МІЖРЕГІОНАЛЬНА
АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Т. П. Макаровська, Н. М. Бондар
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА
Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів
Київ 2003
ББК 65.29я73
М15
Рецензенти: В. Г. Герасимчук, д-р екон. наук, проф.
О. М. Сергієнко, канд. екон. наук
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
(лист № 14/18.2-2480 від 27.12.02)
Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії
управління персоналом (протокол № 2 від 26.02.02)
Макаровська Т. П., Бондар Н. М.
М15
Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч.
закл. — К.: МАУП, 2003. — 304 с.: іл. — Бібліогр.: с. 293–297.
ISBN 966-608-264-0
У пропонованому навчальному посібнику розглядаються діяльність су-
часного підприємства як суб’єкта ринкових відносин, його ресурсне забезпе-
чення, інфраструктура та організація виробничого процесу, а також основні
фінансово-економічні результати діяльності в контексті сучасного законо-
давства щодо структурної перебудови, сучасної інноваційної та ін-
вестиційної політики, державного регулювання економіки.
Для студентів вищих навчальних закладів, слухачів післядипломної осві-
ти і працівників, які займаються проблемами виробничого менеджменту і
підприємництва.
ББК 65.29я73
© Т. П. Макаровська, Н. М. Бондар, 2003
© Міжрегіональна Академія
ISBN 966-608-264-0
управління персоналом (МАУП), 2003
ВСТУП
В умовах становлення ринкових відносин вивчення економіки
підприємства набуває особливої актуальності, оскільки саме підпри-
ємство є основним суб’єктом господарської діяльності країни. Під-
приємства як самостійні ланки економіки виробляють продукцію,
надають різноманітні послуги як з метою задоволення потреб насе-
лення, так і для власного виробництва. Сучасне підприємство — це
складна система, що об’єднує і використовує різноманітні ресурси:
людські, матеріальні, фінансові, інформаційні тощо. Ефективне уп-
равління підприємствами неможливе без вивчення їх сутності та взає-
мозв’язків. Від того, як підприємства використовують власні ресур-
си, наскільки якісною та конкурентоспроможною є вироблена ними
продукція, як вони здійснюють інноваційні перетворення, значною
мірою залежать добробут населення й економічна могутність держа-
ви загалом.
Основне завдання пропонованого посібника — викласти основи
ринкової економіки на рівні підприємства, методи раціонального ви-
користання та ефективного управління різноманітними ресурсами.
У навчальному посібнику наводяться приклади розв’язання типо-
вих практичних задач, що сприятиме поглибленню знань з економі-
ки підприємства і формуванню навичок прийняття обгрунтованих
управлінських рішень.
Розділи 1, 2, підрозд. 3.2–3.6, 4.1, 4.3, 4.5 написані Т. П. Мака-
ровською, підрозд. 3.1, 4.2, 4.4 — Н. М. Бондар.
Розділ 1
ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ
СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1.1. Підприємство
як суб’єкт господарювання
Визначення, цілі й напрями діяльності підприємства.
Класифікація і структура підприємств.
Правові засади функціонування підприємства.
Добровільні форми об’єднання підприємств.
Внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства.
Підприємництво як сучасна форма господарювання.
Галузева структура економіки і промисловості України.
Проблеми, що виникають при здійсненні господарської діяльно-
сті підприємств в Україні, регулюються такими основними законами
України:
· “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.;
· “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р.;
· “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.;
· “Про власність” від 7 лютого 1991 р.;
· “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.;
· “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 р.;
· “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня
1992 р.
У Законі України “Про підприємства в Україні”, основні поло-
ження якого ілюструє рис.1, наводиться таке визначення поняття
“підприємство”: це “самостійний господарюючий статутний суб’єкт,
який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-
дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного
прибутку (доходу)”. Підприємство вважається створеним і набуває
прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна
Створення підприємства
Загальні положення
і порядок його реєстрації
·
Підприємство і його основні цілі
·
Види підприємств
· Загальні умови створення. Статут під-
·
Об’єднання підприємств
приємства
·
Законодавство про підприєм-
· Державна реєстрація
ство
· Створення відокремлених підрозділів
· Ліцензування видів діяльності
Майно підприємства
· Формування і використання майна
· Володіння і користування природними
ресурсами
· Участь підприємства у випуску і тор-
гівлі цінними паперами
· Гарантії майнових прав
Управління підприємством
і самоврядування трудового
Основний зміст і розділи
колективу
Закону України “Про
· Загальні принципи управління
підприємства в Україні”
· Трудовий колектив і його самовряду-
вання
· Керівництво підприємства
· Колективний договір
Господарська, економічна
і соціальна діяльність підприємства
·
Прибуток
·
Планування діяльності підприємства
·
Трудові доходи працівника
·
Господарські відносини з іншими
суб’єктами господарювання
· Фінансові відносини. Ціноутворення
· Соціальна діяльність
Підприємство і держава
· Гарантії прав. Облік і звітність
Ліквідація і реорганізація
· Контроль за діяльністю
підприємства
· Правові та економічні умови господа-
· Умови ліквідації. Ліквідаційна
рювання
· Комерційна таємниця. Відповідаль-
комісія
· Задоволення претензій креди-
ність
· Відносини з місцевими радами
торів
Рис. 1
реєстрація підприємства здійснюється відповідно до Закону України
“Про підприємництво”. Окремими видами діяльності підприємство
може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Як
самостійний господарюючий суб’єкт підприємство має самостійний
баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням,
а також знак для товарів і послуг. Внутрішня діяльність кожного під-
приємства регулюється його статутом і колективним договором.
Статут підприємства — це зібрання певних правил і обов’язків,
якими регулюються його відносини з іншими суб’єктами господарю-
вання. Статут затверджує власник майна за участю трудового колек-
тиву. У статуті містяться такі основні відомості:
· найменування власника підприємства;
· місцезнаходження, предмет і цілі діяльності підприємства;
· органи управління, порядок їх формування;
· повноваження трудового колективу і його виборних органів;
· порядок утворення майна підприємства;
· умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Колективний договір — це угода між трудовим колективом та ад-
міністрацією (власником) підприємства, яка регулює їх виробничі,
економічні й трудові відносини. Колективний договір щороку пере-
глядається і в разі потреби оновлюється.
Основні напрями діяльності підприємства:
· маркетинговий (вивчення ринку товарів, послуг);
· виробничий (обгрунтування обсягу випуску продукції відповідно
до потреб ринку, забезпечення матеріально-технічними ресурсами
тощо);
· післяпродажний сервіс (організація гарантійного ремонту, сервіс-
ного обслуговування клієнтів);
· інноваційний (науково-технічні розробки, технологічна підготовка
виробництва);
· економічний (планування, облік, звітність, ціноутворення, зовніш-
ньоекономічна діяльність, фінансування);
· соціальний (управління персоналом — професійна підготовка кад-
рів, створення належних умов праці та відпочинку працівників).
Під терміном “підприємство” розумітимемо виробниче підприєм-
ство. Виробниче підприємство — це окрема спеціалізована одиниця,
основою якої є професійно організований колектив, який за допомо-
гою наявних засобів виробництва виготовляє потрібну споживачеві
продукцію або надає послуги відповідного призначення.
Найважливіші цілі виробничого підприємства:
·
одержання прибутку;
·
забезпечення споживачів продукцією згідно з ринковим попитом;
·
своєчасна виплата заробітної плати;
·
створення робочих місць;
·
охорона довкілля;
·
створення для працівників належних і безпечних умов праці;
·
створення можливостей для професійного зростання.
Основні функції виробничого підприємства:
·
матеріально-технічне забезпечення;
·
виготовлення продукції для продажу і власної потреби;
·
продаж і постачання продукції споживачеві;
·
післяпродажне обслуговування продукції;
·
управління та організація праці персоналу;
·
підвищення якості продукції, збільшення обсягів її виробництва;
·
дотримання чинних законів, державних стандартів;
·
підприємницька діяльність;
·
сплата податків, платежів у бюджет та інші позабюджетні фонди.
Класифікаційні ознаки підприємств наведено в табл. 1.
Таблиця 1
Класифікаційна ознака
Види підприємств
Мета і характер діяльності
Комерційні та некомерційні
Форма власності
Державні, приватні, колективні, комунальні
Належність капіталу
Національні, іноземні, змішані
Правовий статус
Одноосібні, кооперативні, орендні,
господарські товариства
Галузево-функціональний вид
Промислові, сільськогосподарські, будівельні,
діяльності
транспортні, торговельні, банківські, страхові
Потужність виробничого потенціалу
Великі, середні, малі
(чисельність працівників)
Територіальне підпорядкування
Головні, дочірні, асоційовані, філії
Структура виробництва
Вузькопрофільні, багатопрофільні, комбіновані
Під структурою підприємства розуміється його внутрішня будо-
ва, тобто склад підрозділів, система їх зв’язку, взаємодії та підпоряд-
кованості. Сукупність виробничих підрозділів утворює виробничу
структуру підприємства. Залежно від підрозділу, діяльність якого по-
кладено в основу виробничої структури, розрізняють структуру це-
хову, безцехову, корпусну і комбінатську.
Цеxовою виробничу структуру вважають тоді, коли основним ви-
робничим підрозділом підприємства є цех. Цехи, у свою чергу, поді-
ляються на такі:
основні — виготовляють продукцію для реалізації на сторону: об-
робні, складальні, прокатні;
допоміжні — виготовляють напівфабрикати для забезпечення на-
самперед власних виробничо-технологічних потреб підприємства;
обслуговуючі — надають послуги або виконують роботи, що за-
безпечують необхідні умови для нормальної роботи основних і допо-
міжних виробничих структур підприємства: ремонтні, інструмен-
тальні, транспортні, енергетичні, складські;
побічні — виконують зачисні, прибиральні роботи після відпра-
цювання основного виробництва (утилізація відходів, відновлення
окремих видів сировинно-матеріальних ресурсів);
експериментальні — випробовують і розроблюють нові вироби й
технологіі: хімічні та випробувальні;
підсобні — виконують роботи підсобного характеру (виробницт-
во тари, тепличне господарство, відгодівельний комплекс).
Безцеxова виробнича структура притаманна невеликим підприєм-
ствам. Основою її будови є виробнича дільниця, де виконуються тех-
нологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.
Корпусна виробнича структура характерна для великих підпри-
ємств, де кілька однотипних цехів можуть об’єднуватись у корпус.
Комбінатська виробнича структура існує на підприємствах з ба-
гатостадійними процесами виробництва, що здійснюються згідно з
технологічною послідовністю переробки сировини.
Окремо зазначимо, що до складу будь-якого підприємства вхо-
дять не лише виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління та
заклади культурно-побутового призначення.
Сукупність виробничих, невиробничих та управлінських підроз-
ділів утворює загальну структуру підприємства.
До малиx належать такі підприємства:
– у промисловості та будівництві
— чисельністю до 200 осіб;
– в інших галузях виробничої сфери
— до 50 осіб;
– у науці й науковому обслуговуванні
— до 100 осіб;
– у галузях невиробничої сфери
— до 25 осіб;
– у роздрібній торгівлі
— до 15 осіб.
На діяльність підприємства впливає стан його внутрішнього та
зовнішнього середовища.
Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які пра-
цюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів
підприємства, а також інформації, що живить і об’єднує підприєм-
ство як складну систему.
Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на
мікро- та макросередовище.
Мікросередовище — це середовище прямого впливу на підприєм-
ство, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники та дер-
жавні органи. Держава за допомогою законодавчих актів, інструкцій
та положень впливає на діяльність підприємств. Державні органи за-
безпечують обов’язковість виконання законів, умови свободи під-
приємництва, розподіл і перерозподіл обмежених ресурсів шляхом
податкових пільг, субсидій, цінової політики тощо.
Макросередовище охоплює матеріально-технічні й економічні
умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що вплива-
ють на підприємства і їх мікросередовище опосередковано. Основ-
ними компонентами макросередовища є становище держави і тери-
торії, де розташовані підприємства. Розрізняють довкілля природ-
не, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне,
політичне та міжнародне.
Згідно з чинним законодавством України існує два основних типи
об’єднань підприємств: інституціональні та добровільні.
Діяльність інституціональних об’єднань започатковується в ди-
рективному порядку міністерствами та Кабінетом Міністрів Украї-
ни. Серед них розрізняють науково-виробничі, науково-технічні
об’єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, бу-
дівництва та житлово-комунального господарства.
Розглянемо найпоширеніші форми добровільних об’єднань під-
приємств в Україні.
Асоціація — найпростіша форма договірного об’єднання підпри-
ємств з метою постійної координації підприємницької діяльності. Як
правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втруча-
тись у виробничу й комерційну діяльність її учасників.
Корпорація — акціонерна форма власності, що передбачає колек-
тивне володіння власністю, концентрацію функцій управління під-
приємствами в руках професійних менеджерів, тобто об’єднання на
основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних
інтересів з делегуванням окремих повноважень у централізований
орган управління
Консорціум — тимчасове статутне об’єднання промислового та
банківського капіталу для реалізації певної спільної мети — підпри-
ємницької ідеї, інвестиційного проекту тощо.
Концерн — форма статутних об’єднань підприємств, для якої ха-
рактерна єдність власності й контролю, найчастіше з використанням
принципу диверсифікації виробництва, коли концерн інтегрує під-
приємства різних галузей народного господарства. Після такого
об’єднання підприємства втрачають господарську самостійність.
Холдинг — організаційна форма об’єднання капіталів, товарист-
во, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а вико-
ристовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій
інших підприємств. Об’єднані в холдинг суб’єкти мають юридичну і
господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирі-
шує холдингова фірма.
Фінансова група — об’єднання юридично та економічно самостій-
них підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову
групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіта-
лом підприємств, що входять у неї, і координує всі сфери діяльності
цих підприємств.
Кожна з наведених форм об’єднань має певні переваги і недоліки
й може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та
зовнішнього середовища.
Підприємництво — це ініціативна самостійна діяльність окремих
фізичних або юридичних осіб, що спрямована на отримання прибут-
ку і здійснюється на власний ризик з майновою відповідальністю. Ос-
новні складові підприємницької діяльності:
· творча — генерування й активне використання новаторських ідей,
готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі;
· ресурсна — формування й продуктивне використання власного ка-
піталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
· організаційно-супровідна — практична організація маркетингу ви-
робництва, продажу, реклами тощо.
Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні га-
рантується Законом України “Про підприємництво”. Основні його
розділи:
– загальні положення про підприємництво;
– умови здійснення підприємницької діяльності (державна реєстра-
ція, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідаль-
ність, припинення діяльності);
– відносини підприємця і держави (гарантії прав, державна під-
тримка і регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжна-
родні договори).
Важливе значення для підприємництва має також Указ Президен-
та України “Про державну підтримку малого підприємництва” від
12.05.98. Згідно з цим Указом підтримка малого підприємництва
(МП) в Україні має здійснюватися за такими напрямами:
· формування інфраструктури підтримки й розвитку МП;
· створення сприятливих умов для використання суб’єктами МП
державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних
ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;
· впровадження спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності;
· удосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфі-
кації кадрів для суб’єктів МП;
· фінансова підтримка інноваційних проектів, у яких задіяні суб’єк-
ти МП.
Існує два основних види підприємницької діяльності — виробнича
і посередницька.
Виробнича підприємницька діяльність може мати характер основ-
ної (створюються вироби, готові до кінцевого споживання) і допо-
міжної (надаються послуги консалтингові, лізингові, маркетингові,
проектні та ін.). Фізичні або юридичні особи, які репрезентують інте-
реси виробників або споживачів, називаються посередниками. Основ-
на їх мета — інтегрувати економічні інтереси виробника і споживача.
Напрями посередницької підприємницької діяльності ілюструє
рис. 2.
Посередницька діяльність
Біржове
Торгово-комерційна Аукціонна торгівля
Агентування
діяльність
підприємництво
· оптово-роздрібні · об’єкти:
· біржі:
· агенти
` промислові товари
` фондові
фірми
· брокери
` нерухомість
` валютні
· торгові доми
· комісіонери
` майнові сертифікати
` товарні
· дилери
· консигнанти
` праці
· форми:
· дистриб’ютори
` внутрішньодержавна
` міждержавна
· комівояжери
Рис. 2
Агентування в посередницькій підприємницькій діяльності відбу-
вається за участю агентів, брокерів, комісіонерів та консигнантів.
Агент діє від імені й на користь виробника або споживача і працює
на довготерміновій основі. Брокер виконує функції одноразового
агента. Комісіонер приймає товар на комісію від виробника і в по-
дальшому діє на власний розсуд. Консигнант реалізує продукцію з
власного складу на підставі договора-доручення.
Суб’єктами торгово-комерційної діяльності можуть бути оптово-
роздрібні фірми, торгові доми, дилери, дистриб’ютори та комівоя-
жери. Оптово-роздрібна фірма безпосередньо реалізує продукцію
традиційним способом. Торговий дім здійснює експортно-імпортні
операції, включаючи організацію виставок, презентацій, реклами,
заснування своїх представництв в інших країнах. Дилер перепродує
товар від свого імені й за власний рахунок. Дистриб’ютор купує то-
вар безпосередньо у виробника і реалізує постійним клієнтам. Комі-
вояжер перепродує товар з доставкою його покупцям.
Аукціонна торгівля за специфікою об’єктів поділяється на торгів-
лю промисловими товарами, нерухомістю та майновими сертифіка-
тами. Аукціонна торгівля за формою поділяється на внутрішньо- та
міждержавну. Аукціони — це прилюдний торг з попереднім оголо-
шенням стартової ціни й лоту (неподільної партії товару). Внутріш-
ньодержавні аукціонні торги відбуваються постійно і стосуються
промислових товарів та нерухомості. Міждержавна аукціонна тор-
гівля відбувається періодично і стосується тільки специфічних това-
рів (хутро, антикваріат, дорогоцінне каміння, коні тощо).
Біржове підприємництво здійснюється на біржах: праці, фондовій,
валютній та товарній. Біржа — це постійно діючий оптовий ринок,
який виконує спеціалізовані функції. На товарній біржі відбувається
торгівля товарами масового вжитку, на фондовій — купівля-продаж
цінних паперів, на валютній — купівля-продаж валюти, золота, ін-
ших дорогоцінних металів. На біржі праці відбувається облік попи-
ту і пропозиції робочої сили.
Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під
впливом суспільного поділу праці. Розрізняють три види поділу пра-
ці: загальний, частковий і одиничний.
Загальний поділ праці призвів до виокремлення таких галузей на-
родного господарства, як промисловість, сільське господарство,
транспорт, зв’язок, будівництво та ін.
Частковий поділ праці спричинив виокремлення галузей всере-
дині промисловості, сільського господарства тощо.
Одиничний поділ праці спостерігається безпосередньо на підпри-
ємствах і впливає на структуру промислового виробництва.
У національній економіці виокремлюються сфера матеріального
виробництва і невиробнича сфера. До сфери матеріального виробниц-
тва належать:
· промисловість;
· сільське господарство;
· лісове господарство;
· рибне господарство;
· транспорт і зв’язок;
· будівництво;
· торгівля і громадське харчування;
· матеріально-технічне забезпечення та збут;
· заготівля;
· інформаційно-технічне обслуговування;
· операції з нерухомістю;
· загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування
ринку;
· геологія та розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служби;
· виробничі види побутового обслуговування населення;
· інші види діяльності сфери матеріального виробництва.
У свою чергу, кожна складова сфери матеріального виробництва
має власну розгалужену структуру. Розглянемо її на прикладі транс-
портної галузі. Залежно від місця руху транспортних засобів та особ-
ливостей рухомого складу в сучасній класифікації його структура
має вигляд як на рис. 3.
Провідною галуззю сфери матеріального виробництва є промис-
ловість. Вона об’єднує підприємства, які добувають продукти приро-
ди, що не виробляються людиною (рудні та нерудні копалини), а та-
кож підприємства, які переробляють сировину промислового та
сільськогосподарського походження з метою перетворення її на но-
вий продукт, який використовують як засіб виробництва або пред-
мет споживання.
Промисловість є комплексною галуззю, що складається з таких
великих галузевих груп:
· електроенергетика;
· паливна промисловість;
· чорна металургія;
· кольорова металургія;
Транспорт
Водний
Авіаційний
Сухопутний і трубопровідний
Залізничний
Шосейний
Трубопровідний
Наземний за-
Метрополі-
Автомобіль-
Трамвайний
Тролейбусний
лізничний (без
тенний
ний
трамвайного)
Рис. 3
·
хімічна й нафтохімічна промисловість;
·
машинобудування та металообробка;
·
деревообробка і целюлозно-паперова промисловість;
·
промисловість будівельних матеріалів;
·
скляна та фарфоро-фаянсова промисловість;
·
легка промисловість;
·
харчова промисловість;
·
борошно-круп’яна та комбікормова промисловість;
·
медична промисловість;
·
поліграфічна промисловість.
Галуззю промисловості називається сукупність підприємств, що
мають єдине економічне призначення продукції, яку виробляють, од-
норідність споживаних матеріалів, спільність технічної бази та тех-
нологічних процесів, особливий професійний склад кадрів, специфіч-
ні умови праці.
До галузей невиробничої сфери діяльності належать такі:
· житлово-комунальне господарство;
· невиробничі види побутового обслуговування населення;
· охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення;
· освіта;
· культура і мистецтво;
· фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення;
· управління;
· об’єднання громадян.
Під галузевою структурою промисловості розуміється комплекс
об’єднаних у промисловість галузей та їх частка в загальному обсязі
промислового виробництва. Для характеристики галузевої структу-
ри промисловості й аналізу зрушень у ній використовують певні по-
казники. Наведемо основні з них.
1. Питома вага випуску продукції окремими галузями в загально-
му обсязі випуску продукції промисловістю:
Q
d = гал ?100 %,
Qпром
де Qгал, Qпром — обсяг випуску продукції відповідно галуззю і про-
мисловістю загалом.
2. Темпи зростання обсягу виробництва окремої галузі:
Q
Tгал = пл ?100 %,
Qбаз
де Qпл, Qбаз — обсяг випуску продукції певною галуззю відповідно у
плановому та базовому періодах (у грошовому або натуральному
вираженні).
3. Галузевий коефіцієнт випередження, що характеризує відношен-
ня темпів зростання обсягу виробництва окремої галузі до темпів зро-
стання обсягу виробництва у промисловості загалом:
T
K вип = гал .
Tпром
Основні ознаки, що впливають
на формування галузей промисловості:
· виробництво у великих масштабах однорідної або спорідненої
продукції;
· наявність великої кількості підприємств — виробників цієї про-
дукції;
· специфічні технологічні процеси і організація праці;
· однорідність споживаної підприємствами сировини;
· особливий склад спеціально підготовлених кадрів.
Основні фактори, що визначають
галузеву структуру виробництва:
· рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП);
· рівень спеціалізації й кооперування на виробництві;
· розвиток електрифікації, механізації та автоматизації виробництва
Галузі харчової промисловості
Обсяг виробництва, млн грн.
Хлібопекарська
155
Борошно-круп’яна
106
М’ясна
140
Молочна
95
Рибоконсервна
66
Інші
53
Розв’язання.
1. Обсяг виробництва продукції харчовою промисловістю зага-
лом становить
155 + 106 + 140 + 95 + 66 + 53 = 615 млн грн.
2. Питома вага хлібопекарської галузі в загальному обсязі вироб-
ництва
155
ПВхліб =
?100 % = 25, 2 %.
615
3. Питома вага борошно-круп’яної галузі в загальному обсязі ви-
робництва
106
ПВб-к =
?100 % = 17, 2 %.
615
4. Питома вага м’ясної галузі в загальному обсязі виробництва
140
ПВм’яс =
?100 % = 22, 8 %.
615
5. Питома вага молочної галузі в загальному обсязі виробництва
95
ПВмол =
?100 % = 15, 5 %.
615
6. Питома вага рибоконсервної галузі в загальному обсязі вироб-
ництва
66
ПВриб.к =
?100 % = 10, 7 %.
615
7. Питома вага інших галузей у загальному обсязі виробництва
53
ПВінш =
?100 % = 8, 6 %.
615
Завдання для самостійної роботи
Тести
1. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної
особи з моменту
а) відкриття розрахункового рахунка в банку;
б) укладення і підписання установчих документів;
в) державної реєстрації;
г) виготовлення власної печатки.
2. Зазначте помилкові твердження:
а) за метою і характером діяльності підприємства поділяються на
комерційні та некомерційні;
б) за формою власності майна підприємства поділяються на при-
ватні, колективні, державні та національні;
в) за структурою виробництва підприємства поділяються на ком-
біновані, багато- та вузькопрофільні;
г) за потужністю виробничого потенціалу підприємства поділя-
ються на великі, середні та малі.
3. Загальна структура підприємства — це:
а) сукупність виробничих, невиробничих та управлінських під-
розділів;
б) сукупність основних, допоміжних та обслуговуючих підрозді-
лів;
в) складові зовнішнього та внутрішнього середовища підприєм-
ства;
г) структура вертикальних зв’язків і підпорядкованість його під-
розділів.
4. Підприємство, яке засноване на власності відповідної територі-
альної громади, називається:
а) колективним;
б) комунальним;
в) кооперативним;
г) казенним.
5. Виробнича структура, яка найчастіше застосовується на великих
підприємствах, де кілька однотипних підрозділів об’єднані в одне
ціле, називається:
а) цеховою;
б) штабною;
в) комбінатською;
г) корпусною.
6. Цехи, які займаються утилізацією, переробкою відходів основно-
го виробництва, називаються:
а) обслуговуючими;
б) підсобними
в) побічними;
г) допоміжними.
7. Тимчасове статутне об’єднання промислового та банківського
капіталу для реалізації спільної мети називається:
а) концерном;
б) картеллю;
в) корпорацією;
г) консорціумом.
8. На діяльність підприємства опосередковано впливає:
а) макросередовище;
б) мікросередовище;
в) внутрішнє середовище;
г) усі відповіді правильні.
9. Визначте помилкові твердження:
а) за часом роботи протягом року галузі промисловості поділя-
ються на сезонні та несезонні;
б) за характером впливу на предмет праці галузі промисловості
поділяються на добувні та обробні;
в) за станом технічної бази галузі промисловості поділяються на
трудомісткі, фондомісткі, матеріаломісткі;
г) за економічним призначенням продукції промисловість поді-
ляється на групи А і Б.
10. За характером виконуваних функцій складське господарство під-
приємства належить до цехів:
а) обслуговуючих;
б) підсобних;
в) побічних;
г) допоміжних.
11. Перепродаж товарів від свого імені за власний рахунок здійснює:
а) комівояжер;
б) дилер;
в) дистриб’ютор;
г) брокер.
12. Біржа, на якій здійснюються операції купівлі-продажу цінних па-
перів, називається біржею:
а) праці;
б) валютною;
в) товарною;
г) фондовою.
13. Консалтингові послуги належать до діяльності:
а) виробничої підприємницької, що має основний характер;
б) виробничої підприємницької, що має допоміжний характер;
в) посередницької;
г) маркетингової.
14. До основних функцій підприємницької діяльності належать:
а) творча;
б) ресурсна;
в) законодавча;
г) організаційно-супровідна.
15. Галузевий коефіцієнт випередження визначається:
а) у відсотках;
б) грошових одиницях;
в) як безрозмірна величина;
г) у натуральних одиницях.
16. Продаж товарів з доставкою покупцям здійснює:
а) дилер;
б) торговий дім;
в) консигнант;
г) комівояжер.
17. Будівельна фірма є об’єктом малого бізнесу в Україні, якщо чи-
сельність працюючих у ній становить:
а) до 200 осіб;
б) до 100 осіб;
в) до 50 осіб;
г) до 15 осіб.
18. Господарська та економічна діяльність підприємства не залежить:
а) від планування його діяльності;
б) економічних відносин з іншими суб’єктами господарювання;
в) ціноутворення в межах підприємства;
г) відносин з місцевими радами.
19. На виробничому підприємстві за вдосконалення техніки і техно-
логії, підготовку та обслуговування виробництва, якість продук-
ції відповідає:
а) головний інженер;
б) начальник виробництва;
в) відділ технічного контролю;
г) головний механік.
20. Джерелом формування майна підприємства не може бути:
а) інвестиційний проект;
б) інноваційний проект;
в) дохід від цінних паперів;
г) кредити банків та інших кредиторів;
д) матеріальні внески засновників.
21. На виробничому підприємстві до обслуговуючих можна зараху-
вати цех:
а) прокатний;
б) ремонтний;
в) утилізації відходів;
г) транспортний.
22. За потужністю виробничого потенціалу (чисельністю працівни-
ків) підприємства поділяються на такі:
а) великі;
б) одноосібні;
в) малі;
г) середні.
23. Споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні ус-
танови, постачальники утворюють:
а) макросередовище підприємства;
б) мікросередовище підприємства;
в) внутрішнє середовище підприємства;
г) зовнішню структуру підприємства.
24. На підприємствах, де здійснюються багатостадійні технологічні
процеси, характерною ознакою яких є послідовність процесу пе-
реробки сировини, використовується така виробнича структура:
а) корпусна;
б) дивізіональна;
в) множинна;
г) комбінатська.
25. Відношення темпів зростання обсягу виробництва певної галузі
до темпів зростання обсягів виробництва промисловості загалом
називається:
а) структурою промисловості;
б) коефіцієнтом випередження;
в) показником використання потужностей галузі;
г) коефіцієнтом промислового виробництва.
26. Зазначте, суб’єкти якого добровільного об’єднання підприємств
втрачають юридичну і господарську самостійність:
а) асоціації;
б) корпорації;
в) холдингу;
г) концерну.
27. Схема об’єднання підприємств, що працюють у системі вза-
ємовигідних партнерських відносин, при яких відбувається пере-
дача на платній основі торгової марки, технології або лінії вироб-
ництва, називається:
а) опціоном;
б) факторингом;
в) франчайзингом;
г) лізингом.
28. Агент, який здійснює посередницьку діяльність шляхом реалізації
продукції з власного складу на підставі договору-доручення, на-
зивається:
а) консигнантом;
б) дилером;
в) дистриб’ютором;
г) комісіонером.
29. Торгові доми як суб’єкти посередницької діяльності займаються:
а) торгівлею масовими товарами;
б) організацією виставок, презентацій;
в) здійсненням експортно-імпортних операцій;
г) продажем товарів з доставкою додому.
30. Оптова торгівля товарами масового вжитку відбувається на
біржі:
а) фондовій;
б) валютній;
в) фінансовій;
г) товарній.
Задачі
1. За даними таблиці визначити темпи зростання виробництва в
галузях чорної металургії в 2000 р., якщо базовим періодом є 1997 р.
Обсяг виробництва, млн т
Показник
1997 р.
2000 р.
Залізна руда
47,5
47,8
Марганцева руда
3,1
2,0
Чавун
17,8
23,0
Сталь
22,3
27,4
Сталеві труби
2,0
1,2
Прокат чорних металів
17,0
19,3
2. За даними таблиці визначити обсяг випуску продукції окреми-
ми галузями машинобудування в 2000 р., якщо темп зростання маши-
нобудівної промисловості загалом Тпром = 103 %.
Обсяг випуску
Галузевий
Галузь
продукції,
коефіцієнт
машинобудування
млн грн.,
випередження
1990 р. (базовий)
на 2000 р.
Машинобудування металургійне
22,2
1,07
Машинобудування гірничорудне
24,1
1,10
Електротехнічна промисловість
28,5
1,02
Хімічне і нафтове машинобудування
15,6
0,97
Верстатобудування
7,3
0,90
Приладобудування
8,5
0,88
Автомобільна промисловість
10,2
0,95
3. За даними таблиці дослідити динаміку зростання виробництва
продукції в окремих галузях промисловості з виробництва мінераль-
них добрив, якщо за базовий період взято 1995 р.
Обсяг випуску, тис. т
Показник
1995 р.
1996 р. 1997 р. 1998 р.
1999 р.
Мінеральні добрива загалом
2221
2449
2376
1936
2319
У тому числі:
азотні
1871
2083
2022
1675
2060
фосфатні
294
327
305
240
238
калійні
56
39
49
21
21
4. За даними таблиці визначити натуральні показники обсягу ви-
пуску продукції в 2000 р., якщо обсяг валової продукції промисло-
вості загалом становить 225 млн грн.
Частка в загальному обсязі випуску
Галузь промисловості
продукції, %, 2000 р.
Електроенергетика
16,2
Паливна промисловість
11,2
Металургія
23,8
Хімічна і нафтохімічна промисловість
5,4
Машинобудування і металообробка
14,1
Деревообробна і целюлознопаперова
2,2
Промисловість будівельних матеріалів
3,1
Скляна і фарфоро-фаянсова промисловість
0,6
Легка промисловість
1,6
Харчова промисловість
15,1
Інші
6,7
5. За даними таблиці визначити структуру вантажоперевезень
транспортом України в 1990 р. (базовий), 1995–1999 рр., темпи зрос-
тання, а також галузеві коефіцієнти випередження за окремими галу-
зями транспорту. Дослідити динаміку обсягів надання послуг з ван-
тажоперевезень.
Обсяг вантажоперевезень, млн т
Вид транспорту
1990 р.
1995 р.
1997 р.
1999 р.
Транспорт, разом
6289
2456
1799
1482
Залізничний
974
360
239
284
Морський
53
21
10
7
Річковий
66
13
9
8
Автомобільний
4897
1816
1250
955
Авіаційний
3
0
5,4
1
Трубопровідний
296
246
291
227
6. За даними таблиці визначити темпи зростання обсягів вироб-
ництва меблів у регіоні України. За базовий взяти 1990 р.
Обсяг виробництва, тис. грн.
Меблі
1990 р.
1995 р.
1999 р.
Столи
4275
713
341
Стільці, крісла
7908
855
1100
Шафи
2856
997
247
Дивани
1197
166
74,5
Гарнітури, набори (комплекти) меблів
12120
961
450
7. За наведеними в таблиці даними про темпи зростання загально-
го обсягу виробництва в текстильній промисловості України визна-
чити галузеві коефіцієнти випередження. На основі їх порівняння дій-
ти висновку про тенденції зміни структури текстильної промисло-
вості за 1996–2000 рр.
Частка в загальному обсязі виробництва,
% до 1990 р.
Галузь текстильної промисловості
1996 р.
1998 р.
2000 р.
Усі галузі разом
144
150
158
Бавовняна
129
140
147
Льняна
86
96
94
Вовняна
152
140
140
Шовкова
212
240
242
Трикотажна
170
198
200
8. За наведеними в таблиці даними про обсяг валової продукції
в підгалузях легкої промисловості визначити її структуру вироб-
ництва
Підгалузь виробництва
Обсяг валової продукції, млн грн.
Тканини
147
Шкіргалантерея
52
Взуття
40
Пошиття верхнього одягу
100
Дитячий трикотаж
91
9. За наведеними в таблиці даними про обсяг валової продукції
визначити галузеву структуру і темпи зростання обсягів виробницт-
ва у 1995–1999 рр. (базовий — 1995 р.).
Темпи зростання
Обсяг валової
Галузева структура обсягів виробництва
Підгалузь
продукції, тис. грн.
виробництва
1995 р. 1997 р. 1999 р. 1995 р. 1997 р. 1999 р. 1995 р. 1997 р. 1999 р.
Телевізори
590
480
340
Магнітофони
315
250
190
Велосипеди
320
90
78
Мотоцикли
640
300
230
Холодильники
1400 1200 1000
Пральні машини
1005
980
700
10. За даними таблиці про темпи зростання обсягів виробництва
в підгалузях будівництва розрахувати коефіцієнти їх випередження,
якщо темп зростання обсягів виробництва будівельної промислово-
сті загалом становить 107 %.
Темпи зростання обсягів
Підгалузь виробництва
виробництва, %
Шиферні листи
98
Цегла
105
Залізобетонні конструкції
100
Асфальтова плитка
120
1.2. Управління підприємством
Сутність і функції процесу управління підприємством як складною
системою.
Структура системи управління, її класифікаційні ознаки.
Різновиди управління на підприємстві.
Методи управління підприємством.
Організаційна структура управління підприємством.
Вищі органи державного управління підприємствами.
Шляхи вдосконалення управління підприємством.
Сучасне підприємство та його основна організаційна структу-
ра — виробництво належать до категорії складних систем. Ця обста-
вина повинна бути врахована в аналізі особливостей функціонуван-
ня підприємства, оцінці його економічної ефективності й економіч-
ного управління. Поняття “система” передбачає цілісність об’єкта,
що складається з багатьох взаємопов’язаних та взаємодіючих еле-
ментів. Функціонування цього об’єкта визначається сформульовани-
ми місією та цілями.
Окрім цілісності система характеризується структурою, певними
властивостями (параметрами), зв’язками між елементами як всереди-
ні системи, так і зовні. Структура системи може бути класифікована
за різними ознаками (табл. 2).
Таблиця 2
Класифікаційна ознака
Види систем
За кількістю рівнів ієрархії
Однорівневі, багаторівневі
За ступенем централізації управління
Централізовані, децентралізовані, змішані
За принципами поділу на підсистеми
Функціональні, об’єктні
За кількістю цілей функціонування
Одноцільові, багатоцільові
Більшість підприємств належить до багаторівневих ієрархічних
структур з такими характерними рисами:
· автономність окремих підсистем (елементів);
· пріоритет вищих за рівнем підсистем порівняно з нижчими;
· керованість нижчих за рівнем підсистем з боку вищих.
З умови пов’язаності підсистем підприємства між собою, а також
із системою-резидентом можна визначити певні вимоги до відносин
між підсистемами, що суттєво впливають на ефективність управлін-
ня підприємством:
· необхідність чіткого узгодження цілей між рівнями підсистем та
системою загалом;
· забезпечення інформаційної сумісності підсистем, можливості опе-
ративної обробки та передання даних у наступні ланки системи;
· застосування єдиної формалізації структури інформації у вигляді
типових документів, форм обліку, показників контролю функціо-
нування підсистем і підприємства загалом;
· обробка інформації, що надходить у режимі реального часу.
Організація управління підприємством залежить від складності
його структури, масштабу й виду діяльності, наявності зв’язків з
іншими суб’єктами господарської діяльності. Для більшості підпри-
ємств характерні три основні види управління їх діяльністю: виробни-
че, організаційне й економічне. У складних умовах України відбува-
ється процес становлення нового для неї корпоративного управління,
для якого характерною є корпоративна організація власності. Це —
об’єднання фінансових і промислових підприємств, промислових і
торговельних підприємств, створення банками лізингових фірм, вен-
чурних компаній, спільна участь кількох підприємств у створенні ак-
ціонерного капіталу одного підприємства. Права учасників таких
об’єднань залежать від відсотка акцій, що їм належать.
Основні завдання виробничого управління:
· управління розвитком підприємства (розширення асортименту
продукції, що випускається, за рахунок випуску якісніших ви-
робів, тобто поліпшення їх якісних та споживчих характеристик,
застосування вдосконалених технологій виготовлення продукції,
автоматизації виробництва);
· підвищення конкурентоспроможності продукції;
· забезпечення більш ефективного використання устаткування, на-
явних виробничих площ;
· систематичний контроль технічного стану устаткування, забезпе-
чення його технічного обслуговування й ремонту;
· забезпечення підвищення продуктивності праці основного та до-
поміжного персоналу;
· зниження всіх видів виробничих витрат;
· оптимальне планування, чіткий облік та нормування основних
технологічних операцій;
· управління технологічною підготовкою виробництва продукції;
· оперативне диспетчерське регулювання всіх матеріальних потоків
та технологічних операцій починаючи від складів із сировиною,
матеріалами, напівфабрикатами і закінчуючи процесами збиран-
ня, контролю готової продукції та її виходом з виробничих цехів
на склад готової продукції.
Основні завдання організаційного управління:
· вибір форми організації управління підприємством і виробництвом;
· визначення відносин і зв’язків між структурними підрозділами
підприємства;
· визначення функцій кожного елемента структури для підтриман-
ня нормальної діяльності підприємства;
· розподіл основних функцій управління між управлінськими під-
розділами та окремими працівниками підприємства;
· забезпечення необхідної координованості дій підрозділів підпри-
ємства;
· підбір, розстановка та навчання кадрів;
· здійснення контролю за якістю та ефективністю роботи підроз-
ділів управління підприємством;
· формування механізму відносин з іншими організаціями, поста-
чальниками сировини, матеріалів, комплектуючих, зі споживача-
ми продукції, джерелами фінансування.
Основні завдання економічного управління:
· виявлення впливу основних економічних показників (обсягу ви-
пуску продукції, постійних та змінних витрат, ціни, прибутку) на
забезпечення беззбитковості, прибутковості підприємства, його
самоокупності та самофінансування розвитку виробництва;
· обгрунтування доцільності обсягів виробництва, співвідношення по-
стійних та змінних витрат у собівартості кожного виду продукції;
· обгрунтування найраціональнішої для підприємства форми ор-
ганізації виробництва (кооперації, спеціалізації тощо);
· вибір найдоцільнішого варіанта оснащення підприємства маши-
нами та устаткуванням;
· обгрунтування ефективності інвестиційних проектів з реконструк-
ції підприємства, модернізації устаткування й оновлення проду-
кованої продукції;
· пошук наявних резервів підвищення економічної ефективності ви-
робництва;
· розробка шляхів поліпшення якості продукції;
· обгрунтування й подальший розвиток нормативної бази підпри-
ємства (матеріальних, фінансових та трудових витрат на виготов-
лення одиниці продукованої продукції);
· обгрунтування ціноутворення продукованої підприємством про-
дукції;
· систематичний аналіз господарської діяльності та фінансового
стану підприємства з визначенням показників рентабельності ви-
робництва й оборотності капіталу;
· аналіз використання матеріальних ресурсів, розробка пропозицій
щодо зниження матеріаломісткості, енергомісткості продукованої
продукції, витрат на матеріальні ресурси;
· планування розподілу прибутку за фондами накопичення та спо-
живання, розробка перспективного, поточного та оперативного
планів діяльності підприємства;
· організація обліку й контролю економіко-виробничої діяльності
за окремими видами продукції та по підприємству загалом.
Однією з характерних рис діяльності підприємства є поділ праці.
Розрізняють дві форми поділу — горизонтальну і вертикальну.
Горизонтальна форма поділу праці пов’язана з розкладанням ро-
боти на окремі завдання. У результаті такого поділу формуються
окремі підрозділи підприємства, які виконують певні частини загаль-
ного завдання. Після цього постає потреба координування дій вико-
навців для досягнення поставленої мети. Це призводить до появи і
відокремлення управлінської праці від виконавчої, що відповідає
вертикальному поділу праці на підприємстві.
В управлінні сучасним підприємством необхідно дотримуватися
таких принципів:
· чіткого розподілу праці серед виконавців;
· додержання дисципліни і порядку;
· ознайомлення працівників з їх повноваженнями і відповідальні-
стю в межах їх призначення;
· використання мотивації високопродуктивної праці;
· забезпечення рівної справедливості для всіх працівників;
· впевненості у стабільності роботи;
· дотримання взаємовідносин з працівниками з урахуванням
виробничої ієрархії;
· заохочування ініціативи.
В управлінні підприємством виокремлюють такі основні функції:
· планування — визначення мети діяльності підприємства;
· організація — визначення і розподіл серед виконавців окремих
завдань, повноважень та відповідальності;
· мотивація — створення умов, за яких виконавці зможуть і бажа-
тимуть виконувати пропоновану їм роботу якнайкраще;
· аналіз і контроль — вимірювання та порівняння результатів на-
міченої діяльності із запланованими показниками; коригування
діяльності в разі виявлених відхилень від плану.
Таким чином, управління підприємством відображає сукупність
взаємопов’язаних процесів планування, організації, мотивації та
контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей під-
приємства.
Методи управління на підприємстві — це способи впливу на окре-
мих працівників і трудовий колектив загалом, необхідні для досяг-
нення цілей підприємства. Оскільки методи управління спрямовані
на людей, то основою класифікації цих методів є внутрішній зміст
мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності. За
змістом ці мотиви поділяються на економічні, соціальні та приму-
сові. Відповідно розрізняють економічні, соціально-психологічні та
адміністративно-правові (організаційні) методи управління.
Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси
участі людини у виробничих процесах шляхом використання товар-
но-грошових відносин.
Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви со-
ціальної поведінки людини: матеріальне заохочення, змістовний ха-
рактер праці, можливості для прояву ініціативи, кваліфікаційне зро-
стання тощо.
Адміністративно-правові (організаційні) методи управління реалі-
зують мотиви примусового характеру. Їх існування зумовлюється за-
цікавленістю у спільній організації праці. Ці методи поділяються на
регламентуючі (подання методичної, інструктивної, законодавчої до-
помоги працівникам) і розпорядчі (розподіл завдань, контроль за їх
виконанням, застосування в разі потреби адміністративних, матері-
альних та карно-правових санкцій).
Система управління підприємством складається з певних елемен-
тів, структурованих по вертикалі й горизонталі залежно від взаємо-
відносин і взаємопідпорядкованості суб’єктів управлінського впли-
ву. Створена в такий спосіб ієрархічна структура управління нази-
вається організаційною.
Розрізняють кілька типів організаційних структур управління.
Найпростішою є лінійна. Її використовують на невеликих підприєм-
ствах з нескладною технологію і організацією виробництва. Між еле-
ментами лінійної організаційної структури управління існують лише
одноканальні взаємодії. Іншими словами, на підприємстві кожний
підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує водно-
час адміністративні та всі інші керівні функції у відповідному під-
розділі. До переваг лінійної організаційної структури управління на-
лежать чіткість взаємовідносин, оперативність і несуперечливість уп-
равлінських рішень і надійний контроль. Недолік цієї організаційної
структури полягає в тому, що керівник окрім основних координую-
чих функцій повинен відволікатися на виконання додаткових робіт з
кадрами, з обліку, контролю якості тощо.
Лінійно-штабна (лінійно-функціональна) організаційна структура
управління покликана допомогти лінійному керівникові у вирішенні
зазначених додаткових виробничих завдань. Для цього при лінійно-
му керівництві створюється функціональна служба (штаб), яка фор-
мує відповідні управлінські рішення, але безпосередньо не віддає роз-
поряджень, тобто має лише дорадчі права. Перевага такої організа-
ційної структури управління полягає в можливості для лінійного
керівництва сконцентруватися на поточних виробничих справах. До
недоліків належать збільшення управлінських витрат на утримання
штабів і зниження оперативності у процесі прийняття управлінських
рішень. Проте така структура поширена і ефективно діє у масовому
виробництві, де технологічні зміни незначні, а обсяги продукованої
продукції великі.
Функціональна організаційна структура управління так само пе-
редбачає наявність штабів, але їх персонал має права прийняття
рішень і керування. При такій організаційній структурі управління
кожний виробничий підрозділ може одночасно отримувати розпо-
рядження від кількох керівників функціональних підрозділів
(штабів) підприємства. Перевага такої структури полягає в тому, що
забезпечують адекватне і компетентне керівництво з кожної пробле-
ми, що виникає на підприємстві. До недоліків належить супереч-
ливість, а іноді й неузгодженість рішень, зниження оперативності в
реалізації управлінського рішення.
Дивізіональна організаційна структура управління будується не за
функціональною ознакою, а за принципом групування виробничих
підрозділів. Наявність цієї форми організаційної структури пов’яза-
на з процесом укрупнення підприємств у разі диверсифікації, комбі-
нування виробництва, створення корпорацій і конгломератів. На цих
підприємствах розподіл управлінської праці поглиблюється так, що
вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фі-
нансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегу-
ють керівникам виробничих підрозділів, які, у свою чергу, мають
власну структуру управління.
Матрична структура управління передбачає поряд з лінійними
керівниками і штабами створення тимчасових проектних груп, які
формуються із спеціалістів певних функціональних підрозділів. Тим-
часова робота пов’язана, як правило, з розробкою нових видів про-
дукції. Після завершення цих робіт спеціалісти повертаються до своїх
функціональних підрозділів.
Широке коло управлінських рішень, прийняття та реалізація яких
виходять за межі компетенції підприємств, виробляють і здійснюють
вищі органи загальнодержавного управління України. Президент Укра-
їни як глава держави керує всіма сферами діяльності суспільства, вклю-
чаючи економіку. Верховна Рада України формує законодавчу базу і в
такий спосіб бере участь в управлінні опосередковано. Центральну ви-
конавчу владу представляє Кабінет Міністрів України. Він практично
координує і спрямовує діяльність господарюючих суб’єктів, спираючись
на міністерства, державні комітети, агентства тощо.
Основними складовими діючої системи загальнодержавного уп-
равління сферою економіки є галузеві та функціональні міністерства,
очолювані міністром, який має кількох заступників. У складі кожно-
го міністерства працюють різні відділи: планово-економічний, тех-
нічний, маркетингу, зв’язків із зарубіжними країнами, фінансовий,
праці, заробітної плати та ін.
До вищих органів державного управління підприємствами нале-
жать також державні комітети та інші центральні органи, які за стату-
сом прирівняні до Державного комітету України. Серед них Держав-
ний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України,
Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет
України з енергозбереження, Державний комітет із стандартизації,
метрології та сертифікації України, Національне космічне агентство,
Державне казначейство України та ін. Функціонують також централь-
ні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Антимонополь-
ний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна комісія з
цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Служба
безпеки та ін.
Конкретні функції, які виконують центральні органи державного
управління, здебільшого визначаються їх назвою.
Удосконалення управління підприємством має відбуватися за таки-
ми основними напрямами:
· удосконалення організаційної структури управління підприємством;
· оптимізація організації менеджменту і бізнес-процесів через поліп-
шення системи планування, обліку і контролю за основними показ-
никами діяльності підприємства;
· удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами;
· підвищення ефективності управління інноваційними процесами на
підприємстві, поліпшення якості вироблюваної продукції.
Удосконалення організаційної структури підприємства означає
насамперед необхідність встановлення оптимальної чисельності уп-
равлінського апарату, а також чисельності працівників виробничих
підрозділів згідно з діючими нормативами.
Поліпшити систему планування, обліку і контролю за основними
показниками діяльності підприємства можна за допомогою широко-
го і всебічного впровадження обчислювальної техніки, розвитку ком-
п’ютерних мереж зв’язку, застосування сучасних програмних засобів:
технологій управління та інформаційних технологій. Насамперед це
стосується системи організації фінансового менеджменту, бюджету-
вання, управління фінансовими потоками та витратами.
Удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами
означає раціональне використання всіх видів матеріальних ресурсів,
застосування енергозберігаючих технологій, регулювання виробни-
чих запасів згідно з прогресивними нормами.
Завдання для самостійної роботи
Тести
1. Горизонтальна форма поділу праці на підприємстві — це:
а) технологічні зв’язки між окремими підрозділами;
б) розкладання обсягу роботи на окремі завдання;
в) оперативно-календарне планування діяльності підрозділів під-
приємства;
г) форма, що охоплює і структурує складові внутрішнього сере-
довища підприємства.
2. Вертикальна форма поділу праці на підприємстві спричинила:
а) виникнення структур управління;
б) появу окремих цехів;
в) появу поняття загальної структури підприємства;
г) поділ цехів на основні, допоміжні та обслуговуючі.
3. До функцій управління на підприємстві належать:
а) інновація;
б) організація;
в) мотивація;
г) кооперування.
4. Процес ефективного впливу на людей заради реалізації місії під-
приємства називається:
а) контролем;
б) організацією;
в) мотивацією;
г) плануванням.
5. Способи впливу на окремих працівників і трудовий колектив зага-
лом, що необхідні для досягнення цілей підприємства, називаються:
а) методами управління;
б) чинниками продуктивності праці;
в) результатами організації праці;
г) плануванням діяльності трудового колективу.
6. Економічні методи управління підприємством реалізують мотиви:
а) соціальної поведінки людини;
б) зацікавленості у спільній праці;
в) застосування адміністративних санкцій;
г) матеріального інтересу участі людини у виробничих процесах.
7. Виробнича структура, коли кілька однотипних цехів можуть бути
об’єднані, називається:
а) дивізіональною;
б) матричною;
в) корпусною;
г) цеховою.
8. До різновидів організаційної структури управління підприєм-
ством не належить структура:
а) дивізіональна;
б) корпусна;
в) лінійно-штабна;
г) множинна.
9. До особливостей функціональної (штабної) організаційної струк-
тури належить:
а) надійність контролю;
б) підпорядкованість підлеглих усім штабам одночасно;
в) оперативність управлінських рішень;
г) компетентне керівництво кожної функції управління.
10. Організаційна структура управління підприємством, яка передба-
чає наявність функціональних підрозділів (штабів), що мають
права керування і прийняття рішень, називається:
а) лінійно-штабною;
б) функціональною;
в) дивізіональною;
г) лінійною.
11. Контроль як управлінська функція підприємства полягає в такому:
а) обліку результатів, досягнутих за певний період діяльності під-
приємства;
б) перевірці своєчасності початку трудової зміни;
в) порівнянні фактично досягнутих результатів з плановими;
г) усі відповіді правильні.
12. Зазначте, за якою організаційною структурою управління штаби
мають тільки дорадчі права щодо управління підприємством:
а) лінійною;
б) функціональною;
в) дивізіональною;
г) лінійно-функціональною.
13. Фонд державного майна України виконує такі функції:
а) спрямовує зовнішньоекономічну діяльність;
б) розроблює плани фінансування бюджетних організацій;
в) реалізує програми приватизації державних підприємств;
г) займається проблемами стандартизації та сертифікації продук-
ції підприємств.
14. Властивості функціональної структури управління:
а) малі витрати на утримання управлінського апарату;
б) високий ступінь компетентності управлінських рішень;
в) певна суперечливість в організації виконання управлінських рі-
шень;
г) функціональні штаби мають дорадчі права, а остаточне рішен-
ня приймає керівник.
15. Залежно від масштабу існують такі види поділу праці:
а) загальний;
б) колективний;
в) одиничний;
г) спеціалізований.
Розділ 2
РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Персонал підприємства
Поняття про трудові ресурси, персонал, кадри підприємства.
Класифікація і структура персоналу підприємства.
Показники наявності та руху персоналу.
Визначення планової чисельності окремих категорій персоналу.
Кадрова політика і система управління персоналом.
Зарубіжний досвід управління персоналом.
Найважливішим елементом продуктивних сил і основним дже-
релом розвитку економіки країни в цілому та кожного підприєм-
ства зокрема є люди, їх майстерність, освіта й фахова підготовка.
Розрізняють поняття “трудові ресурси”, “персонал” і “кадри” під-
приємства.
Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка за ві-
ковими, фізичними та освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері
діяльності. Серед трудових ресурсів виокремлюють реальні (люди, які
працюють) і потенційні (особи, які мають бути залучені до певної
праці в майбутньому).
Персонал — це сукупність постійних або тимчасових працівників,
що отримали необхідну професійну підготовку або мають досвід
практичної роботи.
Під поняттям “кадри” розуміється постійний кваліфікований
склад працівників підприємства.
На рівні підприємства найчастіше використовують категорію
“кадри” або “персонал”.
За принципом участі у виробничій діяльності персонал поділяєть-
ся на дві категорії:
· промислово-виробничий (ПВП), який займається виробництвом
та його обслуговуванням;
· непромисловий (працівники житлово-комунального господар-
ства, лікувально-санітарних, дитячих закладів тощо).
За характером виконуваних функцій персонал підприємства поді-
ляється на такі категорії: керівники, спеціалісти, службовці та робіт-
ники.
Керівники — це працівники, що обіймають керівні посади на
підприємстві та в його структурних підрозділах: директор, головний
інженер, головний бухгалтер, начальники цехів, завідувачі, виконро-
би та ін.
Спеціалісти — це працівники, які виконують інженерно-технічні,
економічні та деякі інші роботи: економісти, бухгалтери, адміністра-
тори, юристи, соціологи та ін.
Службовці — це працівники, які готують і оформлюють докумен-
тацію, здійснюють господарське обслуговування: працівники архі-
вів, секретарі, діловоди, стенографісти та ін.
Робітники — це працівники, які безпосередньо зайняті у процесі
створення матеріальних цінностей. Залежно від того, в якому цеху
вони працюють, працівники поділяються на основних, допоміжних
та обслуговуючих. До цієї категорії зараховують також двірників,
прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.
За специфікою і складністю виконуваних робіт персонал підприєм-
ства групується за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.
Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує
відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.
Спеціальність — це комплекс знань у межах професії.
Кваліфікація — ступінь і рівень підготовки працівника, що харак-
теризує його здатність до виконання роботи певного рівня складно-
сті.
Відсоткове співвідношення складу працівників за категоріями ут-
ворює структуру персоналу підприємства. Структурою персоналу
вважатимемо питому вагу відповідної групи працівників у загальній
чисельності персоналу підприємства. Структура персоналу вивчаєть-
ся і аналізується як по підприємству в цілому, так і за окремими його
підрозділами. Вивчення складу робочої сили підприємства передба-
чає й отримання відповідних структурних характеристик з демогра-
фічних ознак: стать, вік, рівень загальної та спеціальної освіти тощо.
Чисельність персоналу протягом часу не залишається постійною
за рахунок її зміни внаслідок найму та звільнення працівників. З ме-
тою обліку наявності та руху персоналу вводиться поняття облікової,
середньооблікової та явочної чисельності працюючих.
Облікова чисельність охоплює всіх постійних, тимчасових і сезон-
них працівників, прийнятих на роботу на термін понад один день, не
залежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відряд-
женні, звільнені від праці через хворобу чи інші обставини.
Середньооблікова чисельність за певний період визначається як су-
ма щоденної облікової чисельності, віднесена до кількості днів розра-
хункового періоду.
Явочна чисельність свідчить про те, яка кількість працюючих фак-
тично стала до роботи.
У практиці управління персоналом для обліку його наявності й
руху використовують певні показники, які розраховують за наведе-
ними далі формулами.
Кількість звільнених з усіх причин
Плинність персоналу =
Середньооблікова чисельність персоналу
Загальна сума років роботи на конкретному підприємстві
Стабільність персоналу =
Середньооблікова чисельність персоналу
Кількість неявок на роботу (людино-днів)
Рівень дисципліни =
Загалом відпрацьовано людино-днів
Відповідність кваліфікації
Середній тарифний розряд групи робітників
працівників складності
=
Середній тарифний розряд робіт, що виконуються
виконуваних ними робіт
Чисельність основних робітників
Чисельність допоміжних робітників
Співвідношення
Чисельність робітників
окремих категорій =
Чисельність апарату управління
працівників
Чисельність кваліфікованих робітників
Загальна чисельність робітників
Планову чисельність робітничої категорії підприємства можна
визначити кількома методами:
1) за трудомісткістю виробничої програми
Tсум
Ч=
,
Фд kв.н
де Тсум — сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо-год;
Фд — дійсний фонд часу роботи одного працівника, год; kв.н — ко-
ефіцієнт виконання норм виробітку;
2) за нормами обслуговування
n Зм kя.о
Ч=
,
Но
де n — загальна кількість одиниць устаткування, що обслуговують-
ся; Зм — добова кількість змін роботи устаткування; kя.о — ко-
ефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову; Но — норма
обслуговування устаткування.
Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову можна
розрахувати так:
100 %
kя.о =
,
100 % - f %
де f — відсоток невиходів на роботу;
3) за нормами виробітку
N
Ч=
,
Фд kвн Нвир
де N — планова кількість виробів; Нвир — годинна норма виробітку
одного працівника, натуральних одиниць.
Планову чисельність допоміжних виробників визначають так са-
мо, як чисельність основних працівників, якщо для них встановлені
певні норми виробітку чи обслуговування. Чисельність керівників,
спеціалістів і службовців визначають на основі затвердженого на під-
приємстві штатного розпису.
Основне завдання кадрової політики — забезпечити кожне робоче
місце, кожну посаду персоналом відповідних професій та спеціально-
стей і належної кваліфікації. Кадрова політика передбачає виконан-
ня таких функцій:
· розробка стратегії формування та використання трудового потен-
ціалу;
· набір і формування необхідних категорій персоналу (відбір, про-
фесійна орієнтація, наймання, адаптація);
· підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності;
· поточне оцінювання персоналу (контроль відповідності персона-
лу конкретним потребам виробництва, службові переміщення,
аналіз ділових якостей працівника);
· мотивація дотримання належного режиму трудової діяльності та
високої продуктивності праці;
· постійний контроль за безпекою праці на виробництві;
· забезпечення соціального захисту персоналу підприємства.
Результативність господарювання підприємства багато в чому за-
лежить від якості діючої системи управління персоналом, яка є скла-
довою загальної системи управління підприємством і полягає в уп-
равлінні технікою, економікою і кадрами.
Система управління персоналом на підприємстві охоплює такі
підсистеми:
· умови праці (охорона праці, техніка безпеки, умови естетики);
· оформлення і облік кадрів (прийняття, звільнення, переведення,
професійна орієнтація);
· прогнозування і планування чисельності персоналу (розробка
стратегії управління персоналом, аналіз ринку праці, прогнозу-
вання потреби в персоналі);
· стимулювання праці (нормування і тарифікація праці, розробка
системи оплати та морального заохочення праці, застосування
форм участі у прибутку і капіталі);
· надання юридичних послуг (вирішення правових питань трудових
відносин, правове регулювання господарської діяльності);
· створення соціальної інфраструктури (організація громадського
харчування, управління житлово-побутовим обслуговуванням,
забезпечення належних умов охорони здоров’я, відпочинку);
· вибір і застосування оптимальних організаційних структур управ-
ління (аналіз існуючої та проектування найпридатнішої для під-
приємства організаційної структури управління, розробка штат-
ного розпису).
Зарубіжний досвід управління персоналом охоплює такі основні
напрями:
· державне фінансування і стимулювання внутріфірмової підготов-
ки кадрів;
· використання сучасних систем оцінювання персоналу;
· формування і використання системи матеріального заохочення
різних категорій працівників до високоефективної праці;
· залучення значної частини персоналу до управління виробницт-
вом і розподілу прибутків
Приклади розв’язання задач
Задача 1. На виробничій дільниці треба обробити за квартал
620 комплектів деталей. На обробку одного комплекту витрачаєть-
ся на токарних роботах 8,2 год, на фрезерувальних — 7,1 год.
Коефіцієнт виконання норм виробітку планується відповідно 110 і
115 %. Фонд робочого часу одного працівника за квартал — 458 год.
Визначити, скільки працівників потребує виробнича дільниця для
виконання квартальної програми.
Розв’язання.
1. Планова необхідна чисельність токарів
620 · 8,2
Чт =
= 10 осіб.
458 · 1,1
2. Планова необхідна чисельність фрезерувальників
620 · 7,1
Чф =
= 8 осіб.
458 · 1,15
3. Загальна необхідна чисельність працівників
Чзаг = 10 + 8 = 18 осіб.
Задача 2. Підприємство має 2000 одиниць устаткування, працює у
дві зміни. Норма обслуговування — 200 одиниць устаткування на од-
ного слюсаря-ремонтника. Співвідношення номінального і реального
фонду робочого часу становить відповідно 265 і 230 днів. Визначити,
скільки слюсарів-ремонтників потрібно мати цьому підприємству.
Розв’язання.
1. Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову
kя.о = 265 : 230 = 1,152.
2. Чисельність слюсарів-ремонтників
2000 · 2 · 1,152
Ч=
= 23 особи.
200
Задача 3. Розрахувати березневу середньооблікову чисельність
працюючих у фірмі, яка розпочала роботу 10 березня і налічує у своє-
му складі 47 осіб персоналу.
Розв’язання.
1. У березні фірма працювала 31 – 9 = 22 дні.
2. Середньооблікова чисельність персоналу у березні становила
22 · 47
Ч=
= 33 особи.
31
Задача 4. Визначити явочну та облікову чисельність працівників,
якщо режим роботи підприємства безперервний, плановий фонд часу
роботи одного працівника — 220 днів, кількість верстатів, що обслу-
говуються, — 60. Кожний верстат обслуговує бригада з трьох праців-
ників. Режим роботи підприємства тризмінний.
Розв’язання.
1. Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову
kя.о = 365 : 220 = 1,659.
2. Норма обслуговування Но = 1 : 3 = 0,333.
3. Планова (облікова) чисельність працівників
3 · 60 · 1,659
Чо =
= 896 осіб.
0,333
4. Явочна чисельність kя.о = Чо : Чяв.
Тоді Чяв = Чо : kя.о = 896 : 1,659 = 540 осіб.
Завдання для самостійної роботи
Тести
1. Трудові ресурси — це:
а) сукупність постійних і тимчасових працівників, які отримали
необхідну професійну підготовку;
б) люди, які вже працюють або будуть залучені до праці в майбут-
ньому;
в) промислово-виробничий персонал;
г) явочна чисельність працівників.
2. До категорій персоналу залежно від виконуваних функцій належать:
а) інженери;
б) спеціалісти;
в) директори;
г) робітники.
3. Персонал підприємства поділяється на промислово-виробничий і
непромисловий за такими ознаками:
а) характером участі у виробничій діяльності;
б) характером виконуваних функцій;
в) складністю виконуваних робіт;
г) віковим і професійним складом.
4. До промислово-виробничого персоналу підприємства не належать:
а) головний бухгалтер;
б) юрист;
в) лікар;
г) прибиральниця.
5. Працівник підприємства, який готує і оформлює документацію,
належить до категорії:
а) керівник;
б) спеціаліст;
в) службовець;
г) робітник.
6. Для робітників рівнем кваліфікації є:
а) тарифний розряд;
б) рівень спеціальної освіти;
в) науковий ступінь;
г) посада і оклад.
7. Структура персоналу — це питома вага:
а) промислово-виробничого персоналу;
б) окремих категорій працівників;
в) працівників певного рівня кваліфікації;
г) певної групи професій.
8. Показник рівня дисципліни — це:
а) кількість звільнених за прогули та інші порушення;
б) відношення кількості звільнених з усіх причин до середньооблі-
кової чисельності;
в) відношення неявок на роботу до середньооблікової чисельності
працюючих;
г) кількість доган та інших адміністративних стягнень до поруш-
ників дисципліни за певний період.
9. Як відомо, планову чисельність робітників можна обчислити за
трудомісткістю виробничої програми. Визначити, чи зміниться
чисельність, якщо Тсум збільшити на 20 %, а Фд і kвн — на 10 %
кожний:
а) не зміниться;
б) збільшиться;
в) зменшиться.
10. Якщо плановий відсоток невиходів на роботу збільшиться, то ко-
ефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову:
а) збільшиться;
б) зменшиться;
в) не зміниться.
11. Визначте неправильне твердження:
а) для встановлення чисельності управлінського персоналу під-
приємства керуються типовими штатними розписами;
б) коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову — це
відношення явочної чисельності працюючих до облікової;
в) показник плинності кадрів на підприємстві — це відношення
кількості звільнених з усіх причин до середньооблікової чи-
сельності працюючих;
г) завданням кадрової політики на підприємстві є розробка стра-
тегії формування й використання трудового потенціалу.
12. Спеціалістами вищої кваліфікації називають працівників:
а) що досягли певного працездатного віку;
б) що мають наукові ступені та звання;
в) із середньою освітою і великим практичним досвідом роботи;
г) із вищою спеціальною освітою і великим практичним досвідом
роботи.
13. Вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідних
спеціальних знань і практичних навичок, називається:
а) категорією;
б) кваліфікацією;
в) спеціальністю;
г) професією.
14. Коефіцієнт відповідності кваліфікації працівників складності ви-
конуваної ними роботи обчислюється як відношення:
а) чисельності працівників до чисельності управлінського апарату;
б) середнього тарифного розряду групи працівників до середньо-
го розряду виконуваних робіт;
в) чисельності висококваліфікованих працівників до загальної
чисельності працівників підприємства;
г) середнього розряду виконуваних робіт до чисельності високо-
кваліфікованих і кваліфікованих працівників.
15. Визначте помилкові твердження:
а) за складністю виконуваних робіт персонал підприємства поді-
ляється на керівників, спеціалістів, службовців і працівників;
б) відношення кількості звільнених працівників до середньооблі-
кової їх чисельності — це показник стабільності персоналу;
в) планова чисельність робітників, що обчислюється за нормами
обслуговування, прямо пропорційна нормі обслуговування;
г) кваліфікація працівника характеризує ступінь складності вико-
нуваної ним роботи.
Задачі
11. Підприємство почало працювати з 17 травня. Чисельність пра-
цівників за списком становила: 17 травня — 300 осіб, 18 травня —
330, 19 травня — 350, 20 травня — 360, з 21 по 31 травня — 380,
з 1 червня по 31 грудня — 400 осіб. Визначити середньооблікову
чисельність працівників у травні, у другому кварталі та за рік.
12. Річний обсяг виробництва на підприємстві становить 900 тис. шт.
виробів при трудомісткості виготовлення одного виробу 0,35 нормо-
год. Тривалість робочої зміни — 8 год при однозмінному режимі ро-
боти. Внутрішньозмінні втрати часу з вини працівників — 1,5 %, а рег-
ламентовані простої устаткування — 3 % номінального фонду часу. Рі-
вень виконання норм виробітку планується 105 %. Визначити необхідну
чисельність працівників, якщо в році буде 248 робочих днів.
13. Станом на 01.10 на підприємстві чисельність працюючих за
списком становила 800 осіб; 13.10 вісім працівників було звільнено за
порушення дисципліни, 18.10 на роботу прийнято 10 осіб, а 22.10
звільнено за власним бажанням 7 працівників. Визначити середньооб-
лікову чисельність працюючих за жовтень, чисельність працюючих на
1 листопада і коефіцієнт плинності кадрів підприємства в жовтні.
14. Річна планова трудомісткість робіт на підприємстві —
28300 людино-днів. Річний фонд робочого часу одного працівни-
ка — 230 днів. Визначити планову чисельність працюючих.
15. У цеху встановлено 15 одиниць устаткування. Норма обслуго-
вування — 5 одиниць устаткування на одного наладчика. Підприєм-
ство працює безперервно у три зміни. Річний плановий фонд робочо-
го часу одного працюючого — 230 днів. Визначити планову чисель-
ність обслуговуючих працівників.
16. У цеху встановлено 70 верстатів. Режим роботи цеху двозмін-
ний. Норма обслуговування — 7 верстатів на одного наладчика.
Плановий фонд часу одного працюючого — 220 днів. Обчислити
планову чисельність необхідних виробництву наладчиків.
17. Підприємство почало працювати з 18 березня. Чисельність
працюючих — 200 осіб. Визначити середньооблікову чисельність
працюючих за березень.
18. У звітному році трудомісткість виробничої програми підпри-
ємства становила 2 млн нормо-год. Передбачається, що в наступно-
му році через ускладнення продукції її загальна трудомісткість збіль-
шиться на 11 %. У звітному році річний фонд робочого часу одного
робітника становив 1900 нормо-год. Очікується, що в наступному
році він збільшиться на 7 %. У звітному році норма виробітку стано-
вила 112 %. У наступному році очікується її збільшення на 6 %. Виз-
начити необхідну чисельність основних робітників у звітному і на-
ступному роках.
19. У звітному році трудомісткість виробничої програми підпри-
ємства становила 1778000 нормо-год. Передбачається, що в наступ-
ному році через ускладнення продукції загальна трудомісткість
збільшиться на 8 %. У звітному році річний плановий фонд часу од-
ного робітника становив 2000 нормо-год. Очікується, що наступно-
го року він збільшиться на 10 %. Виконання норми виробітку кож-
ним працівником утримається на рівні 110 %. Як зміниться рівень чи-
сельності виробничого персоналу у плановому році?
20. Визначити, якою повинна бути чисельність обслуговуючого
персоналу на дільниці, яка має 40 верстатів, якщо режим роботи дво-
змінний, норма обслуговування — 10 верстатів на одного працюючо-
го. Невиходи на роботу плануються на рівні 5 %.
21. Ливарний цех працює у дві зміни. У місяці 22 робочих дні. Мі-
сячна планова трудомісткість програми формовки — 2420 машино-
змін. Планові невиходи працюючих на роботу становлять 11,5 % но-
мінального робочого часу. Визначити необхідну кількість робітни-
ків-формовників при нормі обслуговування 12 машин на одного
робітника.
22. Визначити необхідну кількість робітників та промислово-ви-
робничого персоналу (ПВП) обробного цеху, якщо річний обсяг ви-
пуску продукції становить 280 тис. шт., норма часу на виготовлення
одиниці продукції — 0,6 год. Річний фонд робочого часу на одного
працюючого — 1700 год. Коефіцієнт виконання норми виробітку —
107 %. Питома вага основних робітників у загальній чисельності
ПВП цеху — 82 %.
23. Визначити середньооблікову чисельність робітників за перший
квартал звітного періоду за такими даними:
1. Нормативна трудомісткість виробничої програми — 50 тис. нор-
мо-год.
2. Зниження цього показника у березні — 12 %.
3. Місячний фонд часу одного робітника — 160 год.
4. Виконання норми виробітку, %: січень — 100; лютий — 105; бере-
зень — 112
24. Визначити планову чисельність робітників на виробничій
дільниці, якщо річний обсяг випуску продукції становить 1200 тис.
шт. Робота складається з трьох операцій з такими нормами часу на
обробку виробу: фрезерування — 0,9 хв, токарні роботи — 1,7 хв,
шліфування — 3,1 хв. Річний фонд робочого часу на одного працю-
ючого — 1860 год. Коефіцієнт виконання норм виробітку — 110 %.
25. Визначити явочну та середньооблікову чисельність працю-
ючих, якщо режим роботи підприємства безперервний, річний пла-
новий фонд часу одного робітника — 320 днів, кількість верстатів,
що обслуговуються, — 60. Кожний верстат обслуговує ланка з трьох
робітників, режим роботи тризмінний
2.2. Основні фонди
і виробничі потужності
Сутність, структура і класифікація основних фондів.
Оцінка вартості основних фондів.
Показники руху основних засобів.
Фізичне й моральне зношення.
Просте відтворення основних фондів. Амортизація.
Показники використання основних фондів.
Розширене відтворення основних фондів.
Виробнича потужність: види та методи визначення.
Шляхи поліпшення використання основних фондів на підприємстві.
Основні фонди — це засоби праці, які неодноразово беруть участь
у виробничому процесі, не змінюючи при цьому своєї первинної фор-
ми. Їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами
в міру зношення шляхом амортизаційних відрахувань. Класифікацію
основних фондів підприємства подано в табл. 3.
Таблиця 3
ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА
Галузева
Функціо-
Участь
Матеріальний
Належ-
Викори-
ознака --
нальне
у процесі
склад
ність
стання
основні
призначення виробництва
фонди
Промисло-
Виробничі
Активні
Будівлі
Власні
Ті, що
вості
Невироб-
Пасивні
Споруди
Залучені
перебувають
Сільського
ничі
Передавальні
в експлуатації
господарства
пристрої
Ті, що
Інші
Робочі машини
перебувають
і устаткування
в резерві
Інші
(законсерво-
вані)
За функціональним призначенням основні фонди поділяються на
виробничі й невиробничі. До виробничих належать основні фонди,
що беруть безпосередню участь у виробничому процесі або обслуго-
вують його.
До невиробничих належать основні фонди, які не беруть участі у
виробничому процесі, але перебувають на балансі промислового
підприємства. Наприклад, це відомчі житлові будинки, дитячі садки,
лікарні тощо. Оскільки невиробничі фонди не беруть участі у вироб-
ничому процесі, то їх вартість не переноситься на вартість готової
продукції. Їх зношення відшкодовується за рахунок бюджетних або
інших асигнувань.
Залежно від участі у процесі виробництва, тобто від ступеня їх
впливу на предмет праці, основні фонди поділяються на активну і па-
сивну частини. До активної частини належать: робочі машини й ме-
ханізми, транспортні засоби, силові машини і устаткування, техно-
логічні лінії, виробничий інструмент, інвентар тощо, до пасивної —
будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо.
Матеріальний склад основних фондів підприємства розглянемо
через типове групування основних фондів.
1. Будівлі — будівельні об’єкти, призначені для створення необ-
хідних умов праці. Тут розміщуються основні, допоміжні та обслуго-
вуючі виробництва, лабораторії, управлінській апарат підприємства
тощо.
2. Споруди — інженерно-будівельні об’єкти, призначені для здій-
снення технічних або технологічних функцій, пов’язаних з виробниц-
твом. Це насосні станції, тунелі, мости, очисні споруди, естакади
тощо.
3. Передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія
різних видів: електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газо-
подібні речовини. Це нафтопроводи, газопроводи тощо.
4. Машини та обладнання:
а) силові машини і устаткування, призначені для виробітку та пере-
творення енергії — генератори, двигуни тощо;
б) робочі машини та устаткування, які використовуються безпосе-
редньо для роботи з предметом праці — верстати, преси, молоти
тощо;
в) вимірювальні та регулюючі пристрої, лабораторне обладнання;
г) обчислювальна техніка;
д) інші машини й обладнання.
5. Транспортні засоби — для транспортування вантажів і людей у
межах підприємства та поза ним.
6. Інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин
і призначене для обробки виробів.
7. Виробничий та господарський інвентар — для полегшення ви-
робничих операцій: робочі столи, верстати, тара для зберігання сип-
ких речовин; інвентар конторського призначення: шафи, столи, інші
офісні меблі, комп’ютери, копіювальна техніка тощо.
8. Інші основні фонди — бібліотечні фонди, малоцінні необоротні
матеріальні активи, тимчасові споруди, інвентарна тара, предмети
прокату, природні ресурси.
До основних фондів підприємства не належать і вважаються їх
оборотними засобами:
· засоби праці з терміном корисного використання менш як 12 міся-
ців незалежно від вартості;
· малоцінні предмети виробничого оснащення;
· змінне обладнання (таке, що багаторазово використовується у ви-
робництві у вигляді змінних пристосувань до основних фондів);
· спецодяг, спецвзуття, формений одяг;
· предмети, призначені для передання в оренду;
· багаторічні насадження, які вирощуються у розсадниках як посад-
ковий матеріал.
Співвідношення активної і пасивної частин виробничих основних
фондів називається їх виробничою структурою. Вважається, що струк-
тура основних фондів залежить від відсотка їх активної частини і що
більший цей відсоток, то прогресивнішою і ефективнішою стає
структура. Але порівнювати доцільно окремі підприємства однієї га-
лузі, оскільки різні галузі промисловості характеризуються різними
структурами основних фондів. Наприклад, в енергетиці активна ча-
стина основних фондів становить приблизно 70 %, а в текстильній
промисловості — 38 %.
Кожний об’єкт, який належить до основних фондів, має кілька
вартісних оцінок, що зумовлюється їх тривалим функціонуванням.
Оцінювання основних фондів полягає у грошовому вираженні їх вар-
тості. Застосовують такі види оцінювання, як первісна, відновна, за-
лишкова та ліквідаційна вартість основних фондів.
Первісна вартість основних фондів — це їх вартість на момент вве-
дення в дію. Визначають її за формулою
Сперв = Спридб + Сдост + Смонт + Сінш,
де Спридб — вартість придбання основних фондів; Сдост — вартість
доставки основних фондів; Смонт — вартість монтажу; Сінш — інші
витрати, пов’язані з придбанням основних фондів (митні збори,
комісійні посередника та ін.).
Якщо вартість основних засобів значно (на 10 % і більше)
відрізняється від їх реальної вартості на дату балансу, то підприєм-
ство має їх переоцінити. При цьому виникає поняття відновної вар-
тості.
Відновна (переоцінена) вартість основних фондів — це вартість їх
відтворення в умовах і цінах, що склалися. Вона враховує такі самі
витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Відновну
вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою
визначення відновної вартості основних фондів застосовують розра-
хункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають
за формулою
Свідн = Сперв і ,
де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої
вартості об’єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.
Переоцінка вартості основних фондів здійснюється за рішенням
уряду з метою активізації інвестиційних процесів, збільшення пито-
мої ваги власних джерел фінансування капіталовкладень і послаблен-
ня впливу індексації основних фондів на підвищення цін.
За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зарахову-
ються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього пе-
ріоду їх експлуатації.
Залишкова вартість основних фондів виникає у процесі їх експлу-
атації і характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на
вартість готової продукції. Визначають її за формулою
Сзал = Сперв – Сзн ,
де Сзн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).
Ліквідаційною називають вартість основних фондів після завер-
шення терміну їх експлуатації.
Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбувають-
ся нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насампе-
ред планових) показників середньорічну вартість основних фондів
підприємства розраховують так:
Сввед
С
- (12 - k1) вив ,
Ссер = Споч + k
12
12
де Споч — вартість основних фондів на початок звітного року;
k, k1 — кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних
фондів експлуатувалися у звітному році; Сввед — вартість основних
фондів, що вводяться протягом року; Свив — вартість основних
фондів, виведених з експлуатації у звітному році.
Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відоб-
ражаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахун-
кового періоду визначається так:
Скін = Споч + Сввед – Свив.
Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, посту-
пово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зно-
шенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють
два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під
впливом навколишнього середовища і експлуатаційних наванта-
жень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії
метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусув-
не. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому ос-
новні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх викорис-
тання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основ-
них фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення.
Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів:
· за терміном експлуатації
Тф
=
?100 %,
Кфіз
Тн
де Тф, Тн — час роботи одиниці основних фондів відповідно фак-
тичний і нормативний;
· за даними обстеження технічного стану відносного економічного
зношення
A
Кфіз = зн ?100 %,
Споч
де Азн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації
одиниці основних фондів; Споч — початкова вартість одиниці основ-
них фондів.
Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до
настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зно-
шення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок
здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морально-
го зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за
формулою
С - Свідн
С П
К мор = поч
, або К мор = 1 - н д ,
Споч
Сд Пн
де Сн, Сд — повна вартість основного фонду відповідно нового і дію-
чого; Пн, Пд — продуктивність основного фонду відповідно нового
і діючого.
Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх ко-
ефіцієнтів:
Кзаг = 1 – (1 – Кфіз) (1 – Кмор).
Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення ос-
новних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють два види ре-
монтів — поточний і капітальний.
Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному
стані для подальшого продуктивного використання і має характер дріб-
них налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодич-
ними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість від-
носять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ре-
монти.
Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормально-
го фізичного зношення елементів основного фонду і максимально
можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних па-
раметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточно-
го, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капіталь-
ного ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний
ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне
рішення приймають на основі економічних обгрунтувань.
Просте відтворення основних фондів забезпечується амортиза-
ційними відрахуваннями.
Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів
на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшко-
дування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації
та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства
амортизації підлягають витрати, пов’язані з придбанням і введенням
в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основ-
них фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; прове-
денням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної ба-
лансової вартості груп основних фондів).
Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний
термін їх використання складається із суми первісної вартості та вит-
рат на підтримку їх у робочому стані:
А = Сперв + Ск.р. + Смод,
де Ск.р, Смод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модерні-
зації основних фондів.
Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в ек-
сплуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.
Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корис-
ної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його ре-
конструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корис-
ного використання об’єкта основних засобів переглядається в разі
зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.
Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається ділен-
ням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін
служби основних фондів:
Сперв + Ск.р + Смод
Ар =
.
Тн
Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються
за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації —
це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до
балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:
С - Слікв
nа = бал
?100 %.
СбалТ н
де Сбал — балансова вартість основних фондів.
За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюєть-
ся щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної
суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером вироб-
ництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду робо-
ти підприємства у звітному році.
В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податко-
вого обліку визначається Законом України “Про оподаткування
прибутку підприємств”. Згідно з цим законом застосовують три ме-
тоди амортизаційних нарахувань: рівномірного списання; прискоре-
ний; спеціальний.
Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюють у відсот-
ках до балансової вартості кожної з трьох груп основних фондів на
початок звітного періоду:
· будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої — 5 %;
· транспортні засоби та вузли до них, меблі, офісне обладнання, по-
бутові електромеханічні, оптичні прилади та інструменти, ЕОМ,
інформаційні системи, телефони, рації, офісне обладнання — 25 %;
· інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох (насамперед
виробниче устаткування), — 15 %.
Метод рівномірного списання передбачає погашення вартості
об’єкта, що амортизується, рівними частинами протягом всього пері-
оду його експлуатації за встановленою нормою:
Сбал nа
Ар =
.
100 %
При цьому балансова вартість (Сбал) розраховується таким чи-
ном:
· для основних фондів, що належать до першої групи:
Сбал(к) = Сбал(к-1) – А(к-1) + К(к-1);
· для основних фондів, що належать до другої або третьої груп:
Сбал(к) = (Сбал(к-1) – А(к-1) + Свв(к-1) + К(к-1) – Свив(к-1)) · І(к-1),
де к — поточний місяць; к-1 — попередній місяць розрахунків;
А(к-1) — сума амортизаційних відрахувань у попередньому періоді;
Свв(к-1) — вартість придбання; Свив(к-1) — вартість виведених з ек-
сплуатації основних фондів; К(к-1) — витрати на капремонт; І(к-1) —
індекс інфляції у попередньому періоді.
Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосу-
вання прискореної амортизації до третьої групи основних фондів за
нормами в розрахунку на календарний рік: перший рік експлуата-
ції — 15 %; другий — 30 %; третій — 20 %; четвертий — 15 %;
п’ятий — 10 %; шостий — 5 %; сьомий — 5 %.
У податковому обліку віднесення сум амортизації на валові витрати
здійснюють щоквартально в розмірі 1/4 річної норми амортизаційних
відрахувань.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку
7 “Основні засоби” суб’єктам господарювання рекомендовано нарахо-
вувати амортизацію в бухгалтерському обліку такими методами:
· прямолінійним (рівномірного списання);
· зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);
· прискореного зменшення залишкової вартості;
· кумулятивним (цілих значень років);
· виробничим (суми одиниць продукції).
Прямолінійний метод найпоширеніший. Він характеризується
рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами.
Застосовується насамперед до об’єктів, стан яких залежить від тер-
міну їх корисного використання (будівлі, споруди, передавальні при-
строї, меблі). Річну суму амортизаційних відрахувань визначають за
формулою
Сбал nа
Ар =
,
100 %
де Сбал — первісна балансова вартість групи основних фондів; па —
річна норма амортизації.
Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні суми
амортизації основних фондів виходячи з їх залишкової вартості
(Азал) на початок року:
Слік
Ар = Азалпа / 100, nа = 1 - n
?100 %,
Сбал
де n — термін корисного використання основних фондів.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає
нарахування амортизації виходячи із залишкової вартості основних
фондів на початок року і подвійної річної норми амортизації:
Aзал (2nа )
Ар =
,
100
де nа обчислюється як і при рівномірній амортизації.
За кумулятивним методом (цілих значень років) визначають суму
щорічної амортизації, що обчислюється як добуток амортизованої
вартості основних фондів на кумулятивний коефіцієнт (k):
Ар = (Сперв – Слікв) · k.
Виробничий метод застосовують тоді, коли для відшкодування
вартості основних фондів використовують їх сумарний виробіток за
весь період експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях
виробленої продукції, відпрацьованих машино-годинах, кілометрах
пробігу тощо). Річна сума амортизації визначається як добуток фак-
тичного річного обсягу (Qфакт, грн.) випуску продукції (робіт, послуг)
та виробничої ставки амортизації (q):
Ар = Qфакт· q, q = (Сбал – Слікв) / Qплан,
де Qплан — загальний обсяг продукції (у грн.), який підприємство
планує виробити за допомогою цих основних фондів.
У прикладах розв’язання задач (див. задачі 5 і 6) наводяться розра-
хунки амортизаційних відрахувань методами прискореного зменшення
залишкової вартості та кумулятивним (цілих значень років) і коментарі
до них.
Суми амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробниц-
тва і не можуть бути вилучені до бюджетів чи інших централізованих
фондів.
На підприємствах обчислюють значну кількість показників вико-
ристання основних фондів. Усі вони поділяються на дві групи: уза-
гальнені й окремі.
Узагальненими називають показники, які використовують на всіх
рівнях економіки, галузі, підприємства. Розглянемо основні з них.
1. Фондовіддача основних фондів — це відношення обсягу вироб-
леної продукції підприємства до середньорічної вартості основних
фондів, що показує, який обсяг виробленої продукції припадає на
1 грн вартості основних фондів, тобто
Q
Фв =
.
Cсер
2. Фондомісткість основних фондів — це показник, обернений
до фондовіддачі. Він показує, яка вартість основних фондів припадає
на 1 грн виробленої продукції, тобто
Cсер
1
Фм =
, або Фм =
.
Q
Фв
3. Рентабельність основних фондів — це відношення прибутку,
отриманого підприємством за певний період, до середньорічної вар-
тості основних фондів підприємства.
Окремі показники застосовують на підприємствах та в цехах і
поділяють на показники інтенсивного використання (характеризу-
ють вихід продукції за одиницю часу) і екстенсивного (характеризу-
ють використання основних фондів протягом певного періоду). Роз-
глянемо основні з них.
1. Коефіцієнт змінності роботи устаткування — це відношення
загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості
одиниць устаткування:
К
К зм = м-з .
К уст
2. Коефіцієнт напруженості використання устаткування
Q
Кнап =
.
К уст
3. Коефіцієнт інтенсивного навантаження
tф
q
Кінт = , або Кінт =
,
tн
П
де q — кількість продукції, виготовленої за одиницю часу; П — про-
дуктивність устаткування; tф , tн — фактично витрачений час на ви-
готовлення одиниці продукції і технічно обгрунтована норма часу
на виготовлення одиниці цієї продукції.
4. Коефіцієнт екстенсивного навантаження
Фд
Кекст =
,
Фн
де Фд , Фн — фонд часу роботи устаткування за певний період відпо-
відно дійсний і номінальний.
5. Коефіцієнт використання виробничої потужності
Q
Квик =
,
ВП
де ВП — середньорічна виробнича потужність.
Розширене відтворення основних фондів передбачає збільшення
обсягів виробництва і відбувається так:
· технічним переозброєнням діючого підприємства (впровадження
нової техніки, технології, механізація та автоматизація виробниц-
тва, модернізація та заміна застарілого устаткування);
· реконструкцією діючого підприємства (повне або часткове пере-
обладнання виробництва, можливе спорудження нових або роз-
ширення існуючих допоміжних та обслуговуючих об’єктів);
· розширенням діючого підприємства (спорудження другої та на-
ступних його черг, додаткових виробничих комплексів, нових
цехів або розширення існуючих);
· новобудовою (спорудження на нових майданчиках окремих вироб-
ничих об’єктів або підприємств).
Виробнича потужність — це максимально можливий обсяг ви-
пуску продукції за певний період. Виробнича потужність класифі-
кується за певними ознаками:
· видами — проектна (визначається у процесі проектування та бу-
дівництва), поточна (визначається періодично залежно від умов
виробництва) і резервна (використовується при пікових наванта-
женнях);
· рівнем розрахунку — конкретного устаткування, підрозділу і під-
приємства загалом.
Виробничу потужність розраховують виходячи з певних методо-
логічних принципів:
· за номенклатурою виготовлюваної профільної продукції;
· за потужністю провідних цехів основного виробництва;
· з урахуванням діючого та недіючого через несправність, ремонт і
модернізацію устаткування цехів;
· за технічними або проектними нормами продуктивності устатку-
вання, використання виробничих площ і трудомісткості виробів,
виходу продукції із сировини з урахуванням застосування прогре-
сивної технології;
· за максимально можливим річним фондом часу роботи устатку-
вання.
Визначення виробничої потужності завершується складанням ба-
лансу, де фіксуються її зміни протягом розрахункового періоду і ви-
хідна потужність. Останню розраховують за формулою
ВПвих = ВПвх + ВПвв – ВПвив,
де ВПвх — виробнича потужність на початок розрахункового періо-
ду; ВПвв — виробнича потужність, введена за розрахунковий пері-
од; ВПвив — виробнича потужність, виведена з експлуатації в розра-
хунковому періоді.
Середньорічну потужність розраховують аналогічно середньоріч-
ній вартості основних фондів:
12 - k1
k
ВПсер = ВПвх + ВПвв - ВПвив
,
12
12
де k, k1 — кількість місяців експлуатації груп устаткування у звітно-
му році.
Виробничу потужність одиниці устаткування (верстата, агрега-
ту) обчислюють так:
ВПод = Фд : t, або ВПод = р Фд,
де Фд — дійсний фонд часу роботи одиниці устаткування; t — тру-
домісткість виготовлення (обробки) одиниці продукції; р — про-
дуктивність роботи одиниці устаткування.
Для обчислення виробничої потужності виробничої дільниці або
цеху застосовують формулу для розрахунку потужності одиниці ус-
таткування, помножуючи її на кількість одиниць устаткування, яке
розміщується в зазначених виробничих підрозділах.
На кожному підприємстві існують резерви для кращого викорис-
тання основних виробничих фондів. Поліпшення їх використання
впливає на фінансові результати роботи підприємства за рахунок
зростання обсягу випуску продукції, зниження собівартості, поліп-
шення якості продукції, зниження податку на майно та збільшення
балансового прибутку.
Шляхи поліпшення використання основних засобів залежать від
конкретних умов, що склалися на підприємстві за той чи інший пері-
од. Підприємство може досягти поліпшення використання основних
засобів у такі способи:
· позбутися зайвого устаткування, машин, інших основних фондів
або здати їх в оренду;
· своєчасно і якісно здійснювати планово-попереджувальні та ка-
пітальні ремонти;
· купувати високоякісні основні фонди;
· працювати над підвищенням кваліфікації обслуговуючого персо-
налу;
· поліпшувати якість підготовки сировини і матеріалів для процесу
виробництва;
· підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва;
· впроваджувати нову техніку і прогресивну технологію, яка є без-
відходною та енерго- і паливозберігаючою;
· вдосконалювати організацію виробництва і праці з метою скоро-
чення втрат робочого часу через простої устаткування.
Приклади розв’язання задач
Задача 1. Первісна вартість об’єкта амортизації, що належить до
третьої групи, становить 1200 тис. грн. Визначити суми щорічних
амортизаційних відрахувань.
Розв’язання.
1. Амортизаційні відрахування за роками:
перший
— 1200 · 0,15 = 180 тис. грн;
другий
— 1200 · 0,3 = 360 тис. грн;
третій
— 1200 · 0,2 = 240 тис. грн;
четвертий — 1200 · 0,15 = 180 тис. грн;
п’ятий
— 1200 · 0,1 = 120 тис. грн;
шостий
— 1200 · 0,05 = 60 тис. грн;
сьомий
— 1200 · 0,05 = 60 тис. грн.
2. Перевірка. Сума прискореної амортизації — 1200 тис грн.:
180 + 360 + 240 + 180 + 120 + 60 + 60 = 1200 тис. грн.
Задача 2. На підприємстві вартість основних фондів на початок
звітного періоду становила 8136 тис. грн. З 01.05 з експлуатації було
виведено устаткування на суму 1235 тис. грн, а з 01.11 введено додат-
кові основні фонди на суму 1450 тис. грн. Обсяг виробленої продукції
становить 9132 тис. грн, загальна чисельність працюючих — 250 осіб.
Розрахувати середньорічну вартість, фондовіддачу і фондомісткість
основних фондів підприємства.
Розв’язання.
1. Середньорічна вартість основних фондів
1235 ? 8 1450 ? 2
Ссер = 8136 -
+
? 7555 тис. грн.
12
12
2. Фондовіддача Фв = 9132 : 7555 ? 1,21 грн.
3. Фондомісткість Фм = 7555 : 9132 ? 0,82 грн.
Задача 3. Обчислити коефіцієнт змінності роботи верстатів у цеху,
якщо 30 з них працює в одну зміну, 80 — у дві, а 20 — у три.
Розв’язання.
1. Коефіцієнт змінності Кзм = (30 · 1 + 80 · 2 + 20 · 3) : (30 + 80 + 20) =
= 1,9 зміни.
Задача 4. Первісна вартість основних фондів підприємства —
3 млн грн, термін служби — 6 років, ліквідаційна вартість — 20 тис.
грн. Визначити річну норму і щорічну суму амортизаційних відраху-
вань, використовуючи прямолінійну амортизацію.
Розв’язання.
1. Річна норма амортизаційних відрахувань
C - Cлікв
3000 - 20
nа = бал
?100 % =
? 16, 6 %.
3000 ? 6
CбалТ н
2. Щорічна сума амортизаційних відрахувань
nC
А р = а бал = 498 тис. грн.
100
Задача 5. Первісна вартість верстата на підприємстві —
100 тис. грн, нормативний термін служби — 5 років. Визначити що-
річну суму амортизаційних відрахувань методом прискореного змен-
шення залишкової вартості.
Розв’язання.
Визначаємо річну норму амортизації як для лінійної амортизації:
nа = (1 : 5) · 100 % = 20 %.
Подвоюємо цю норму: nа = 20 · 2 = 40 %. Далі застосуємо норму
амортизації, що становить 0,4 до залишкової вартості.
Сума амортизаційних відрахувань:
першого року
А1 = 100 · 0,4 = 40 тис. грн;
другого року
А2 = (100 – 40) · 0,4 = 24 тис. грн;
третього року
А3 = (60 – 24) · 0,4 = 14,4 тис. грн;
четвертого року
А4 = (36 – 14,4) · 0,4 = 8,64 тис. грн;
А5 = (21,6 – 8,64)· 0,4 = 5,18 тис. грн.
п’ятого року
Як бачимо, у перші роки зношення амортизації велике, проте з ро-
ками зменшується. Для перевірки складемо нагромаджені суми амор-
тизаційних відрахувань і з’ясуємо, чи дає змогу цей метод здійснити
повне відшкодування зроблених витрат на придбання верстата:
А = 40 + 24 + 14,4 + 8,64 + 5,18 = 92,22 тис. грн.
Виявляється, що не вся первісна вартість відшкодовується: 100 –
– 92,22 = 7,78 тис. грн.
Недоамортизовану частину вартості прийнято вважати ліквіда-
ційною вартістю верстата.
Задача 6. Використовуючи дані задачі 5 визначити щорічну суму
амортизаційних відрахувань кумулятивним методом (цілих значень
років).
Розв’язання.
Сума цілих значень років
1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15.
Нормою амортизаційних відрахувань візьмемо коефіцієнти, утво-
рені цілими значеннями років: 5/15; 4/15; 3/15; 2/15 і 1/15.
Сума амортизаційних відрахувань:
першого року
А1 = 100 · 5 / 15 = 33,3 тис. грн;
другого року
А2 = 100 · 4 / 15 = 26,6 тис. грн;
третього року
А3 = 100 · 3 / 15 = 20,0 тис. грн;
четвертого року
А4 = 100 · 2 / 15 = 13,3 тис. грн;
п’ятого року
А5 = 100 · 1 / 15 = 6,67 тис. грн.
Знову спробуємо перевірити, чи вся первісна вартість придбання
верстата відшкодовується:
33,3 + 26,6 + 20 + 13,3 + 6,67 = 99,87 тис. грн.
Як бачимо, загальна сума зношення майже збігається з первісною
вартістю. Незначні розбіжності пов’язані з похибками округлення
результатів. Цей метод дає повне відшкодування первісної вартості
верстата незалежно від того, чи враховувалася ліквідаційна вартість.
Задача 7. У виробничому цеху 30 верстатів. На обробку однієї де-
талі витрачається 0,35 нормо-год. Режим роботи цеху двозмінний.
Тривалість зміни — 8,2 год. У звітному році робочих днів 242. Про-
стої верстатів у поточних ремонтах становлять 3,5 % номінального
річного фонду часу їх роботи. Коефіцієнт використання виробничих
потужностей — 0,91. Визначити виробничу потужність цеху і його
виробничу програму (річний обсяг випуску цехом деталей).
Розв’язання.
1. Номінальний фонд часу роботи одного верстата
8,2 · 2 · 242 = 3968,8 год.
2. Дійсний фонд часу роботи одного верстата
3968,8 · (1 – 0,035) ? 3830 год.
3. Виробнича потужність одного верстата
3830 : 0,35 = 10 943 деталі.
4. Виробнича потужність цеху
10943 · 30 = 328290 деталей.
5. Виробнича програма цеху
328290 · 0,91 = 298744 деталі.
Завдання для самостійної роботи
Тести
1. До основних фондів підприємства належать:
а) автотранспорт;
б) спецодяг;
в) паливно-мастильні матеріали;
г) склад готової продукції.
2. До пасивної частини основних фондів підприємства належать:
а) залізничні вагони;
б) будинок дитсадка, який утримується на балансі підприємства;
в) під’їзні залізничні колії;
г) потокова лінія.
3. За функціональним призначенням основні фонди підприємства
поділяються на такі:
а) орендні;
б) виробничі;
в) резервні;
г) невиробничі.
4. За матеріальним складом основні фонди підприємства поділя-
ються на такі:
а) передавальні пристрої;
б) технологічні споруди;
в) змінне обладнання;
г) малоцінний інвентар.
5. Виробнича структура основних фондів — це відсоткове
співвідношення:
а) між кількістю нової і відпрацьованої техніки;
б) між віковими групами основних фондів;
в) між наявністю основних фондів за окремими підрозділами під-
приємства;
г) між активною і пасивною частинами основних фондів.
6. Реально існуюча вартість основних фондів, ще не перенесена на
вартість продукції, називається:
а) первісною;
б) відновною;
в) залишковою;
г) ліквідаційною.
7. Вартість основних фондів, яка склалася внаслідок переоцінки, на-
зивається:
а) первісною;
б) відновною;
в) залишковою;
г) ліквідаційною.
8. Первісна вартість основних фондів складається з вартості:
а) придбання;
б) майбутніх капітальних ремонтів;
в) поточних ремонтів;
г) транспортування й монтажу.
9. Знецінення основних фондів до їх повного фізичного зношення
називається зношенням:
а) фізичним;
б) моральним;
в) матеріальним;
г) загальним.
10. За формулою 1 – (1 – Кфіз) (1 – Кмор) розраховують коефіцієнт:
а) фізичного зношення;
б) оновлення основних засобів;
в) ліквідації основних засобів;
г) загального зношення.
11. Амортизації підлягають витрати, пов’язані:
а) з рекультивацією землі;
б) поточними ремонтами;
в) придбанням основних фондів;
г) охороною основних фондів.
12. Нелінійні методи нарахування амортизації можна застосовувати
до такої групи основних фондів:
а) першої;
б) другої;
в) третьої;
г) усіх.
13. Найнижча норма річних амортизаційних відрахувань встановле-
на для такої групи основних фондів:
а) першої;
б) другої;
в) третьої;
г) четвертої.
14. Відношення середньорічної вартості основних фондів підприєм-
ства до обсягу випущеної ними продукції називається:
а) фондовіддачею;
б) фондомісткістю;
в) коефіцієнтом використання виробничої потужності;
г) рентабельністю.
15. Час, потрібний для виготовлення одиниці продукції, називається:
а) продуктивністю устаткування;
б) інтенсивністю навантаження на основні фонди;
в) змінністю роботи устаткування;
г) трудомісткістю.
16. Річна норма амортизації — це:
а) втрата частини вартості основних фондів під впливом НТП;
б) відсоток річних відрахувань від балансової вартості основних
фондів;
в) втрата частини вартості основних засобів внаслідок експлуата-
ційних навантажень;
г) втрата частини вартості основних фондів внаслідок морально-
го старіння устаткування.
17. Розширене відтворення основних фондів підприємства відбува-
ється шляхом:
а) автоматизації виробництва;
б) заміни застарілого устаткування продуктивнішим;
в) здачі в оренду зайвої техніки;
г) спорудження другої черги підприємства.
18. Річну виробничу потужність можна обчислити, знаючи:
а) фонд часу роботи одного працівника і кількість робочих днів у
році;
б) продуктивність та річний фонд часу роботи устаткування;
в) трудомісткість виготовлення одного виробу і річний фонд часу
роботи устаткування;
г) річну виробничу програму з випуску продукції та коефіцієнт
використання виробничої потужності підприємства.
19. Виробнича потужність, що використовується в моменти пікових
навантажень, називається:
а) поточною;
б) проектною;
в) резервною;
г) законсервованою.
20. Просте відтворення основних фондів підприємства здійснюється
шляхом:
а) поточних ремонтів;
б) модернізації окремих вузлів устаткування;
в) власного виробництва запасних частин;
г) амортизації.
Задачі
26. Підприємство використовує дві швейні машини, придбані три
роки тому за ціною кожна 1300 грн. Нормативний термін служби об-
ладнання такого класу — 8 років. Теперішня ціна швейної машини —
1050 грн. Розрахувати загальний коефіцієнт зношення машин.
27. На підприємстві 210 металорізальних верстатів: 130 з них працю-
ють в одну зміну, 60 — у дві зміни і 20 — у три. Визначити коефіцієнт
змінності роботи устаткування по підприємству загалом.
28. Підприємство придбало два автокари вартістю 7,2 тис. грн
кожний з терміном служби 10 років. Яка сума амортизаційних відра-
хувань нагромадиться в амортизаційному фонді підприємства за чо-
тири роки їх експлуатації?
29. Розрахувати коефіцієнт загального зношення верстата після
п’яти років експлуатації, якщо його нормативний термін служби —
12 років, коефіцієнт морального зношення — 0,4.
30. Початкова вартість придбаного устаткування — 132 тис. грн,
термін служби — 9 років. При визначенні щорічної суми амортиза-
ційних відрахувань був застосований метод прискореного зменшен-
ня залишкової вартості. Якою буде залишкова вартість устаткуван-
ня після двох років його експлуатації?
31. Фондовіддача основних фондів підприємства така, що на 1 грн
їх вартості припадає 1,48 грн виробленої продукції. Розрахувати їх
фондомісткість.
32. На дільниці механічного цеху працюють 28 токарних верстатів.
Трудомісткість обробки однієї деталі — 0,33 нормо-год. Дільниця пра-
цює у двозмінному режимі, тривалість зміни — 8 год. У розрахунково-
му році неробочих днів 115. Регламентовані простої устаткування ста-
новлять 3,5 % режимного фонду часу. Очікуваний коефіцієнт викори-
стання верстатів — 0,88. Обчислити виробничу потужність дільниці й
річну кількість оброблених на верстатах деталей.
33. На початок року підприємство мало в розпорядженні основні
фонди загальною річною потужністю 520 тис. грн. У березні введено
додаткові потужності на суму 58 тис. грн, а у жовтні виведено потуж-
ностей на суму 100 тис. грн. Знайти вихідну потужність підприємства.
34. На підприємств |
