейроцитоархітектоніку кори. Клітини більш менш однакової структури розташовуються у вигляді шарів (пластинок). Їх налічується 6. Товщина шару, характер границь, розміри клітин, їх кількість варіюють у різних відділах мозку.
Зовні розташований 1-й - молекулярний - шар, в ньому залягають дрібні мультиполярні асоціативні нейроцити і багато волокон - відростків нейроцитів нижчих шарів.
2-й шар - зовнішній зернистий - утворений багатьма дрібними мультиполярними нейроцитами.
3-й - найширший шар - пірамідний - містить нейронцити пірамідної форми, тіла яких збільшуються зверху вниз.
4-й шар - внутрішній зернистий - утворений дрібними нейроцитами
зірчастої форми.
5-й шар - внутрішній пірамідний - (найбільше розвинений у прецентральній звивині <моторна зона кори>) утворений пірамідними клітинами (клітини Беца, до 125 мкм).
6-й шар - поліморфний - утворений нейронами різної форми і розмірів.
Деякі автори виділяють і 7-й шар - аморфний.
У кожному шарі окрім нервових клітин розташовані нервові волокна.
Будова і щільність їх залягання неоднакові у різних відділах кори. Особливості розташування волокон у корі вивчає міелоархітектоніка. Всю кору прийнято поділяти на поля (за Бродманом їх виділяють 52).
В корі великих півкуль мозку відбувається аналіз усіх подразнень, які надходять із навколишнього світу та внутрішнього середовища організму. Найбільша кількість аферентних імпульсів надходить через ядра таламуса до клітин 3-го і 4-го шарів кори. В корі розташовуються центри регуляції виконання окремих функцій. Кора - це кінцева ланка аналізаторів (Павлов). В процесі еволюції відбувається локалізація функцій у корі. Звичайно у корі кожний аналізатор представлений ядром і розсіяними елементами. Ядро - це ділянка розташування найбільшої кількості нейроцитів кори, у якій точно проектуються всі структури периферичного рецептора. Розсіяні елементи розташовані поблизу ядра і на різних відстанях від нього. Якщо ядра здійснюють вищий аналіз і синтез, то у розсіяних елементах - більш простий. Розсіяні елементи різних аналізаторів можуть перекриватися.
Приклади деяких ядер і їх локалізація:
Ядра пропріоцептивної та загальної чутливості (температурної, больової, тактильної) протилежної частини тіла розташовані у постцентральній звивині і верхньої тім'яної часточки.
Ядра рухового аналізатора розташовані головним чином у
прецентральній звивині і парацентральній часточці на медіальній поверхні півкулі (рухова зона кори).
В обох цих центрах розміри проекційних зон різних органів залежать не від розмірів останніх, а від їх функціонального значення.
Ядро зорового аналізатора розташовується на медіальній поверхні потиличної частки, з обох боків шпорної борозни. Ядра отримують інформацію: праве - від латеральної половини сітківки правого ока і медіальної пололвини сітківки лівого ока; ліве - від латеральної половини лівого ока і медіальної половини правого.
Корковий кінець нюхового аналізатора - це гачок, а також стара і стародавня кора. Стара кора розташована в ділянці гіпокампа і зубчастої звивини, стародавня - в ділянці передньої дирчастої речовини, прозорої перетинки і нюхової звивини. Завдяки близькому розташуванню ядер нюхового і смакового аналізаторів відчуття смаку і запахів тісно пов'язані. Ядра цих аналізаторів обох півкуль пов'язані провідними шляхами з рецепторами як лівої, так і правої сторін.
Мова і мислення людини здійснюється при участі усієї кори, але є ряд спеціалізованих ділянок. Так, руховий центр аналізатора усної і письмової мови розташовується у ділянці кори лобної частки. Аналізатори зорового і слухового сприйняття мови знаходяться поблизу ядер зору і слуху. При цьому мовні аналізатори у правшів локалізуються лише у лівій півкулі, а у лівшів - лише у правій.
Базальні (підкоркові) ядра кінцевого мозку розташовані в товщі білої речовини ближче до основи мозку. До них відносяться смугасте тіло, огорожа і мигдалина мозку.
Смугасте тіло складається із хвостатого і сочевицеподібного ядер (в ньому виділяють бліду кулю та шкаралупу). Огорожа розташована у білій речовині півкулі латеральніше сочевицеподібного. Мигдалина залягає у білій речовині скроневої частки півкуль, на 1,5 - 2 см назад від її скроневого полюсу.
Порожнинами півкуль головного мозку є 1-й та 2-й (бічні) шлуночки, які розташовані в товщі білої речовини під мозолистим тілом. Кожний шлуночок має центральну частину від якої відходить передній, задній і нижній роги. Передні роги обох шлуночків відділені один від одного двома пластинками прозорої перетинки. Центральна частина шлуночка вигинається навколо таламуса утворючи дугу. У центральну частину і нижній ріг шлуночка впинається судинне сплетення, яке крізь міжшлуночковий отвір сполучається з судинним сплетенням третього шлуночка.
Проміжний мозок (diencephalon) розташований під мозолистим тілом, складається із таламуса, епіталамуса, метаталамуса і гіпоталамуса.
Таламус (зоровий горб) - парний, яйцеподібної форми, утворений, головним чином, сірою речовиною. Його медіальна і задня поверхня вільні, тому їх добре видно на розрізі мозку, передня зрощена з гіпоталамусом, латеральна прилягає до внутрішньої капсули. Таламус є підкорковим центром усіх видів чутливості (виняток - нюхова чутливість). Медіальні поверхні таламуса звернені одна до одної і утворюють бічні стінки 3-го шлуночка.
Епіталамус включає шишкоподібне тіло (епіфіз), поводки і трикутник повідків. Епіфіз - залоза внутрішньої секреції - ніби підвішений на двох, сполучених між собою (спайкою), повідках зв'язаних з таламусом трикутниками повідків.
Метаталамус утворений парними медіальними і латеральними колінчастими тілами. Медіальні тіла разом з нижніми горбками середнього мозку є первинним центром слухового аналізатора. Латеральні тіла разом з верхніми горбками середнього мозку утворюють первиннй центр зорового аналізатора.
Гіпоталамус розташований спереду від ніжок мозку утворюючи стінки 3-го шлуночка. До нього належать зоровий перехрест, зоровий тракт, сірий горб, лійка, нейрогіпофіз, сосцеподібні тіла, власне підталамічна ділянка. В гіпоталамусі розташовані центри вегетативної нервової системи, регуляції ендокринних залоз. В гіпоталамусі є звийчайні нейроцити і нейросекреторні клітини. Гіпоталамус с гіпофізом утворюють єдиний функціональний компекс, у якому гіпоталамус виконує регуляторну функцію, а гіпофіз - ефекторну.
В гіпоітламусі налічується більше 30 пар ядер. Великі нейросекреторні клітини супраоптичного та паравентрикулярного ядер переднього гіпоталамуса виробляє нейросекрети пептидної природи (вазопресин і окситоцин), які потрапляють в організм через гіпофіз. Дрібні нейрони ядер медіального гіпоталамуса виробляють рилізинг-фактори (або ліберини) та статини, які через власні гормони (тропні) аденогіпофіза впливають на діяльність організму.
Середній мозок (mesencephalon) включає ніжки мозку і дах. Ніжки мозку - це білі круглясті (досить товсті) тяжі, які виходять із мосту і прямують вперед до півкуль головного мозку. Між ніжками внизу розташована міжніжкова ямка, на дні якої видно задню дирчасту речовину. Із борозни на медіальній поверхні кожної ніжки виходить окоруховий нерв (3-я пара черепних нервів). Кожна ніжка має основу і покришку, між якими розташована чорна субстанція (частина екстрапірамідної системи, яка приймає участь у підтриманні м'язового тонусу і автоматично регулює роботу м'язів). Основа ніжки утворена провідними шляхами, що зв'язують відділи головного і спинного мозку. У покришці крім висхідних волокон до таламусу розташовані ядра. Найбільшим серед них є червоне ядро, від якого розпочинається руховий червоноядерно-спинномозковий тракт (шлях). Тут розташована ретикулярна формація та проміжне ядро
Дах середнього мозку - це чотиригорбикове тіло: його передні горбки (разом з медіальними ядрами колінчастих тіл проміжного мозку) утворюють підкорковий центр зору, задні (з латеральними ядрами) - слуху. В заглибленні передніх горбків розташований епіфіз (шишкоподібне тіло). Чотиригорбкове тіло - це рефлекторний центр різного типу рухів, які виникають під впливом зорових і слухових подразнень.
Навколо водогону середнього мозку (Сільвієвого) розташована центральна сіра речовина, в якій розташована ретикулярна формація, ядра 3-ї і 4-ї пар черепних нервів, а також парне серединне додаткове вегетативне ядро (Якубовича), непарне серединне ядро і ядро середньомозкового шляху трійничного нерва.
Міст (Вароліїв міст) (pons) є лише у ссавців і має вигляд розташованого впоперек потовщеного валика, від латерального боку якого відходять середні ніжки мозочка. Задня поверхня мосту вкрита мозочком і формує частину стінки ромбоподібної ямки. Передня (прилягає до основи черепа) межує з довгастим мозком внизу і ніжками мозку вгорі. На ній помітні лінії, які пов'язані з ходом нервових волокон, що ідуть від власних ядер мосту в середні мозочкові ніжки. На передній поверхні мосту по середній лінії поздовжно розташована базилярна борозна - тут проходить одноіменна артерія мозку. На фронтальному перерізі у мості виділяють передню (базилярну) і задню (покришку) частини.
Базилярна частина мосту складається із багатьох нервових волокон, які утворюють провідні шляхи (зв'язують кору мозку із спинним мозком і корою мозочка), і власних ядер між ними. В задній частині мосту (покришці) проходять висхідні провідні шляхи і частково нисхідні, є ретикулярна формація, ядра 5, 6, 7, 8 пар черепних нервів. На межі між обома частинами мосту лежить трапецієподібне тіло - утвір ядер і волокон провідного шляху слухового апаналізатора.
Мозочок (cerebellum) відіграє основне значення у підтриманні рівноваги тіла і координації рухів.
У мозочка є дві півкулі і черв'як (філогенетично стара частина). Розміри півкуль мозочка корелюють з розмірами півкуль великого мозку і мосту.
Поверхню півкуль і черв'яка розділяють поперечні паралельні борозни, між якими розташовані вузькі довгі листки мозочку. Завдяки цьому його поверхня у дорослої людини складає в середньому 850 см2. У мозочку розрізняють передню, задню і клаптиково-вузликову частки, які відділені між собою більш глибокими щілинами. Вони утворені часточками мозочку. Борозни мозочку суцільні і переходять з черв'яка на півкулі, тому кожна частка черв'яка пов'язана з правою і лівою частками півкуль.
Клаптики (flocculi) - цей найбільш ізольовані і філогенетично старі частки півкуль, які прилягають з кожного боку до вентральної поверхні середньої мозочкової ніжки і пов'язані з вузликом черв'яка ніжкою клаптика, яка пере- ходить у нижній мозковий парус.
Мозочок складається із сірої та білої речовини. Біла речовина (мозочкове тіло), проникаючи між сірою, ніби галузиться, утворюючи білі смужки. На поперечному перерізі це нагадує фігуру гіллястого дерева - звідси “дерево життя” мозочка.
Кора мозочка складається із сірої речовини товщиною 1-2,5 мм. В товщі білої речовини є вкраплення сірої речовини - ядра: зубчасте (найбільше), пробкоподібне, кулясте і ядра покриття (намету).
В корі розрізняють 3 шари: зовнішній - молекулярний, середній - шар грушеподібних нейронів (гангліонарний) і внутрішній - зернистий. В молекулярному і зернистому шарах залягають в основному дрібні нейрони. Великі грушеподібні нейроцити (клітини Пуркін'є) розмірами до 40 мкм, розташовані одним рядом в середньому шарі, - це еферентні нейроцитів кори мозочка. Їх аксони утворюють початкову ланку еферентних шляхів. Вони ідуть до нейроцитів ядер мозочка, а дендрити розташовуються в поверхневому молекулярному шарі. Решта нейроцитів кори мозочка є вставними, асоціативними, які передають нервові імпульси грушеподібним нейронам. Отже всі імпульси, що ідуть до мозочка, досягають грушеподібних нейроцити. Формування мозочка завершується до 6 років життя.
Мозочок має 3 пари ніжок які його сполучають з середнім мозком (передні), мостом (середні) і довгастим (задні) мозком.
Довгастий мозок (medulla oblongata) є безпосереднім продовженням спинного мозку. Нижня його межа є місце виходу корінців 1-го шийного спинно-мозкового нерва або перехрест пірамід, верхня - задній край мосту, довжина близько 25 мм, форма близька до зрізаного конусу зверненого основу догори. Передня поверхня розділена передньою серединною щілиною, з боків якої розташовані піраміди (пучки нервових волокон пірамідних провідних шляхів, які частково перехрещуються <перехрест пірамід> в глибині описаної щілини на межі із спинним мозком). Волокна пірамідних шляхів сполучають кору переднього мозку з ядрами черепних нервів і передніми рогами спинного мозку. По боках пірамід розташовані оливи, які відділені від них передньою латеральною борозною.
Задня поверхня довгастого мозку поділена задньою серединною борозною, по боках якої розташовані продовження задніх канатиків спинного мозку, які до верху розходяться і переходять в нижні мозочкові ніжки. Останні знизу обмежовують ромбоподібну ямку. Задній канатик складається із 2 пучків - клиновидного (латерального) і тонкого (медіального), які поблизу нижнього кута ромбоподібної ямки закінчуються відповідними горбиками з однойменними ядрами.
Довгастий мозок складається із білої та сірої речовини, остання представлена ядрами 9-12 пар черепних нервів, олив, центрами дихання і кровообігу, ретикулярною формацією. Біла речовина утворюється довгими і короткими волокнами відповідних провідних шляхів.
Ретикулярна формація являє собою сукупність клітин, клітинних скупчень і нервових волокон, які розташовані у стовбурі мозку (довгастий мозок, міст і середній мозок) і утворюють сітку. Вона пов'язана з усіма органами чуття, руховими і чутливими ділянками кори передніх півкуль, таламусом і гіпоталамусом, спинним мозком. Ретикулярна формація регулює рівень збудливості і тонусу різних відділів ЦНС, включаючи кору, бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, сну і бадьорості, вегетативних функцій, доцільних рухів.
Дно 4-го шлуночка називають ромбоподібною ямкою. Вона утворена задніми поверхнями довгастого мозку і мосту, верхніми боками ямки є верхні, а нижніми - нижні мозочкові ніжки. Серединна борозна ділить дно ямки на дві симетричні половини, з боків якої розташовані медіальні підвищення, що переходять у лицьові горбики. В товщі лицьового горбика залягають: ядро 6-ї пари черепних нервів (відвідний), глибше і латеральніше - ядро 7-ї пари (лицьовий нерв), а внизу медіальне підвищення переходить у трикутник під’язикового нерва, латеральніше якого знаходиться трикутник блукаючого нерва у яких розташовані ядра одноіменних нервів. Верхній кут ромбоподібної ямки сполучається з сільвієвим водогоном. В бокових відділах ямки лежать слухові і вестибулярні ядра вестибуло-слхового нерва (8-а пара).
В товщі ромбоподібної ямки залягають ядра 5-12 пар нервів. Дах 4-го шлуночка утворена двома мозковими парусами: верхнім (натягнутий між верхніми мозочковими ніжками) і нижнім (прикріплюється до ніжок клочка) та судинною основою 4-го шлуночка (вона доповнює нижній парус). Через 3 отвори в криші (серединна ззаду і внизу і 2 латеральні апертури) порожнина 4-го шлуночка сполучається з підпавутинним простором. В товщі судинної основи 4-го шлуночка є його судинне сплетення.
Спинний мозок (medulla spinalis) - це довгий майже циліндричний тяж дещо сплющений у спинно-черевному напрямку. На рівні верхнього краю атланта переходить у довгастий мозок, а внизу на рівні 2 поперекового хребця закінчується мозковим конусом. Від останнього відходить термінальна нитка, яка прикріплюється до 2 куприкового хребця.
По ходу спинного мозку є два потовщення: шийне (на рівні 3 шийного - 3 грудного хребців) і поперекове (10 грудний - 2 поперековий хребці). В цих зонах число нервових клітин і волокон збільшене в зв'язку з іннервацією кінцівок.
Спинний мозок поділений на 2 симетричні половини передньою серединною щілиною і задньою серединною борозною. На бокових поверхнях спинного мозку симетрично входять задні (аферентні) і виходять передні (еферентні) корінці спинно-мозкових нервів. Лінії виходу і входу корінців поділяють кожну половину на три канатики спинного мозку (передній, середній і задній).
Ділянка Сп.М., яка відповідає кожній парі корінців, називається сегментом. Сегменти позначаються латинськими літерами C (шийні <їх 8> - cervicalis), Th (грудні <їх 12> - thoracalis), L (поперекові <їх 5> - lumbalis), S (крижові <їх 5> - sacralis) і Co (куприкові <їх 1-3> - coccygeus).
Спинний мозок складається із сірої та білої речовини. Біла речовина розташована по периферії. На поперечному перерізі сіра речовина має вигляд метелика і розташована в центрі мозку. В центрі сірої речовини розташований вистелений одним шаром клітин епендимоцитів канал мозку. Зверху канал сполучений із 4-м шлуночком, внизу закінчується сліпо термінальним шлуночком. В сірій речовині розрізняють передні і задні роги (стовпи). На рівні від 1-го грудного до 3-го поперекового сегментів є ще і бічні. Сіра речовина утворена мультиполярними нейронами, безміеліновими і тонкими міеліновими волокнами і гліоцитами. Клітини, які мають однакову будову і виконують подібні функції, утворюють ядра сірої речовини. В задніх стовпах розташовані чутливі ядра. У передніх стовпах залягають дуже великі (100-140 мкм у діаметрі) корінцеві нейрони, які утворюють рухові соматичні центри. В бокових стовпах залягають групи дрібних нейронів, які утворюють центри соматичної частини вегетативної нервової системи. Їх аксони ідуть через передні роги і разом з корінцевими відростками формують передні корінці.
Біла речовина спинного мозку утворена головним чином міеліновими волокнами, які ідуть поздовжно і утворюють провідні шляхи спинного мозку.
У білій речовині поблизу сірої речовини шийного відділу між передніми і задніми рогами, у верхньогрудному - між задніми і бічними, залягає сіра речовина ретикулярної формації.
В утробному періоді спинний мозок заповнює увесь канал хребта. Починаючи з 3-го місяця, хребет росте швидше, ніж спинний мозок, частина каналу залишається незаповненою. Саме тому частина нервів виходить за межі каналу нажче розташування відповідного сегменту і поряд з кінцевою ниткою утворють “кінський хвіст”.
Оболонки спинного та головного мозку.
Мозок вкритий 3-мя спільними для обох частин ц.н.с. оболонками мезенхімного походження. Зовнішня - тверда мозкова оболонка, середеня - павутинна і внутрішня - м'яка оболонка мозку.
Безпосередньо до зовнішньої поверхні мозку (головного і спинного) прилягає м'яка (судинна) оболонка (pia mater), яка заходить у всі щілини і борозни. Вона досить тонка, утворена рихлою багатою на еластичні волокна і кровоносні судини сполучною тканиною. Від неї відходять сполучнотканинні волокна, які разом з кровоносними судинами проникають у речовину мозку.
Назовні від судинної оболонки розташована павутинна оболонка (arachnoidea). Між м'якою і павутинною оболонками є порожнина (субарахноідальна), яка містить 120-140 мкл спинномозкової рідини. В нижній частині каналу хребта у підпавутинному просторі вільно плавають корінці спинномозкових нервів. Зверху ця порожнина переходить у одноіменну головного мозку. Над великими щілинами і борознами підпавутинний простір розширюється і утворює цистерни. Найбільші цистерни: мозочково-мозкова - розташована між мозочком і довгастим мозком, над латеральною борозною, в районі зорового перехресту, між ніжками мозку тощо. Павутинна і м'яка оболонки вкриті одношаровим плоским епітелієм.
У підпавутинний простір відтікає спинномозкова рідина, яка утворюється у шлуночках головного мозку. Зворотнє відсмоктування спинномозкової рідини здійснюється арахноідальними грануляціями - відростками павутинної оболонки, які проникають у просвіти синусів твердої мозкової оболонки, а також кровеносними і лімфатичними капілярами у місцях виходу корінців черепних і спинномозкових нервів із порожнини черепа і каналу хребта. Завдяки цьому спинномозкова рідина постійно утворюється і відсмоктується в кров з однаковою швидкістю.
Зовні від павутинної оболонки знаходиться тверда оболонка мозку (dura mater), яка утворена щільною волокнистою сполучною тканиною і дуже міцна. В каналі хребта тверда оболонка ніби мішком вкриває спинний мозок, його корінці, вузли і решту оболонок. Зовнішня поверхня твердої оболонки спинного мозку відділена від окістя каналу мозку венозним сплетення і надоболонковим (епідуральним) простором, який заповнений жировою тканиною. В каналі хребта тверда оболонка закріплена відростками, які продовжуються у периневральні оболонки спинномозкових нервів і зростаються з окістям у кожному міжхребцевому отворі.
Від павутинної оболонки спинного мозку тверда оболонка відділена субдуральним простором. Зверху субдуральний простір спинного мозку вільно сполучається з аналогічним простором в порожнині черепа, внизу воно сліпо закінчується на рівні 2-го крижового хребця. Тверда оболонка спинного мозку міцно зростається з краями великого потиличного отвору і зверху переходить в одноіменну оболонку головного мозку. Тверда оболонка головного мозку зростається з окістям внутрішньої поверхні кісток основи мозкового черепа, особливо у місцях їх сполучення між собою і місцях виходу черепних нервів із порожнини черепа. З кістками склепіння черепа оболонка сполучена не так міцно. Мозкова поверхня твердої оболонки гладенька, між нею і павутинною оболонкою утворюється вузький субдуральний простір, в якому є невелика кількість рідини.
В деяких місцях тверда оболонка головного мозку глибоко занурюється у вигляді відростків у щілини, які відділяють частки мозку одна від одної. В місцях відходження відростків оболонка розщеплюється і утворює трикутної форми канали (вони вистелені ендотелієм) - синуси твердої оболнки мозку. Листки синусів пружно натягнуті і не спадаються. В синуси із мозку по венах відтікає венозна кров, яка надходить потім у внутрішні яремні вени.
Синуси головного мозку. Верхній сагітальний (непарний) - вздовж
всього зовнішнього краю серпа мозку і впадає в поперечний синус.
Нижній сагітальний (непарний) - вздовж нижнього краю серпа, впадає в прямий синус.
Прямий (непарний) - на стикові серпа і намету мозочка. Сполучає нижній і верхній сагітальні синуси і спадає в поперечний.
Потиличний синус (непарний) розташований у основі серпа мозочка по ходу внутрішнього потиличного гребеня. Біля заднього краю великого потиличного отвору синус розділяється на дві гілки, кожна з яких впадає у сигмоподібний синус відповідного боку. Верхній кінець потиличного синусу сполучається з поперечним.
Поперечній синус (непарний) - розташований у основі намету мозочка. В нього відкриваються верхній сагітальний, потиличний і прямий синуси - це синусний стік, розташований в ділянці внутрішнього потиличного виступу. Справа і зліва цей синус переходить у сигмоподібний свого боку.
Сигмоподібний синус (парний) розташований у однойменній борозні скроневої кістки, в ділянці яремного отвору переходить у внутрішню яремну вену.
Пещеристий синус (парний) розташований по боках від турецького сідла. В ньому проходять внутрішня сонна артерія і 6-а пара нервів. Обидва ці синуси сполучені між собою міжпещеристими синусами. Через верхній і нижній кам'янисті синуси (лежать вздовж одноіменних країв піраміди скроневої кістки) пещеристий синус сполучається відповідно з поперечним і сигмоподібним синусами.
Клиноподібно-тім'яний синус (парний) проходить вздовж вільного заднього краю малого крила клиноподібної кістки і впадає в пещеристий.
Черепні нерви. Від стовбуру головного мозку відходить 12 пар черепних нервів. У їх складі входять аферентні, еферентні і вегетативні волокна. Ядра черепних нервів розташовані у сірій речовині головного мозку. Соматично-чутливі відповідають заднім рогам спинного мозку, соматично-рухові - переднім, вегетативні - бічним. В свою чергу, вегетативні поділяються на вісцерально-чутливі <сприймають подразнення внутрішніх органів, нюхові і смакові> та вісцерально-рухові <іннервують гладенькі м'язи, міокард, залози>. Тіла аферентних нейронів, відростки яких входять до мозку у складі деяких черепних нервів, розташовані у черепних гангліях, які, як і спинномозкові, розташовані за межами мозку.
1-а пара - нюховий <чутливий> складається із центральних відростків рецепторних клітин, які розташовані у слизовій оболонці нюхової частини порожнини носа <верхні носові ходи, на горизонтальній пластинці решітчастої кістки>. Відростки ідуть у вигляді 15-20 ниток (нервів), які входять у черепну коробку і утворюють синапси у нюховій цибулині. Звідси (від цибулини) бере початок нюховий тракт, який переходить в нюховий трикутник і передню продирявлену речовину. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною утворюють периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). Звідси інформація передається у центральний відділ нюхового мозку, утвореного склепінчастою звивиною (gypus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші супутні з ним утвори.
2-а пара - зоровий <чутливий> формується із відростків гангліозних клітин сітчастої оболонки ока у вигляді єдиного стовбуру. В порожнині черепа правий і лівий стовбури частково перехрещуються (зоровий перехрест) і далі ідуть у вигляді зорових трактів. На протилежний бік переходить лише медіальна половина нерва і, відповідно, правий зоровий тракт містить нервові волокна від правих половин, а лівий тракт - від лівих половин сітківки обох очних яблук. (мал 194, Татарінова). Зорові тракти підходять до верхніх горбків чотиригорбкового тіла середнього мозку, латеральних колінчастих тіл і подушок таламусу - підкоркового зорового центру. Завдяки діяльності передніх горбків здійснюються зіницевий та орєнтувальні зорові рефлекси. Через таламус і колінчасті тіла інформація направляється у сенсорну зорову ділянку кори мозку.
3-я пара - окоруховий <руховий> містить рухові і парасимпатичні волокна. Ядро нерва розташоване у ніжці середнього мозку на рівні передніх горбків чотиригорбкового тіла. Перед входом до очниці нерв ділиться на рухову верхню гілку і змішану нижню. Від нижньої відходять прегангліонарні парасимпатичні волокна, які у складі окорухового корінця ідуть до війчастого вузла. Далі від вузла парасимпатичні волокна ідуть до звужувачів зіниці і війчастого м'яза. Верхня (рухова) гілка нерва іннервує верхній, медіальний, нижній прямий і нижній косий м'язи очного яблука, м'яз піднімач повіки.
4-пара - блоковий <руховий> іннервує верхній косий м'яз ока. Ядро нерва розташоване у ніжках середнього мозку на рівні нижніх горбиків чотиригорбкового тіла.
5-а пара - трійничний <змішаний> виходить з мозку двома корінцями: великим чутливим і меншим руховим, які направляються до трійничного вдавлення на передній поверхні піраміди скроневої кістки, де між двома листками твердої мозкової оболонки розташовується трійничний вузол (Гассерів). Периферичні відростки нейронів вузла ідуть в складі 3-х гілок трійничного нерв: перша гілка - очний нерв (чутливий), друга гілка - верхньощелепний нерв (також чутливий) і третя гілка - нижньощелепний нерв (змішаний).
6-а пара - відвідний <руховий> іннервує латеральний прямий м'яз. Ядро цього нерва розташоване в мосту.
7-а пара - лицьовий <змішаний> має в собі руховй власне лицьовий нерв і змішаний (проміжний) нерв. Останній утворений чутливими (смаковими) і парасимпатичними волокнами. Чутливі волокна у складі проміжного нерва є периферичними відростками клітин вузла колінця, який розташований в товщі піраміди скроневої кістки в лицьовому каналі. Прегангліонарні парасимпатичні волокна утворюють великий кам'янистий нерв, який іде до крилопідненбінного вузла, а також проходять у складі барабанної струни, що приєднується до язикового нерва (із 3-ї гілки трійничного нерва). Лицьовий нерв вийшовши із черепа через однойменний отвір (канал) пронизує привушну залозу і в її товщі утворює привушне сплетення (рухове), гілки якого іннервують мімічні м'язи.
Чутливі (смакові) волокна іннервують передні 2/3 язика, а парасимпатичні волокна в крилопіднебінному вузлі передають імпульси постгангліонарним волокнам слинної залози, а також залоз слизової оболонки порожнини носа, і в піднижньощелепному вузлі - для іннервації підщелепної і під’язикової залоз.
8-а пара - присінково-завитковий <чутливий> утворений центральними відростками нейронів, які розташовані у присінковому і завитковому вузлах і отримують, відповідно, інформацію від вестибулярного апарату і спірального органу завитки.
9-а пара - язикоглотковий <змішаний> виходить із довгастого мозку 4-5 корінцями. В ділянці яремного отвору він має два вузли (верхній і нижній), у яких лежать тіла чутливих нейронів. Нерв забезпечує чутливу іннервацію слизової оболонки задньої третини язика, глотки, середнього вуха, сонних синусу і клубочка, а також іннервує м'язи глотки. Малий кам'янистий нерв - кінцева гілка барабанного нерва - гілка язикоглоткового нерва, містить прегангліонарні парасимпатичні волокна закінчуються в ушному вузлі. Постгангліонарні волокна ідуть до привушної слинної залози.
10-а пара - блукаючий <змішаний> забезпечує парасимпатичну іннервацію органів шиї, грудної і черевної порожнин, а також містить чутливі і рухові волокна. Блукаючий нерв починається 10-15 корінцями (вони сполучаються між собою), які ідуть до яремного отвору (тут розташовані верхній і нижній вузли з тілами чутливих нейронів). По усій довжині від початку нерва до верхнього вузла розташований головний відділ, від якого відходять гілки, що іннервують частину твердої оболонки головного мозку в ділянці задньої черепної ямки, шкіри зовнішнього слухового проходу та вушної раковини. На шиї нерв проходить у складі головного судинно-нервового пучка шиї між загальною сонною артерією і внутрішньою яремною веною. Від шийного відділу відходять гілки, які іннервують слизову оболонку і м'язи-стискачі глотки, м'язи м'якого піднебіння (крім напружувача піднебінної занавіски), слизову оболонку і м'язи гортані, трахею, стравохід, а також верхні і нижні шийні серцеві гілки, що ідуть до серцевого сплетення. Крізь верхню апертуру грудної клітки нерв проникає у грудну порожнину, проходячи по передній (лівий нерв) і задній (правий нерв) поверхностях стравоходу. Від грудного відділу відходять грудні серцеві гілки (ідуть до серцевого сплетення), бронхіальні гілки (сполучаючись із гілками симпатичних стовбурів, утворюють легеневе сплетення), стравохідні гілки (утворюють одноіменне сплетення). Від останнього виходить два блукаючих стовбури (передній і задній), які проходять у черевну порожнину через стравохідний отвір діафрагми. Від переднього стовбуру відходять передні шлункові і печінкові гілки, від заднього - задні шлункові і черевні гілки. Останні ідуть до черевного сплетення і не переключаючись в ньому разом із симпатичними волокнами названого сплетення забезпечують іннервацію черевної порожнини (до сигмоподібної кишки).
11-а пара - додатковий <руховий> формується із кількох черепних і спинномозкових корінців, а потім ділиться на дві гілки. Внутрішня гілка приєднується до блукаючого нерва, а нижня іде до грудинно-кличично-сосцеподібного і трапецієподібного м'язів.
12-а пара - під(язиковий <руховий> іннервує м'язи язика. Крім того в складі цього нерва проходять рухові волокна від 1-го спинного нерва, які утворюють низхідну гілку, що сполучається з гілками шийного сплетення (шийна петля, петля під’язикового нерва).
Спинно-мозкові нерви відповідають сегментам спинного мозку і відповідно метамерам тіла тому їх позначають як і сегменти мозку. Кожний нервовий сегмент зв'язаний із сегментом тіла, цей зв'язок зберігається впродовж всього онтогенезу. Задній корінець і спинно-мозковий вузол зв'язані із сегментом шкіри, вони сформувалися із відповідного дерматому, передній - з м'язами, які виникли із відповідного міотому. (Необхідно підкреслити, що кожний дерматом іннервується не лише своїм нервом, а і сусідніми верхнім і нижнім). Спинно-мозкові нерви формуються із двох корінців - переднього (рухового) і заднього (чутливого). Вони сполучаються між собою у міжхребцевому отворі і утворюють спільний стовбур (змішаний нерв). Вийшовши із міжхребцевого отвору нерв ділиться на 3 гілки (8 шийний, грудні і 1-2 поперекові мають і 4-у гілку - сполучну): передню, задню і менінгеальну. Остання повертається назад крізь отвір (в канал хребта) і іннервує оболонки спинного мозку. Задні гілки зберігають метамерність і іннервують шкіру і м'язи відповідних сегментів задньої частини тіла. Передні зберігають сегментарність лише у грудному відділі (міжреберні нерви), у інших відділах вони сполучаються одни з одною петлями і утворюють сплетення: шийне, плечове, поперекове, крижове, від яких відходять периферичні нерви, що іннервують відповідні передні частини шкіри і м'язів.
Шийне сплетення утворене гілками 4-х верхніх шийних нервів і розташоване на глибоких м'язах шиї. Від сплетення відходять чутливі (шкірні) нерви <іннервують: шкіру потиличної ділянки, вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, шиї>, рухові (м'язеві) - до поряд розташованих м'язів шиї і змішаний - діафрагмальний нерв. М'язева частина діафрагми виникає із шийних міотомів і опускаючись тягне за собою і нерв.
Плечове сплетення утворене передніми гілками 5-8-ї пари шийних і 1-го грудного і утворюють 3 пучки (верхній, середній і нижній), які в подальшому забезпечують іннервацію м'язів і шкіру верхніх кінцівок.
Поперекове сплетення утворене передніми гілками 1-3 поперекових і частково 12 грудними і 4 поперековими. Розташоване в товщі великого поперекового м'яза і на передній поверхні квадротного м'яза поперека. Забезпечує іннервацію: шкіри нижнього відділу передньої стінки черева і частково стегна, гомілки і стопи, зовнішніх статевих органів та м'язи стінок живота, передньої і медіальної груп м'язів стегна.
Крижове сплетення найбільше із усіх сплетень. Утворене передніми гілками 5 поперекового, 1-4 крижових і частково 4 поперековим. Забезпечують іннервацію м'язів і частково шкіри сідничної ділянки і промежини, шкіру зовнішніх статевих органів, шкіру і м'язи задньої поверхні стегна, кістки, суглоби, м'язи і шкіру гомілки і стопи (крім невеличкої ділянки шкіри, яка іннервується підшкірним нервом поперекового сплетення).
Куприкове сплетення утворене передніми гілками 5 крижового і 1 куприкового нервів, іннервує шкіру в ділянці куприка і навколо відхідника.
Аналізатори
Сукупність нервових елементів різних рівнів, які забезпечують сприйняття подразнення, перетворення енергії подразнення у енергію збудження, кодування, перенесення закодованої інформації до центральних ділянок нервової системи (зокрема до сенсорних (проекційних) зон кори великих півкуль), її аналіз і формування відчуття – складають аналізатор.
Кожний аналізатор складається з периферичного, проміжного і центрального відділів. Обов'язковим елементом периферичного відділу аналізаторів є рецептори, які сприймають і трансформують збудження. Часто рецептори мають допоміжні елементи, які забезпечують досконалість роботи аналізаторів. Рецептори з допоміжними апаратами називають органами чуття.
У людини виділяють орган зору (очі), слуху і рівноваги (вухо), орган нюху (нюхова ділянка порожнини носа), орган смаку (смакові сосочки). Багаточисельні рецептори є у шкірі, яку в зв'язку з цим називають органом дотику.
Орган зору - око (oculus) складається із очного яблука і допоміжних органів ока: м'язи очного яблука, повіки, слізний апарат. Око розташоване в очниці, має форму кулі з випуклим переднім краєм. Стінка яблука має 3 шари (оболонки). Зовнішня - фіброзна, середня - судинна, внутрішня - сітківка.
Фіброзна оболонка відіграє захисну роль, досить міцна. У ній розрізняють 2 відділи: передній - більш випуклий, менший за розміром відділ - рогівка і задній більший відділ - склера (білкова оболонка).
Рогівка (cornea) - прозора випукло-увігнута пластинка, дещо потовщена по периферії. Передня поверхня рогівки вистелена багатошаровим плоским епітелієм, а задня - ендотелієм. У ній немає кровоносних судин, але є багато нервових закінчень.
Склера (sclera) непрозора (білого кольору) сполучнотканинна пластинка (ніби зварений білок яйця). Передня її частина вкрита кон'юнктивою, утворена сполучною тканиною і багатошаровим епітелієм. Решта склери вкрита ендотелієм. Місце переходу рогівки у склеру називається лімбом (краєм) рогівки. У склері біля лімба є коловий простір - венозна пазуха склери (шлемів канал). Склера має кровоносні судини і нервові закінчення.
Судинна оболонка очного яблука містить багато кровоносних судин, які забезпечують живлення сітківки і виділення водянистої вологи. У ній є три відділи: райдужна оболонка, війчасте тіло і власне судинна оболонка.
Райдужка (iris), або райдужна оболонка, має форму обідка, з отвором в центрі - зіниця (pupilla). Зміною розміру зіниці регулюється надходження світлових променів в око. У місці сполучення рогівки і райдужки знаходитьсяя гребінчаста зв'язка з щілиноподібним простором.
У стромі райдужки із рихлої сполучної тканини є пігмент, кровоносні судини і непосмуговані м'язи. Від кількості пігменту залежить колір очей. Непосмуговані м'язи розташовані двома шарами: радіально (розширює зіницю - ділататор) і кільцеподібно (звужує її - сфінктер).
Війчасте тіло (corpus ciliare) - потовщена частина судинної оболонки очного яблука. Розташоване кільцем навколо кришталика, який прикріплений до нього війчастим пояском (ціннова зв'язка). Строма (основа) війчастого тіла складається із рихлої сполучної тканини. Вона добре васкуляризована і має непосмуговані м'язи, які утворюють війчастий м'яз - м'яз акомодації.
Власне судинна оболонка очного яблука (chorioidea) складає більшу частину середньої оболонки. Між власне судинною оболонкою і склерою є капілярна щілина - навколосудинний простір. У самій судинній оболонці виділяють шари, які називають пластинками: надсудинну, судинну, судинно-капілярну, базальну.
Надсудинна (поряд із склерою) - рихла сполучна тканина, має ігментні клітини.
Судинна - містить багато артерій і вен, оточених рихлою сполучною тканиною з включеними у неї пігментними клітинами.
Судинно-капілярна - складається переважно із кровоносних капілярів.
Базальна - (поряд із сітківкою) має еластичні волокна.
Сітківка (retina) - тонка м'яка пластинка між судинною оболонкою і склоподібним тілом. Задній, більший відділ сітківки, прилягає до власне судинної пластинки, містить світлосприймальні елементи і називається зоровою сітківкою.
Передній, менший відділ сітківки, світлочутливих елементів не має і називається сліпою сітківкою.
У зоровій частині розрізняють до 10 шарів. Зовні (біля судинної оболонки) сітківка вкрита пігментним шаром епітелію - пігментні епітеліоцити. У бік фоторецепторів від них відходить 8-10 цитоплазматичних заповнених меланіном відростків, які відділяють одну від одної колбочки і палички. Найважливішими є три шари зв'язаних між собою нервових клітин. Біля пігментного шару розташований ряд нервових клітин, здатних сприймати світло, - це фоторецептори. У них є відростки у формі паличок і колбочок - це світлочутливі елементи ока. Колбочки сприймають світлові промені при яскравому освітленні і є рецепторами кольорів. Рецептори денного світла. Палички функціонують у присмерках (рецептори присмеркового світла).
Другий, середній, шар нервових клітин сітківки включає асоціативні нейрони, які зв'язують світлосприймальні клітини з наступним третім шаром нервових клітин. Третій - внутрішній - утворений гангліонарними клітинами, аксони яких, сполучаючись, утворюють зоровий нерв (500 тис. - 1 млн волокон), що виходить із сітківки у районі диску зорового нерва. В цьому місці світлосприймальні елементи відсутні - це сліпа пляма ока (сітківки). В центрі диска зорового нерва у сітківку проникає її центральна артерія. Артерія і супутні їй вени проходять в центрі зорового нерва.
Латерально від диску зорового нерва на сітківці є забарвлена у жовтий колір ділянка діаметром близько 2 мм - жовта пляма. У центрі цієї плями є заглибина - центральна ямка, яка містить лише колбочки і є місцем найкращого бачення.
Кількість колбочок у сітківці зменшується з віддаленням від центральної ямки, кількість же паличок у цьому напрямі зростає. У крайніх ділянках сітківки палички відсутні.
Всього у сітківці налічується 6-7 млн. колбочок і 110-125 млн паличок.
“Сліпа частина сітківки” нервових клітин не має і складається із пігментного шару і шару епітеліальних клітин.
Сітківка ока і зоровий нерв мають спільне походження з головним мозком - вони розвинулись шляхом вип'ячування із зачатка проміжного мозку.
Внутрішнє ядро очного яблука включає водянисту вологу, кришталик і склоподібне тіло. Всі ці утвори, і рогівка, в нормі, прозорі, заломлюють світло - прозорі і світлозаломлюючі середовища ока. Вони становлять оптичну систему, завдяки якій світлові промені, що надходять до ока, фокусуються і проходять до сітківки. На ній виникає зменшене і перевернуте зображення предметів (предмету).
Водяниста волога (humor aquosus) знаходиться у передній і задній камерах очного яблука. Передня камера - простір між рогівкою, райдужкою і кришталиком. Задня камера - простір між райдужкою, кришталиком з війчастим пояском і війчастим тілом. Сполучаються камери між собою щілиною між райдужкою і кришталиком.
Водяниста волога продукується кровоносними судинами війчастих відростків і райдужки. Вона бере участь у живленні рогівки і підтримує внутрішньоочний тиск на певному рівні (20 - 25 мм рт.ст.). Відтікання вологи іде по щілиноподібних просторах гребінчастої зв'язки у венозну пазуху склери, а звідти - у вени ока.
Кришталик (lens) - має форму двоопуклої лінзи. Його речовина складається із прозорих волокон - видовжені клітини. Центральна частина кришталика твердіша і називається ядром, периферична - кора кришталика менш пружна. Зовні кришталик вкритий капсулою кришталика. Від неї відходять волокна до війчастого тіла та пояска.
Склоподібне тіло (cjrpus vitreum) - прозора желеподібна речовина між кришталиком і сітківкою. Зовні воно вкрите тонкою перетинкою. У кришталику і склоподібному тілі немає судин і нервів.
Умовна вісь ока проводиться через передній і задній його полюси.
Допоміжні органи ока. М'язи, фасції. Є 6 м'язів очного яблука: 4 прямі (верхній, нижній, медіальний і латеральний) і 2 косі (верхній і нижній). Це смугасті м'язи. Прямі і верхній косий м'язи беруть початок від сухожильного кільця, яке оточує зоровий нерв. Закінчуються прямі м'язи на склері очного яблука спереду від його екватора. Нижній косий м'яз бере початок на нижній поверхні очниці. Закінчуються косі м'язи в склері позаду екватора.
М'яз піднімач верхньої повіки бере початок від верхньої стінки очниці і вплітається у шкіру і хрящ верхньої повіки.
Очне яблуко у задньому його відділі вкрите сполучнотканинною пластинкою (тенонова капсула), яка утворює так звану піхву очного яблука. Піхва зростається з фасцією, що вкриває м'язи ока. Між склерою і піхвою є щілиноподібний (епісклеральний) простір. Цей простір забезпечує велику рухливість ока при скороченні м'язів.
Позаду очного яблука, за піхвою, у очниці є її жирове тіло - своєрідний амортизатор ока.
Повіки (верхня і нижня) мають форму пластинок, легко змикаються і
закривають око (щілина повік). На вільному краї повік розташовані вії і протоки сальних залоз. Передня поверхня повік вкрита шкірою, під якою розташований коловий м'яз ока. В товщі повіки є щільна опірна сполучнотканинна пластинка (хрящ повіки). Задня поверхня повіки вистелена сполучнотканинною оболонкою - кон'юнктивою повіки . Це видозмінена шкіра. Вона переходить на видиму частину склери очного яблука (очна кон'юнктива). Обидві кон'юнктиви утворюють мішок.
В районі медіального кута ока є виступ рожевого кольору – слізне м'ясце, нижче якого є заглиблення - слізне озеро. Поряд з м'ясцем на нижній і верхній повіках є горбочки - слізний сосочок з отвором - слізна точка.
Слізний апарат включає слізну залозу і вивідні протоки: слізні канальці, слізний мішок і носослізну протоку.
Слізна залоза (glandula lacrimalis) знаходиться у однойменній ямці у верхньолатеральному куті очниці. М'язом повіки вона поділена на очну і повікову частки. Протоки залози відкриваються у мішок кон'юнктиви, омиває око спереду і стікає у слізне озеро. Звідси по канальцях до порожнини носа під нижньою носовою раковиною.
Сльози виділяються безперервно у невеликій кількості і мають бактерицидні властивості.
Провідний шлях зорового аналізатора. Фоторецептори – біполярні нейроцити - гангліонарні клітини, аксони яких утворюють очний нерв. Нерв виходить із очниці через канал очного нерва..... (у якій кістці?)
На нижній поверхні мозку утворюється перехрест зорових нервів, у якому переходять на протилежний бік лише волокна від медіальних частин сітківки. Тобто у зоровому тракті після перехресту ідуть волокна, які несуть імпульси від медіальної половини сітківки протилежного ока і латеральних половин сітківки свого боку. Частина волокон тракту іде до латеральних колінчастих тіл, де закінчуються синапсами на нейронах цих структур. Аксони цих структур у складі внутрішньої капсули ідуть до клітин кори потиличної частки біля шпорної борозни, де і закінчуються (центральна ланка зорового аналізатора). Інша частина волокон проходить через колінчасті тіла транзитом і направляється до верхніх горбків чотиригорбкового тіла середнього мозку. Тут волокна утворюють синапси на нейронах тіла. Звідси імпульси передаються на ядра (рухове і додаткове) окорухового нерва, які іннервують м'язи ока, повіки, війчастого тіла і райдужки. Завдяки цьому забезпечуються орієнтувальні зорові рефлекси і адаптація до світлового подразнення.
Над верхніми повіками розташовані брови.
Присінково-завитковий орган
Периферичний відділ аналізатора слуху і рівноваги представлений одним органом, який об'єднується терміном вухо. Вухо морфологічно поділене на 3 відділи:
1. зовнішнє вухо: зовнішній слуховий прохід і вушна раковина з м'язами і зв'язками.
2. Середнє вухо: барабанна порожнина, слухова труба.
3. Внутрішнє вухо: перетинчастий лабіринт, який знаходиться у кістковому лабіринті піраміди скроневої кістки.
Зовнішнє вухо (auris externa). Вушна раковина - еластичний хрящ складної форми вкритий шкірою. Хрящ відсутній у нижній частці вушної раковини - так звана мочка вуха (заповнена жиром). У людини функція уловлювання звукових коливань втрачена, тому вушна раковина невелика, а м'язи, які забезпечують рух раковин у тварин, у людини редуковані. На дні вушної раковини розташований зовнішній слуховий отвір, який веде до зовнішнього слухового проходу.
Цей зігнутий канал (довжиною близько 3,5 см і діаметром 0,6 - 0,9 см) закінчується барабанною перетинкою. В ньому розрізняють хрящовий і кістковий відділи. В багатошаровому плоскому епітелії, який вистилає зовнішній слуховий прохід, поряд із багатьма сальними залозами є особливі трубчасті залози вушної сірки.
Барабанна перетинка (membrana tympani) відділяє зовнішнє вухо від середнього. Пластинка із двох шарів колагенових волокон: зовнішній радіально, внутрішній - циркулярно. Зовнішня поверхня вкрита тонким шаром багатоклітинного плоского епітелію, внутрішня – одношаровим кубічним епітелієм слизової оболонки середнього вуха. Перетинка має форму еліпса - 9 х 11 мм. В центрі прикріплюється молоточок.
Середнє вухо (auris media) включає барабанну порожнину з трьома слуховими кісточками і є звукопровідним відділом органу слуха.
Барабанна порожнина розташована в піраміді скроневої кістки і має шість стінок. Медіальна стінка відділяє барабанну порожнину від внутрішнього вуха (від його присінка). На ній є овальний отвір - вікно присінка, круглий отвір - вікно завитки. Вікно присінка закрите основою стремінця, вікно завитки - пластинкою під назвою вторинна барабанна перетинка. Отвір у слухову трубу розташований на передній стінці. Всі стінки барабанної порожнини вкриті слизовою оболонкою.
Слухові кісточки - молоточок, коваделко і стремінце - барабанної порожнини сполучені суглобами і розташовані ланцюжком від барабанної перетинки до вікна присінка. Молоточок приєднаний до перетинки рукояткою. Стремінце сполучнотканинними волокнами рухливо сполучене з вікном присінка.
До слухових кісточок прикріплені два м'язи: до рукоятки молоточка - напружувач барабанної перетинки, до стремінця - стремінний м'яз. При скороченні напружувач перетинки зміщує кісточки до овального вікна, стремінний м'яз - в протилежному напрямі.
Слухова труба (tuba auditiva) має довжину близько 4 см. Завдяки їй відбувається зрівноваження тиску у барабанній порожнині. Закінчується на бічній стінці носоглотки. Вистелена війчастим слизовим епітелієм.
Внутрішнє вухо (auris interna) розташоване в кам'янистій частині скроневої кістки, складається із кісткового лабірінту і розташованого в ньому перетинчастого лабіринту.
Кістковий лабіринт має складну форму і розділяється на три сполучені між собою відділи: завиток, присінок і кісткові півколові канали. Стінки кісткового лабіринту утворені кістковою речовиною скроневої кістки і вистелені сполучнотканинною оболонкою. Між стінками кісткового лабіринту і розташованим в ньому перетинчастим лабіринтом є простір - перилімфатичний простір, заповнений перилімфою.
Завитка (cochlea) - передній відділ кісткового лабіринту. Широка частина звернена до слухового проходу, звужена - купол - до барабанної порожнини. Всередині завитки є спіральний канал, який утворює 2,5 оберти навколо кісткового стрижня завитки. Від стрижня на всьому шляху відходить спіральна кісткова пластинка, яка впинається в порожнину завитки і повторює її оберти. Кісткова спіральна пластинка і прикріплена до неї перетинчаста завитка розділяють у спіральному каналі перилімфатичний простір на два відділи - драбини: присінка (верхня) і барабанну (нижня). Обидві драбини сполучаються біля купола завитки отвором - гелікотремою.
Перетинчастий лабіринт знаходиться всередині кісткового лабіринту, приблизно повторює його форму, але менший за розмірами і має три сполучені між собою відділи: завиткова протока, сферичний і еліптичний мішечки та півколові канали. Стінки мають сполучнотканинну основу. Зсередини вистелені ендотелієм і заповнені ендолімфою.
Завиткова протока (перетинчаста завитка) розташована всередині кісткового спірального каналу і повторює його оберти. На поперечному перерізі має трикутну форму. Зовнішня стінка зрощена з зовнішньою стінкою кісткового спірального каналу. Присінкова (Рейснерова) і барабанна стінки відділяють завиткову протоку відповідно від барабанної і присінкової драбин. Одним своїм кінцем вони прикріплені до вільного краю спіральної кісткової пластинки і ідуть від нього до зовнішньої стінки. Барабанна стінка називається також базилярною пластинкою. Вона утворена колагеновими волокнами. На цій пластинці всередині завиткового каналу знаходиться спіральний (кортіїв) орган - звукосприймальний відділ органу слуху. Основним елементом його є рецепторні (волоскові) клітини, на апікальних кінцях яких є волоски. Над волосками розташована текторіальна (покривна) мембрана.
Крім звукосприймальних, тут розташовані зовнішні і внутрішні опірні (підтримуючі) клітини, на яких розташовані волоскові, що не доходять до базальної мембрани. Між підтримуючими клітинами є тунель. Рецепторні клітини розташовані по обидва боки тунелю. Внутрішні - колбоподібні, зовнішні - циліндричні. Внутрішні волоскові клітини розташовані в один ряд. Їх приблизно 3500 штук. Зовнішні волоскові розташовуються в 3-4 ряди. Їх налічують 12000-20000 штук.
В тунелі розташовані безміелінові волокна від нейронів спірального органа.
Тіла аферентних нейроцитів (перші нейроцити) залягають в спіральному ганглії, що розташований в товщі спіральної кісткової пластинки. Аксони цих нейроцитів ідуть у складі завиткової частини присінково-завиткового нерва (8-а пара) і закінчуються синапсами на клітинах завиткових ядер, які розташовані в ромбоподібній ямці (біля вестибулярного поля) (другі нейроцити). Їх аксони (частина) досягають нижніх горбків чотиригорбкового тіла і (інша частина) медіальних колінчастих тіл, де закінчуються синапсами на їх клітинах (треті нейроцити).
Відростки клітин медіального колінчастого тіла ідуть до скроневої звивини в центральну частину слухового аналізатора. Відростки клітин чотиригорбкового тіла є початком одного із екстрапірамідних шляхів. нейроцитів
Вестибулярний (присінковий) лабіринт - периферичний відділ статокінетичного аналізатора (ораган рівноваги) - складається із розташованого у кістковому лабіринті присінка і півколових каналів.
Присінок (vestibulum) є середнім відділом кісткового лабіринту. Кістковий гребінець на внутрішній стінці присінка розділяє його на два заглиблення - сферичне (сполучається із кістковим спіральним каналом завитки) і еліптичне (маточка) (сполучається з кістковими півколовими каналами), у яких розташовані відповідні мішечки.
Кісткові півколові канали (їх 3) становлять задній відділ кісткового лабіринту і розташовані в трьох взаємоперпендикулярних площинах. Передній - сагітально, задній - фронтально, латеральний - горизонтально. Кожний канал має вигляд дужки з двома кінцями - кісткові ніжки, одна з них (ампулярна) перед впаданням у присінок розширяється утворюючи ампулу. Нерозширені ніжки переднього і заднього каналів злилися і утворили спільну кісткову ніжку, тому у присінок (маточку) відкривається п'ятьма отворами.
Ділянки мішечків, які містять чутливі клітини, називають плямами. Аналогічні ділянки ампул півколових каналів - гребінцями.
Епітелій плям складається із рецепторних волоскових (сенсорноепітеліальних) і підтримуючих клітин, які лежать на базальній мембрані. Розрізняють колбоподібні і циліндричні рецепторні волоскові клітини. На їх апікальних кінцях є по 60-80 мікроворсинок. Крім мікроворсинок кожна клітина має одну рухливу війку. На епітелії розташовується тонковолокниста драглиста мембрана з кристалами вуглекислого кальцію (статоліти).
Основи рецепторних (волоскових) клітин контактують з кінцевими нервовими розгалуженнями.
Плями сприймають зміни сили тяжіння і лінійного прискорення.
Чутливі апарати півколових каналів - ампулярні гребінці, у вигляді складок розташовуються у кожній ампулі мають аналогічні волоскові і підтримуючі клітини як і плями. На цих клітинах у ампулах лежить желатиноподібний купол, куди проникають волоски. Ампулярні гребінці сприймають зміни кутового прискорення.
Збудження волоскових клітин через синапси передаються до клітин присінкового вузла (перший нейроцит). Їх аксони утворюють присінкову частину присінково-завиткового нерва (8-а пара) і ідуть до ромбоподібної ямки (вестибулярні ядра) (другий нейроцит). Аксони цих клітин (вестибулярного ядра) ідуть до ядер намету (шатра) мозочку через нижню мозку (третій нейроцит). Частина волокон від вестибулярних ядер іде перехрещуючись до таламусу (це також третій нейроцит). Звідси імпульси до тім'яної та скроневої часток кори (коркові центри статокінетичного аналізатора).
Нюховий аналізатор. Орган нюху (organum olfactus) <ектодермального походження> розташований у верхньому носовому ході в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки. Рецепторна ділянка (нюховий епітелій) займає 250-500 кв.мм. Тут є три типи клітин: рецепторні, підтримуючі та базальні. Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими і розділяють їх. Вони мають короткі війки і мають ознаки секреції. Базальні клітини розташовані глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів рецепторних клітин. Ще глибше, під базальною мембраною, є залозисті клітини.
Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У “нюхаючих” тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих нюхових війок.
Центральні відростки - аксони - збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.
Смаковий аналізатор. Орган смаку (organum gustus) <ектодермального походження> у людини представлений багатьма (( 2000) смаковими бруньками, розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння, надгортанника і задньої стінки глотки.
\x00A8
\x00AA
J
‚
„
¬
®
\x00B2
z
|
\x0152
l
n
U
Ue
b
d
t
\x02C6
Rчка і гіпокампа (амонового рогу).
Розрізняють жолобкуваті, листоподібні та грибоподібні сосочки, у яких розташовані смакові бруньки.
Соматосенсорний аналізатор включає рецептори шкіри і чутливу систему скелетно-м'язевого апарату.
Шкіра (1,4 - 2,1 кв. м.) містить велику кількість чутливих нервових закінчень - рецепторів, які сприймають різні подразнення довкілля. Больові, температурні, тактильні шкірні рецептори. Вони мають різну форму і різну будову. Розташовані у шкірі на різній глибині.
Центральна ланка - соматосенсорна зона кори Передача іде по пучках Голля і Бурдаха. Больова чутливість практично не представлена на корковому рівні (подразнення кори не викликає болю), тому вважають, що вищим больовим центром є таламус. В ньому 60% нейроцитів чітко реагують на больові подразнення.
Кровоносна система
Серце і кровоносні судини утворюють замкнену систему, яка забезпечує транспорт крові по організму. Разом з кров'ю транспортуються різноманітні речовини і виконуються дихальна, видільна, трофічна, регуляторна тощо функції кровоносної системи. Разом з тим в крові є специфічні компоненти, які забезпечують захист організму від чужерідних впливів та від втрати цілісності організму (зсідання крові).
В організмі виділяють артерії, вени і капіляри.
В залежності від розмірів артерії поділяють на великі <8 і більше міліметрів в діаметрі>, середні <від 2 до 8 мм> і малі <2 і менше мм>. Артерії можна поділити і за функціями (пристінні, вісцеральні, органні, внутріорганні тощо) або за розташуванням (стегна, плеча тощо).
Стінка артерії складається з 3-х оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої. Внутрішня оболонка побудована ендотелієм, підендотеліальним шаром і внутрішньою еластичною пластинкою (мембраною). Ендотеліоцити вкривають просвіт судини. Вони витягнуті вздовж судини. Підендотеліальний шар складається із тонких еластичних і колагенових волокон та малодиференційованих сполучнотканинних клітин.
Середня оболонка артерії складається із спірально розташованих міоцитів, між якими знаходиться невелика кількість колагенових і еластичних волокон, та зовнішньої еластичної пластинки утвореної поздовжніми товстими переплетеними еластичними волокнами.
Зовнішня оболонка складається із рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, яка містить еластичні і колагенові волокна. В ній проходять кровоносні судини і нерви.
За співвідношенням структурних елементів артерії поділяють на м'язеві, змішані та еластичні. В стінках артерій м'язевого типу добре розвинена середня оболонка. Міоцити і еластичні волокна у ній розташовуються спірально подібно до пружини. Міоцити середньої оболонки стінки артерій м'язевого типу своїми скороченнями регулюють надходження крові до органів і тканин.
Найтонші артерії м'язевого типу - артеріоли, мають діаметр менший 100 мкм і переходять у капіляри. В стінці артеріол відсутня внутрішня еластична пластинка. Середня оболонка утворена окремими міоцитами, між якими розташовується невелика кількість еластичних волокон. Зовнішня еластична пластинка є лише у великих артеріол і відсутня у дрібних.
Артеріоли регулюють находження крові до органів і тканин.
До артерій змішаного типу відносяться такі артерії у яких у середній оболонці приблизно однакова кількість еластичних волокон і міоцитів. Внутрішня еластична пластинка товста, міцна, пучки міоцитів переплітаються.
До артерій еластичного типу відносяться аорта і легеневий конус. У цих судинах внутрішня оболонка товща, внутрішня еластична мембрана має густе сплетення тонких еластичних волокон. Середня оболонка утворена еластичними мембранами, які розташовуються концентрично, між ними є міоцити. Зовнішня оболонка тонка.
Дистальна частина серцево-судинної системи - мікроциркуляторне
русло - є шляхом місцевого кровотоку, де забезпечується взаємодія крові і тканин. Мікроциркуляторне русло розпочинається найдрібнішими артеріальними судинами - артеріолами і закінчується найдрібнішими венами - венули. Стінка артеріоли містить лише один ряд міоцитів. Від артеріоли відходять прекапіляри і справжні капіляри (діаметром 5-30 мкм), біля початку яких знаходяться гладеньком'язові прекапілярні сфінктри <регулятори кровотоку>. Прекапіляр (прекапілярна артеріола) в своїй стінці має поодинокі міоцити. Від нього відходять справжні капіляри, які потім вливаються в посткапіляри (посткапілярні венули). Посткапіляри утворюються злиттям 2 або більше капілярів, мають тонку адвентиціальну оболонку, стінки їх здатні добре розтягуватися і мають високу проникність. В міру злиття посткапілярів утворюються венули. Їх калібр широко варіює і у звичайних умовах дорівнює 25-50 мкм. Венули вливаються у вени. В межах мікроциркуляторного русла зустрічаються судини прямого переходу крові із артеріоли у венулу - артеріоло-венулярний анастомоз, в стінках якого часто є міоцити, які регулюють перехід крові. До мікроциркуляторного русла відносять також і лімфатичні капіляри.
Звичайно в капілярну сітку кров підходить по артеріолі, а виноситься по венулі. В деяких випадках це не так. Наприклад, у нирці до клубочка підходить артеріола <приносна судина> і виходить артеріола <виносна судина>, у печінці - до частки підходить венула <міжчасткова вена> і виходить венула <центральна вена>. Такого типу циркуляторні русла називають “чудовими сітками”.
Стінка кровоносних капілярів (гемокапілярів) побудована із одного шару сплюснутих ендотеліальних клітин - ендотеліоцитів, суцільної або переривистої базальної мембрани і зрідка розташованих перицитів.
Внутрішня поверхня ендотеліоцитів <внутрішня стінка капіляра> нерівна, на ній утворюються складки, інвагінації - все це сприяє фагоцитозу і піноцитозу. Базальна мембрана оточує капіляр з усіх боків і утворена сплетеними між собою фібрилами та аморфною речовиною. Ззовні базального шару лежать перицити (клітини Руже; видовжені багатовідросткові клітини, які розташовані вздовж довгої осі капіляра). Відростки перицитів пронизують базальну мембрану і підходять до ендотеліоцитів. Кожний ендотеліоцит контактує з відростками перицитів. До кожного перициту підходять закінчення симпатичного нейрона, яке інвагінується в його плазмалему і утворює синапсоподібний контакт для передавання нервових імпульсів. Перицит передає імпульс ендотеліоциту, внаслідок чого він набрякає або втрачає рідину. Це і приводить до зміни просвіту капіляра.
Цитоплазма ендотеліоцитів може мати пори або фенестри (пористий
ендотеліоцит). Базальний шар може бути суцільним, пористим або відсутнім, а тому виділяють 3 типи капілярів. Капіляри з безперервним ендотелієм і базальним шаром. Такі капіляри є в шкірі, смугастих і гладеньких м'язах, корі великих півкуль. Фенестрові капіляри, у яких деякі ділянки ендотеліоцитів стоншені, мають багаточисельні круглясті фенестри діаметром 60-120 нм, закриті, за рідким винятком, тонкою діафрагмою, і безперервну базальну мембрану. Такі капіляри властиві секреторним і всмоктувальним органам - ворсинки кишечника, клубочки нирок, травних і ендокринних залоз. Синусоїдні капіляри мають великий діаметр, до 40 мкм. В їх ендотеліоцитах є пори, а базальна мембрана частково відсутня (переривчаста). Такі капілари розташовані у печінці, селезінці, кістковому мозку.
Посткапілярні венули діаметром 8-30 мкм (кінцеві ланки мікроциркуляторного русла) впадають у збирні венули (діаметром 50-100 мкм). Від них кров іде у дрібні збирні вени (діаметр 100-300 мкм), які і далі збільшуються за рахунок злиття.
Будова посткапілярних венул на знач ній відстані подібна до будови стінок капілярів, але у них більший діаметр і більше перицитів. У збирних венул з'являється зовнішня оболонка з колагенових волокон і фібробластів. У більш товстих венул є і середня оболонка з 1-2 шарами м'язевих клітин, кількість яких зростає з подальшим злиттям венул.
Розрізняють два типи вен: м'язеві і безм'язеві. У безм'язевих до ендотелію прилягає базальна мембрана, за якою розташований тонкий шар рихлої волокнистої сполучної тканини. Такого типу вени тісно зростаються з органами і не спадаються. Вени твердої і м'якої мозкових оболонок, сітківки ока, кісток, плаценти.
Вени м'язевого типу поділяються за розвитком м'язевого шару. Він малий, середній або великий. Вени діаметром 1-2 мм мають мало м'язевих волокон. Вени верхньої частини тулуба, шиї, обличчя і верхніх кінцівок. Сюди належить і верхня порожниста вена. Підендотеліальний шар внутрішньої оболонки слабкий, в середній оболонці мало міоцитів. У інших оболонках міоцити відсутні.
У вен із середньою кількістю м'язевих волокон відсутня внутрішня еластична мембрана. На межі між внутрішньою і середньою оболонками є сітка еластичних волокон. Середня оболонка тонша ніж у відповідного діаметра артерій і складається з циркулярно розташованих пучків міоцитів, між якими є прошарки волокнистої сполучної тканини. Зовнішня сполучнотканинна оболонка розвинена добре.
Вени з сильним розвитком м'язевих волокон знаходяться у нижній частині тулуба, нижніх кінцівках і мають пучки міоцитів у всіх трьох оболонках.
На внутрішній оболонці більшості середніх та деяких великих вен є клапани - тонкі складки внутрішньої оболонки із волокнистої сполучної тканини вкритої ендотеліоцитами. (Клапани відсутні - верхня порожниста, плечеголові, загальні і внутрішні клубові вени, венах серця, легень, наднирників, головного мозку і його оболонок, паренхіматозних органів.
Загальна кількість вен більша, ніж артерій.
Поверхневі вени сполучаються з глибокими за допомогою проникаючих вен, які виконують роль анастомозів. Сусідні вени також сполучені між собою багаточисельними анастомозами, які утворюють своєрідні венозні сплетення.
Кола кровообігу. Мале (легеневе) починається у правому шлуночку
легеневим стовбуром (конусом), який ділиться на праву і ліву легеневі артерії. Вони входять у ворота легень, де діляться на часткові .....
Повертається кров із легень до серця 4 легеневими венами (верхньою і нижньою правою і лівою).
Велике коло бере початок у лівому шлуночку аортою - найбільша артерія організму людини. У аорті виділяють дугу (лежить над початком лівого головного бронха), грудний і черевний відділи. Від висхідної частини дуги аорти (в районі розташування клапанів відходять права і ліва вінцеві артерії. Від дуги відгалуджуються великі артерії (плечеголовий стовбур, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія.
Грудна аорта розташована (початок на рівні 4-го грудного хребця) у задньому середостінні близько до хребта лівіше від його середньої лінії, а потім майже на середній лінії. На рівні 8-9-го хребців ззаду пересікає стравохід, відхиляється знову вліво і протикає діафрагму дорзальніше стравоходу. Від грудної частини аорти беруть початок вісцеральні (нутряні) - трахеальні, бронхіальні, медіастинальні (лімфатичні вузли, клітковину середостіння), перикардіальні і стравохідні артерії та артерії вилочкової залози, пристінні - 3-я-11-а міжреберні (їх 10; 1-2 міжребер'я васкуляризуються реберношийним стовбуром від підключичної артерії) та верхня діафрагмальна (парна) артерії.
Черевна аорта - продовження грудної - розташована в заочеревинному просторі порожнини черева на хребті і тягнеться від діафрагми до 4-5 поперекових хребців. Тут вона дає початок правій і лівій загальним клубовим артеріям і серединній крижовій артерії. До цього розгалудження черевна аорта дає початок пристінним і нутряним артеріям.
Пристінні: нижня діафрагмальна (парна) - васкуляризує діафрагму і дає гілку до наднирника (верхня наднирникова а.), поперекові (4 пари) васкуляризує хребці, спинний мозок, м'язи поперекової ділянки і черевну стінку.
Нутряні: велика нутряна, верхня і нижня брижові (непарні); середня наднирникова, ниркова і яєчкова чи яєчникова (парні).
Велика нутряна (truncus celiacus) 2 см довжиною дає: ліву шлункову, загальну печінкову (по ходу дає гілки до шлунка і 12-палої кишки - гастродуоденальна артерія) і селезінкову (віддає гілки до підшлункової залози, шлунка, великого сальника) артерії.
Верхня брижова - до підшлункової залози,12-палої,кишки порожньої і клубової, сліпої з апендиксом, висхідної і поперечної ободових. Має між гілками багато анастомозів з утворенням артеріальних дуг.
Нижня брижова - до нисхідної ободової, сигмоподібної, верхньої частини прямої кишок.
Ниркова артерія крім нирок дає гілку до наднирників - нижня наднирникова артерія.
Артерії тазової ділянки: Загальна клубова (права і ліва) на рівні крижовоклубового суглобу ділиться на внутрішню і зовнішню клубові. Зовнішня переходить у стегнову. Внутрішня васкуляризує органи малого тазу: пряму кишку, статеві органи, сечовий міхур тощо та його стінки. Зовнішня віддає гілки до черевної стінки.
Плечеголовий стовбур (біля 3 см довжиною) на рівні правого грудино-ключичного суглобу ділиться на праві загальну сонну і підключичну артерії. Далі ці артерії ідуть як і ліві сонна і підключична.
Загальна сонна артерія (a. carotis communis) (права і ліва) ідуть поряд з трахеєю і стравоходом. На рівні верхнього краю щитоподібного хряща ділиться на зовнішню і внутрішню сонні артерії. Зовнішня сонна а. проходить крізь тканину привушної залози і тут розділяється на верхньощелепну та поверхневу скроневу а.а., забезпечуючи васкуляризацію органів зовнішньої поверхні голови і шиї, ротової порожнини, носа, вухо, м'язи шиї, залози тощо.
Внутрішня сонна артерія (a.carotis interna) входить в череп по каналу скроневої кістки. Крім мозку ця артерія васкуляризує очне яблуко шкіру навколо ока та лоба.
Підключична артерія (a. subclavia) проходить між ключицею і 1-м ребром і іде до пахвової ямки. Від неї відходять: хребтова артерія (іде в отворах поперечних відростків хребців, через великий потиличний отвір потрапляє у череп). Від неї відходять гілки до спинного мозку, довгастого мозку, мозочка. В черепі зливаються утворюючи базилярну артерію, від якої відходять гілки до внутрішнього вуха, мосту мозку, мозочка. Спереду базилярна артерія зливається з сонними утворюючи вілізієве коло; внутрішня грудна (міжреберні гілки, молочні залози, діафрагма, перикард, верхній відділ черевної стінки), щитошийний стовбур (ділянка шиї, лопаткова ділянка), реберно-шийний стовбур (перші 2 міжребер'я, задні шийні м'язи), поперечна артерія шиї (васкуляризує м'язи лопатки).
Віддавши названі артерії підключична артерія продовжується в пахвову, а далі в плечову, яка в свою чергу дає променеву і ліктьові артерії.
Так можна представити основні елементи артеріальну частину великого кола кровообігу.
Венозну частину великого кола ділять на систему верхньої та систему нижньої порожнистих вен.
Верхня порожниста вена (v. cava superior) знаходиться в передньому середостінні поряд з висхідною аортою. Утворюється злиттям правої і лівої плечеголових вен, а потім вона приймає непарну вену. Плечегова вена утворюється злиттям внутрішньої яремної (в неї впадає зовнішня яремна) та підключичної вен свого боку.
Нижня порожниста вена (v. cava interior) знаходиться на задній стінці живота і далі крізь діафрагму входить у середостіння де і впадає в праве передсердя. Утворюється нижня порожниста злиттям на рівні 4-5 поперекових хребців правої і лівої клубових вен. На шляху до серця вена приймає вени внутрішніх органів і стінок живота (серед яких варто назвати ворітну вену . Вона утворюється злиттям верхньої і нижньої брижових та селезінкової. За розмірами вона поступається лише порожнистій. Вона несе кров від кишечника, шлунка та інших нутряних органів до печінки).
Між системами верхньої та нижньої порожнистих вен є анастомози: кава-кавальні та порто-кавальні.
Серце (cor) розташоване в середньому середостінні асиметрично. Більша його частина розташована в лівій частині грудної клітки. Довга вісь (близько 12-13 см) серця розташовується зверху вниз, зправа наліво, ззаду наперед. Найбільший поперечний переріз серця - 9-10 см, а передньо-задній - 6-7 см.
Межі серця проектуються на грудну стінку таким чин |
