Новини сайту Про проект Рекламодавцям Зворотній зв`язок Контакт Ласкаво просимо! Реферати Бібліотека Портфель Замовлення Net пошук Працевлаштування Знайомства Форум Новини Події Куплю/продам Каталог сайтів Кlubніка МегаДОСТУП Детальна інформація Тема: Економіка праці Тип документу: Бібліотека Предмет: Облік та аудит Автор: A. В. Калина Розмір: 429.2 Скачувань: 1249 МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ A. В. Калина ЕКОНОМІКА ПРАЦІ Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ 2004 ББК 65.24я73 К17 Рецензенти: І. Л. Петрова, д-р екон. наук А. М. Колот, д-р екон. наук, проф. Г. Т. Завіновська, канд. екон. наук, доц. Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 4 від 6.06.2002) Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник (лист № 14/18.2–1557 від 30.09.03) Калина А. В. К17 Економіка праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2004. — 272 с.: іл. — Бібліогр.: с. 262–265. ISBN 966-608-356-6 У навчальному посібнику висвітлюються актуальні питання економіки праці. При підготовці видання використовувалися відомі наукові праці та інші розробки з окремих проблем, що винесені у назви розділів. Для студентів-бакалаврів і спеціалістів економічних вищих навчальних закладів, викладачів та всіх, кого цікавлять проблеми економіки праці на су- часному етапі. ББК 65.24я73 © А. В. Калина, 2004 © Міжрегіональна Академія ISBN 966-608-356-6 управління персоналом (МАУП), 2004 ВСТУП Навчальна дисципліна “Економіка праці” є однією з основних, що формують майбутнього фахівця — бакалавра та спеціаліста в га- лузі економіки. Метою та завданням дисципліни є сприяння глибокому вивченню теоретично-методологічних і соціально-економічних питань у сфері трудових відносин в суспільстві. Основні завдання курсу визначені змістом навчальної програми, розробленої автором на основі типо- вої програми “Економіка праці” (КНЕУ, 2001). Предметом дисципліни є теоретичні та практичні проблеми ефек- тивного використання робочої сили. Ця дисципліна не стоїть осторонь від інших, а навпаки — взаємо- пов’язана з ними. В основу курсу покладено економічну теорію, яка дозволяє зрозуміти процеси та явища, що відбуваються на різних етапах розвитку суспільства, відбиваючи їх крізь призму людських відносин та впливу на людські ресурси — основний чинник вироб- ництва. “Економіка праці” пов’язана із економікою підприємств, оскіль- ки розглядає питання управління персоналом, його організації, мо- тивації, нормування й оплати праці у контексті основних техніко- економічних показників діяльності суб’єктів ринку. Вона також використовує основні положення, підходи і прийоми економічної статистики. Питання, пов’язані з проблемами в галузі трудових ре- сурсів, соціальної політики і соціального партнерства, тісно пере- плітаються з програмними питаннями дисциплін “Державне регу- лювання економіки”, “Соціальна політика” та “Трудове право”. Питання динаміки населення і трудових ресурсів ґрунтуються на по- ложеннях дисципліни “Демографія”. Торкаючись питання регулю- вання попиту та пропозиції на робочу силу, “Економіка праці” запо- зичає теоретичні основи з дисциплін “Ринок праці” і “Міжнародний ринок праці”. Аналогічно перетинається “Економіка праці” з дис- ципліною “Менеджмент продуктивності”, у якій докладно розгляда- ються питання управління чинниками виробництва з метою підви- щення продуктивності на різних рівнях управління економікою. Таким чином, дисципліна “Економіка праці” являє собою квінтесенцію наук, що, розвиваючись, збагачують її, при цьому видозміни курсу, у свою чергу, впливають на всі тенденції, що тією чи іншою мірою пов’язані з питаннями праці та діяльності персоналу. Загальне уявлення про взаємозв’язок “Економіки праці” з іншими дисциплінами наочно показує подана нижче схема. Управління трудовими Економічна теорія ресурсами Економіка підприємства Демографія Економічна статистика Кадровий менеджмент Психологія Державне регулювання Управління персоналом економіки Маркетинг персоналу Економіка Організація та оплата праці праці в умовах ринку Ринок праці Менеджмент Міжнародний Організація та охорона ринок праці праці Управління зайнятістю Нормування праці Ергономіка Соціальна політика Фізіологія праці Соціологія праці Трудове право Мотивація та оцінка Менеджмент персоналу продуктивності Взаємозв’язок дисципліни “Економіка праці” з економічними дисциплінами  1 НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ Населення кожної держави є найдинамічнішим чинником виробничих процесів, а також суб’єктом різних суспільних явищ та процесів, що відбуваються в країні. Під населенням, згідно з нормами міжнародного права, розуміється сукупність людей, що перебувають в межах території даної держави і підлягають її юрисдикції. До населення належать громадяни (в деяких країнах — тільки піддані даної країни), іноземці (за винятком тих, які перебувають у даній країні короткочасно), особи, які Таблиця 1 Природний рух населення України в 1861 — 2000 роках (на 1000 чол. населення) Роки Народилося Померло Природний приріст 1861–1913 47,0 30,0 17,0 1940 27,3 14,3 13,0 1950 22,8 8,5 14,3 1960–1964 18,6 7,2 11,4 1965–1969 15,1 7,9 7,2 1970–1974 15,2 9,1 6,1 1975–1979 14,9 10,5 4,4 1980–1984 15,2 11,5 3,7 1985–1989 14,6 11,6 3,0 1990–1994 11,4 13,5 - 2,1 1990 12,7 12,1 - 0,6 1991 12,1 12,9 - 0,8 1992 11,4 13,4 - 2,0 1993 10,7 14,2 - 3,5 1994 1\x2C30\x0D30\x3431\x372C\x2D0D\x3420\x372C\x310D\x3939\x0D35\x2C39\x0D36\x3531\x342C\x2D0D\x3520\x382C\x310D\x3939\x0D36\x2C39\x0D31\x3531\x322C\x2D0D\x3620\x312C\x310D\x3939\x0D37\x2C38\x0D37\x3531\x382C\x2D0D\x3720\x312C\x310D\x3939\x0D38\x2C38\x0D30\x3431\x332C\x2D0D\x3620\x302C\x310D\x3939\x0D39\x2C38\x0D32\x3531\x362C\x2D0D\x3720\x342C\x320D\x3030\x0D30\x2C39\x0D31\x3831\x302C\x2D0D\x3820\x392C\x0C0D не мають громадянства (апатриди), а також особи, які мають подвійне громадянство. Процеси формування чисельності громадян (народжуваність, смертність, міграція населення) та склад населення (статево-віковий, соціально-економічний) досліджує демографія. Процеси руху населення, що відбуваються в країні або в окремих її регіонах, аналізуються за допомогою двох груп спеціальних демографічних коефіцієнтів (див. схему 1). Зміна населення пов’язана з безперервним його поновленням в результаті процесів народжуваності та смертності. Природний рух Коефіцієнти швидкості зміни (руху) населення, інтенсивності демографічних процесів та відтворення населення Коефіцієнти Коефіцієнти швидкості Коефіцієнти інтенсивності та зміни населення відтворення населення демографічних процесів Коефі- Коефі- цієнти Коефі- Коефі- цієнти Нетто- Брутто- інтенсив- інтенсивності цієнти цієнти коефіцієнт коефіцієнт ності зростання приросту руху відтво- відтво- руху населення населення населення у рення рення населення когортах загалом Інтегральні коефіцієнти Загальні коефіцієнти Кумулятивні коефіцієнти Спеціальні коефіцієнти Сумарні коефіцієнти Часткові коефіцієнти Стандартизовані коефіцієнти Структурні коефіцієнти Показники частоти демографічних Показники навантаженості подій у групах населення Схема 1. Демографічні коефіцієнти  населення України зображено в табл. 1 (с. 5). При цьому показники народжуваності (Rн) та смертності (Rп) розраховуються на 1000 чоловік населення у такий спосіб: H Rн = \x22C51000, (1) Чс.р П Rп = \x22C51000, (2) Ч  с.р де Н — чисельність народжених за рік; П — чисельність померлих за рік; Ч с.р — середньорічна чисельність населення країни, яка розраховується на середину року як середньоарифметична за даними чисельності населення на початок та кінець року. Співвідношення між кількістю народжених та померлих є коефіцієнтом життєвості Кж (Покровського): Н Кж = \x22C5100, (3) П що показує, яке число народжених припадає на 100 випадків смертей. Дані табл. 1 свідчать про те, що в Україні спостерігається процес депопуляції населення з одночасним погіршенням його якісних характеристик. Так, якщо в 1990 р. за рівнем індексу людського розвитку Україна посідала 29 місце серед 173 країн світу, то в 1994 р. країна зсунулася на 80 місце, а у 2002 р. — на 119 місце. Показники природного руху населення (Rн та Rп ) певною мірою відбивають процес відтворення населення. Абсолютний розмір природного приросту \x2206е визначається за формулою: \x2206е = Rн – Rп. (4) На підставі \x2206е визначається напрям відтворення населення, а саме: відтворення може бути розширеним, якщо \x2206е > 0, простим, якщо \x2206е = 0, і звуженим, якщо \x2206е < 0 [70]. З 1993 р. для України характерне звужене відтворення робочої сили, оскільки спостерігається постійне зменшення населення — рівень смертності значно перевищує рівень народжуваності. Тільки за 2000 р. в країні народилося 385,1 тис. чол., а померло 758,1 тис., тобто населення зменшилося майже на півмільйона чоловік. За попередніми даними Всеукраїнського перепису населення (ВПН), станом на 5 грудня 2001 р. кількість населення України ста- новила 48 млн 457 тис. осіб. За даними Державного комітету статис- тики України, чисельність населення на 1 січня 2001 р. складала 49 млн 291 тис. осіб. Негативний приріст населення відбувався майже у всіх регіонах країни. Кількість міського населення, за даними ВПН, складала 32 млн 574 тис. осіб, сільського — 15 млн 883 тис. осіб. Міське і сільське населення становило відповідно 67,2 і 32,8 % [58]. Вплив спаду народжуваності на поглиблення старіння населення у сучасний період певною мірою нейтралізується впливом зростаю- чої смертності, передусім у старшому віці. Таким чином, депопу- ляція, з одного боку, є чинником дестабілізації вікового складу на- селення, а з іншого — значний рівень старіння є гальмуючим чинником на шляху виходу України із кризового демографічного стану. Систематичне зменшення чисельності населення зі звуженим де- мографічним процесом відтворення населення і його скорочення за останні роки становили від 350 до 400 тис. осіб щороку, а за рахунок міграційних процесів — від 50 до 100 тис. Позитивним моментом у зміні демографічних тенденцій можна назвати зниження демографі- чного навантаження на осіб працездатного віку непрацездатного на- селення. Розрахунки прогнозу демографічних процесів на наступні п’ять років свідчать, що вікова група працездатного населення збільшуватиметься, а з неї виходитимуть нечисленні прошарки насе- лення до інших статево-вікових груп. Надалі очікується збільшення демографічного навантаження на населення у працездатному віці. З огляду на це зауважимо, що чисельність населення в допрацездат- ному віці в структурі демографічного навантаження поступово зни- жується, а питома вага осіб пенсійного віку постійно збільшується. Головним чинником демографічного старіння населення є змен- шення народжуваності, що впливає на природний рух населення. Якщо у структурі населення вікова група понад 65 років становить 7 %, таке населення вважається старим. Надалі старіння населення поглиблюватиметься, оскільки народжуваність безперервно зни- жується і найближчим часом негативна тенденція зберігатиметься. Попри негативні демографічні процеси чисельність трудових ре- сурсів упродовж п’яти років залишається на рівні 30 млн осіб, а в самій структурі через демографічні процеси чисельність населення в працездатному віці збільшується. Останніми роками триває процесструктурного перерозподілу населення, зайнятого у сферах і галузях економіки та інших видах діяльності, що відображається на перероз- поділі міського та сільського населення. У формуванні чистих демог- рафічних втрат міського населення головну роль відіграє “недобір” дітонароджень, що в 1,7 раза перевищує надлишок смертей. Струк- тура відповідних втрат сільських жителів пропорційніша і відзна- чається більшою питомою вагою передчасно померлих. Ситуація, що склалася, негативно позначається на трудових ре- сурсах та на розмірі трудового потенціалу. Трудові ресурси як економічна категорія — відображає частину населення країни або її адміністративно-територіальної одиниці, що має здатність до суспільно-корисної праці в народному господар- стві; це є потенціал живої сили, яку має в своєму розпорядженні суспільство на певний момент часу. Відтворення і використання тру- дових ресурсів здійснюється під впливом об’єктивних законів сус- пільного розвитку, притаманних тому чи іншому способу виробниц- тва і насамперед — економічному закону народонаселення. Цей закон виражає динаміку працездатного населення і характер його використання в процесі виробництва. Кожному суспільно-економіч- ному ладу притаманний свій закон народонаселення. Трудові ресурси як планово-розрахункова категорія — визнача- ють особи обох статей у працездатному віці, які потенційно могли б брати участь у виробництві товарів та послуг. В умовах планової економіки трудові ресурси були одним з основних показників стати- стики зайнятості. Вони мають важливе значення й в умовах ринко- вої економіки, оскільки інтегрують такі категорії, як економічно ак- тивне населення, у т. ч. зайняті та безробітні особи, та економічно неактивне населення в працездатному віці (див. схему 2). Чисельність трудових ресурсів визначається, виходячи з чисель- ності працездатного населення — сукупності осіб, переважно в пра- цездатному віці, здатних за своїми психофізичними даними до участі у трудовому процесі. Складові трудових ресурсів: · населення у працездатному віці (чоловіки 16 — 59 років і жінки 16 — 54 років за винятком непрацюючих інвалідів І і ІІ груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах); · населення, вік якого більший і менший відповідно за нижню та верхню межу працездатного віку, зайняте в народному госпо- дарстві [71]. Згідно з українським законодавством, на роботу можна прийма- ти у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів за- гальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за зго- дою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці. Економічно активне населення — це є частка населення обох ста- тей, яка задовольняє попит на робочу силу для виробництва товарів та послуг і характеризується рівнем економічної активності населен- ня (Уеа): dч Уеа =   еа , (5) Чн де dчеа — частка чисельності економічно активного населення; Чн — загальна чисельність населення країни (регіону). Таким чином, економічно активне населення — це є частка насе- лення, яка працює або пропонує свою працю для виробництва то- варів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на момент статистичного обстеження не мають роботи, але бажають її одержати. У 2001 році середньомісячна чисельність економічно активного населення стано- вила 22,8 млн осіб, що на 1,6 % менше, ніж у попередньому році. Розподіл чисельності зайнятого населення за місцем роботи, ста- тусом зайнятості, статтю, віком та рівнем освіти дає уяву про струк- туру попиту на робочу силу і перерозподіл зайнятих між секторами економіки. Економічно неактивне населення — це є така частка населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До цієї категорії належать: · учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах; · особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умо- вах; · особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами; · особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, ви- черпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працю- вати; · інші особи, яким немає необхідності працювати, бо вони ма- ють джерела доходу. До населення, зайнятого в галузях економіки, належать робітни- ки та службовці державних, кооперативних і громадських підпри- ємств, установ і організацій; колгоспники, зайняті у громадському господарстві колгоспів; колгоспники і члени сімей робітників, служ- бовців у працездатному віці, зайняті в особистому підсобному сіль- ському господарстві, особи, зайняті у спільних, приватних підприє- мствах; міжнародних організаціях; фермерських господарствах. Працездатність оцінюється за допомогою таких показників: Показник працездатності  Чисельність працездатного населення = ; (6) населення Чисельність усього населення Показник працездатності Чисельність працездатного населення населення в робочому = ; (7) Чисельність населення в робочому (працездатному) віці (працездатному) віці Використання трудових ресурсів вивчається за допомогою пода- ної далі системи показників: Коефіцієнт зайнятості  Чисельність працюючого населення = ; (8) трудових ресурсів Чисельність трудових ресурсів Чисельність працездатного працюючого населення Коефіцієнт зайнятості = (9) ; працездатного населення Чисельність усього працездатного населення Коефіцієнт зайнятості  Чисельність працюючого населення = . (10) всього населення Чисельність усього населення Статистичний аналіз передбачає оцінку демографічного наванта- ження працездатного населення непрацездатним. Статистичною характеристикою є однойменний коефіцієнт, обчислюваний як від- ношення чисельності непрацездатного населення до чисельності працездатного у працездатному віці. Його складовими є коефіцієн- ти навантаження дітьми і особами у віці, що перевищує працездат- ний [71]. Аналізуючи показники соціально-економічного розвитку Украї- ни, М. Войнатенко та Г. Наконечна запропонували таку систему по- казників використання трудових ресурсів (див. табл. 2): Таблиця 2 Показники використання трудових ресурсів України [24] п/п Показники 1. Основні 1.1 Валовий внутрішній продукт (ВВП) номінальний, млн. грн. 1.2 % зміни до попереднього року 1.3 Чисельність населення (на кінець періоду), млн. чол. 1.4 Чисельність населення у працездатному віці (на кінець періоду), млн. чол. 1.5 Зайнято в економіці (на кінець періоду), млн. чол. 2. Похідні (розраховані авторами) 2.1 Середньорічна чисельність населення, млн. чол. 2.2 Середньорічна чисельність населення у працездатному віці, млн. чол. 2.3 Зайнято в економіці в середньому за рік, млн. чол. 2.4 ВВП реальний в цінах 1996 року, млн. чол. 2.5 ВВП номінальний на душу населення, грн. (1.1: 2.1) 2.6 ВВП реальний на душу населення, грн. (2.4: 2.1) 2.7 Частка населення у працездатному віці (2.2: 2.1) 2.8 Частка працездатного населення, зайнятого в економіці (2.3: 2.2) 2.9 Продуктивність суспільної праці (реальний ВВП на одного зайнятого в економіці), грн. (2.4: 2.3) 2.10 Дефлятор валового внутрішнього продукту (1.1: 2.4) З точки зору використання трудових ресурсів валовий внутріш- ній продукт (ВВП) країни остаточно залежить від чисельності пра- цівників, зайнятих у народному господарстві, та від продуктивності їх праці. У свою чергу, чисельність працівників залежить від чисель- ності населення, його вікової структури та від рівня зайнятості. Зап- ропонована система показників базується на основних даних со- ціально-економічного розвитку України, що містяться в так званих “президентських таблицях”. Ця система дає можливість прослідку- вати та розрахувати ступінь впливу на ВВП країни демографічних та економічних чинників, що пов’язані з використанням трудових ресурсів. Скорочення загальної чисельності населення та чисельності насе- лення у працездатному віці — результат демографічної ситуації, що склалася у 1990-х роках. Рівень смертності в Україні перевищує рі- вень народжуваності, збільшується частка осіб похилого віку, зрос- тає рівень зайнятого населення у пенсійному віці. Отже, згідно з табл. 2: · показник 2.7 “Частка населення у працездатному віці” харак- теризує вікову структуру населення, а його динаміка свідчить про демографічну ситуацію. · показник 2.8 “Частка працездатного населення, зайнятого в економіці” характеризує рівень зайнятості населення. · показник 2.9 “Продуктивність суспільної праці (реальний ВВП на одного зайнятого в економіці)” характеризує рівень продуктивності суспільної праці. Індексна модель залежності динаміки ВВП від названих чинників має такий вигляд: (11) \x0399  ВВПР = \x0399  Чн \x22C5 \x0399  СТР \x22C5 \x0399  РЗ \x22C5 \x0399  ПП , де IВВПР — індекс реального ВВП; IЧн — індекс чисельності населення; IСТР — індекс вікової структури населення; IРЗ — індекс рівня зайнятості населення; IПП — індекс рівня продуктивності суспільної праці. Отже, динаміка реального ВВП України — це є результат дії ви- щевказаних чинників. Зміна ВВП під впливом кожного окремого чинника у грошовому виразі може бути розрахована за такими формулами: · зменшення чисельності населення: \x2206ВВПЧн = (\x0399Чн - 1)ВВПБаз , (12) · погіршення вікової структури населення: (13) \x2206ВВПСТР = (\x0399  СТР - 1)(ВВП  Баз + \x2206ВВП  Чн ), · зниження рівня зайнятості населення: (14) \x2206ВВПРЗ = (\x0399  РЗ - 1)(ВВПБаз + \x2206ВВП  Чн + \x2206ВВПСТР ), · зниження рівня продуктивності суспільної праці: \x2206ВВП  ПП = (\x0399  ПП - 1)(ВВП  Баз + \x2206ВВП  Чн + \x2206ВВПСТР + \x2206ВВПРЗ ). (15) Розрахунки за 1996–1997 рр., зроблені за формулами (6)–(10), показали, що через зменшення чисельності населення ВВП України в 1997 р. знизився проти 1996 р. на 652 млн грн, у зв’язку з погіршен- ням вікової структури населення — на 1213 млн грн, через зменшен- ня рівня зайнятості — на 2151 млн грн, а внаслідок підвищення рівня продуктивності суспільної праці — збільшився на 1395 млн грн. Де- які розбіжності між сумою впливу всіх чинників (2621 млн грн) та загальною зміною величини реального ВВП (2609 млн грн) поясню- ються величиною погрішності, зумовленою прийнятою точністю розрахунків. Щодо номінального ВВП України, то дефлятор ВВП може бути визначений із такого співвідношення: \x0399Ц = \x0399ВВПН ч \x0399ВВПР , (16) де IЦ — індекс цін (дефлятор ВВП); IВВПН — індекс номінального ВВП; IВВПР — індекс реального ВВП. Підрахунок ВВП країни є справою взагалі не простою, а для краї- ни з перехідною економікою — особливо, що пов’язане з переходом до прийнятої у світі системи національних рахунків, у рамках якої проводяться підрахунки ВВП. Перехід ускладнюється наявністю ті- ньової економіки, відмінністю внутрішніх та світових цін. Це спри- чиняє появу в пресі значної кількості різних оцінок ВВП нашої краї- ни, що за значенням дуже відрізняються одна від одної. Зрозуміло, що така ситуація значно ускладнює економічні дослідження. У 70–80 рр. XX ст. до наукового обігу введено поняття “трудовий потенціал”. Різні автори вкладали у це поняття неоднаковий зміст, але всі вони спиралися на визначення трудових ресурсів. Поступово крізь призму всієї системи суспільних відносин економісти прихо- дять до визначення сутності та основних складових трудового по- тенціалу. Під трудовим потенціалом розуміється розвинута в даному сус- пільстві сукупність демографічних, соціальних та духовних характе- ристик і якостей працеактивного населення, що реалізовані або мо- жуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та системи відносин щодо участі в процесі праці та суспільній діяльності. Природною ос- новою формування трудового потенціалу є демографічне відтворен- ня, що забезпечує безперервне поновлення поколінь людей як фізич- них носіїв всіх соціальних якостей системи відносин. З іншого боку, трудовий потенціал — це є максимально можлива величина, що виз- начає участь трудящих у виробництві за екстремальних умов з ура- хуванням їх психофізичних особливостей, рівня професійних знань та набутого досвіду. Основними чинниками формування трудового потенціалу є такі (див. схему 3): Екологічна ТРУДОВИЙ Соціальні ситуація гарантії Професійно- Науково- Охорона Здоров’я кваліфікаційний технічний здоров’я рівень прогрес Демографічна Природні Якість основа умови навчання Освіта Ментальність Рівень Умови праці добробуту ПОТЕНЦІАЛ Рівень організації Оплата праці праці Особливості виробництва залежно від сфер економіки Схема 3. Чинники формування трудового потенціалу [44] Стосовно окремо взятої людини взаємозв’язок між трудовим по- тенціалом та такими поняттями, як “потенціал людини”, “людський капітал” та “робоча сила” можна представити у такий спосіб (див. схему 4 на с. 16): Схема 4. Структура робочої сили Таким чином, трудовий потенціал людини — лише частина її за- гального потенціалу і являє собою сукупність різних якостей, що визначають працездатність працівника. Різні підходи до визначення поняття “трудовий потенціал” свід- чать про неоднозначність тлумачення його природи, наявність бага- тьох визначень, про складність структури та багатогранність його проявів, що вимагає застосування чіткої та послідовної методології вивчення суті та осмислення цього поняття. За обґрунтованим визначенням, трудовий потенціал є важливою динамічною соціально-економічною категорією, що характеризує трудові можливості та потенції індивіда, колективу, регіону, суспіль- ства до продуктивної праці та служить інтегральною оцінкою діяль- ності людини у сфері прикладання праці. Трудовий потенціал — це є поняття конкретно-історичне, націо- нально осмислене, адаптоване до української культури. Для пояс- нення багатьох процесів виробництва виникає необхідність кращо- го розуміння таких понять, як “трудові ресурси”, “робоча сила”, “кадри”, “персонал”, що є складовими поняття “трудовий потен- ціал”. Як основу трудового потенціалу населення необхідно розгля- дати потенціал сукупної робочої сили, що є поєднанням робочих сил в єдиному процесі праці, яка завершується конкретним результатом. Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 були схвалені “Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”. У цьому документі дано чітке визначення поняття “трудовий потенціал” — це є сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за окремих ознак (стан здоров’я, психофізіо- логічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити тру- дову діяльність. Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для: · поліпшення природної бази формування робочої сили; · отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб; · здійснення повної продуктивності зайнятості; · запобігання масовому безробіттю; · поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров’я і життя працюючих на виробництві; · забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючо- го населення; · посилювання відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати; · забезпечення зростання реальних доходів населення; · забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціаль- но-трудових відносин. Основні напрями розвитку трудового потенціалу націлені на про- цеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структур- ної перебудови господарського комплексу країни і розбудови со- ціально орієнтованої економіки. Вони розроблені з урахуванням “Основних напрямів соціальної політики на 1997–2000 роки”, схва- лених Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. № 1166, згідно з якими реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватися через довгострокову програму розвитку трудово- го потенціалу в Україні [8]. Трудовий потенціал є джерелом забезпечення підприємств кадра- ми і має кількісні та якісні характеристики. Кількісна сторона трудо- вого потенціалу представлена чисельністю працездатного населення та безробітних, статево-віковою структурою. У ринковій економіці змінюється підхід до формування трудово- го потенціалу, основний акцент переноситься на якісний його склад. Якість трудового потенціалу являє собою складну, багатоступеневу категорію. Основними якісними компонентами трудового потенціа- лу є психофізіологічна, соціально-мотиваційна, освітньо-професій на, інтелектуальна, культурна, творча, духовно-енергетична, релігій- на та ін. Якісні компоненти трудового потенціалу детерміновані ча- стковими показниками (параметрами), це є: · психофізіологічна компонента, пов’язана зі здібністю і схиль- ністю людини до праці, станом її здоров’я, типом нервової си- стеми, витривалістю; · освітньо-професійна компонента, пов’язана з наявністю за- гальних та спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, від- повідальністю, професійною майстерністю; · соціально-мотиваційна компонента, пов’язана із соціальною зрілістю, рівнем свідомості, ідейної впевненості та раціональ- ної поведінки, ініціативністю, діловитістю. Соціально-економічний зміст поняття трудового потенціалу уможливлює здійснення кваліметричної оцінки більшості якісних компонент трудового потенціалу на різних рівнях аналізу суспіль- ства, підприємства, людини. Найважливіші якісні компоненти тру- дового потенціалу можна інтерпретувати у такий спосіб: · здоров’я — рівень працездатності (кількість втрат робочого часу з причин тимчасової непрацездатності), середня трива- лість життя, витрати на охорону праці та здоров’я; · освіта — кількість спеціалістів з вищою і середньою спеціаль- ною освітою; · творчість — кількість винаходів, раціоналізаторських пропо- зицій в розрахунку на одного працюючого; · свідомість — втрати від конфліктів, страйків, міграції в діто- родному віці; · професіоналізм — рівень якості продукції, втрати від браку, питома вага кваліфікованих робітників у загальній чисель- ності працівників. Відповідно до методичних рекомендацій “Прогнозування і роз- робка програм” розвитку України та її регіонів на перспективу (під ред. В. Ф. Бесєдіна) [21] визначення показників динаміки населення і трудових ресурсів базується на оцінці тенденцій відтворення насе- лення, зміні структури його статево-вікових груп, що склалися у по- передні роки і, особливо, у поточному році. Пофакторний аналіз і прогноз відтворення населення та трудово- го потенціалу передбачає застосування таких показників, як народ- жуваність, смертність, міграційні процеси, демографічна структура населення, що оформлюються у вигляді табл. 3 (с. 19). Таблиця 3 Демографічні показники по Україні Поточний рік Рік, на який Базовий Згідно розробляється Показник рік з Програ- Очікуване Програма* мою* Чисельність населення України, млн чол., у тому числі: міського сільського Народжуваність, на 1 тис. чол. Смертність, на 1 тис. чол. Смертність дітей віком до 1 року, на 1 тис. народжених Природний приріст (зменшення) населення, тис. чол. Чисельність населення за віком, млн чол., у тому числі: молодші від працездатних працездатні старші від працездатних Чисельність пенсіонерів, млн чол. * Державна програма економічного та соціального розвитку країни на прогноз- ний період. Ці показники відображають формування чисельності населення і трудового потенціалу в базовому, поточному роках і році, на який розробляється Державна програма економічного та соціального розвитку країни на прогнозний період. На основі даних табл. 4 виз- начається вікова структура населення, що дає підставу для розробки балансу трудових ресурсів. Програма орієнтується на таку структу- ру населення (в розрізі міського та сільського), що впливає на збільшення чисельності осіб працездатного віку з метою усунення негативних явищ, які склалися у попередні роки. Показники структури населення і трудового потенціалу безпосе- редньо мають зв’язок з формуванням трудових ресурсів та їх зайня- тістю за галузями економіки і сферами діяльності. На основі даних аналізу в базовому році експертним шляхом визначається оцінка співвідношення природного та механічного приросту населення. Серед показників, що визначають рівень розвитку держави, важ- ливе місце посідають ті, що обґрунтовують чисельність трудових ре- сурсів та зайнятість населення. Основна мета визначення цих показників полягає у вирішенні та- ких проблем: · забезпечення працездатного населення роботою; · регулювання процесів руху робочої сили; · передбачення заходів щодо розширення робочих місць в усіх секторах економіки відповідно до чисельності незайнятого на- селення; · стримання масштабного безробіття. Розрахунки показників трудових ресурсів і зайнятості здійсню- ються з урахуванням демографічних, економічних та соціальних чинників. Трудові ресурси та зайнятість взаємопов’язані з розрахунками ВВП, балансу грошових доходів та витрат населення, перерозподілу прибутку на потреби соціального захисту тощо. Інформаційним забезпеченням визначення показників, що відно- сяться до трудових ресурсів та зайнятості населення, є: · дані демографічної статистики; · матеріали статистики праці Ф2ПВ (річна), Ф4ПВ, Ф7ПВ, Ф8ПВ, Ф14 (праця), Ф2 (ферм.), таблиці: Т — 1 (вивідна), Т — 2 (вивідна), Ф2ПН; · статистичні дані Міністерства освіти і науки України про чи- сельність учнів працездатного віку за видами навчання та Міністерства праці та соціальної політики України про чи- сельність інвалідів і пенсіонерів. Показники трудових ресурсів та зайнятості населення розрахову- ються у середньорічному обчисленні (див. табл. 4 на с. 21). Розрахунок показників трудових ресурсів здійснюється у такий спосіб: 1. Розраховується чисельність трудових ресурсів (ЧТt) за форму- лою: (17) ЧТt = ПРНt - HIt - ПППt + СВt + ПДПt , де ПРНt — населення у працездатному віці, всього; Таблиця 4 Трудові ресурси та зайнятість населення Поточний рік Рік, на який розробляється Умовні Базо- Програма вий  Згідно з Показники позна- Очіку- рік  Програ- чення ване  Всьо- у т. ч. мою го  I II III IV I. Трудові ресурси ЧТ ІІ. Зайнято у народному ЗН господарстві, у т. ч.: 1. У галузях матеріального ЗМВ виробництва, з них: у промисловості у сільському господарстві у будівництві 2. У галузях невиробничої ЗНС сфери ІІІ. Чисельність безробітних ЧБ НІt — непрацюючі та інваліди І і ІІ груп у працездатному віці; ПППt — особи працездатного віку, які одержують пенсії на піль- гових умовах; СВt — працюючі особи старшого віку (пенсіонери за віком); ПДПt — працюючі підлітки. 2. Розраховується чисельність зайнятих в економіці країни (ЗНt) за формулою: (18) ЗНt = РСДt + МПК  t + ІТДt + КСПt + ОПГt , де РСДt — чисельність робітників і службовців, зайнятих на держав- них підприємствах; МПКt — працівники малих підприємств і кооперативів; ІТДt — особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; КСПt — працівники сільськогосподарських підприємств; ОПГt — зайняті в особистому підсобному господарстві. 3. Визначається чисельність зайнятих у галузях матеріального ви- робництва (ЗМВt) за формулою: ЗМВt -1 ЗМВt = \x22C5 К  ct , (19) ЗНt -1 де Кct — коефіцієнт структурних змін; t та t – 1 — символи, що вказують на поточний (t) рік та базовий (t – 1) рік. 4. Визначається чисельність зайнятих у галузях (Зjt) за формулою: (20) З  jt = З  j(t -1) \x22C5 I  jt , де Зj(t – 1) — зайнято у відповідній галузі економіки в базовому році; Іjt — темпи зміни показників зайнятості j-ї галузі в t-у році. 5. Розраховується чисельність зайнятих у галузях невиробничої сфери (ЗНСt) за формулою: (21) ЗНСt = ЗНt - ЗМВt , де ЗНСt — чисельність зайнятих в галузях невиробничої сфери, що розраховується за даними табл. 4. 6. Визначається чисельність безробітних (ЧБt) за формулою: ЧБt = ПРНt - ПРЗ  t -НЧt , (22) де ПРНt — населення у працездатному віці, всього; ПРЗt — працездатне населення, зайняте в народному господар- стві; НЧt — населення в працездатному віці, що навчається. На основі таких розрахунків формується система балансів трудо- вих ресурсів, до якої відносяться: · зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий); · баланс розрахунку додаткової потреби в робітниках і служ- бовцях та джерел їх забезпечення; · балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників; · балансовий розрахунок залучення молоді до навчання і роз- поділ її після завершення навчання; · балансові розрахунки потреби в спеціалістах; · міжгалузевий баланс затрат праці; · баланс робочого часу. Система балансів розробляється як по Україні у цілому, так і по окремих регіонах (областях). Слід зазначити, що в основу системи балансів покладено баланс трудових ресурсів, який являє собою си- стему взаємопов’язаних показників, що характеризують формування та розподіл трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресур- сної (трудові ресурси) і розподільної (розподіл трудових ресурсів). Баланс трудових ресурсів складається кожного року по країні в цілому та по областях з розподілом на міську та сільську місцевості. Чисельність трудових ресурсів визначається з урахуванням чи- сельності постійного населення. Для приведення трудових ресурсів у відповідність до ресурсної та розподільної частин балансу до чисель- ності працездатного населення працездатного віку включають й чи- сельність іноземних працівників, зайнятих в економіці на території країни. До недавнього часу баланс трудових ресурсів обчислювався за середньорічними даними та за даними на 1 січня та 1 липня, що да- вало можливість враховувати сезонну хвилю в розподілі трудових ресурсів. Нині баланс складається за середньорічними даними (див. табл. 5 на с. 24). Аналітичні можливості балансу трудових ресурсів розширюють- ся в результаті розподілу працюючих по підприємствах різноманіт- них форм власності та зайнятих у сфері приватного підприємства за галузями економіки. Значний вплив на рівень трудових ресурсів і демографічної ситу- ації в Україні здійснюють механічний рух населення та його різно- вид — трудова міграція, яка була і залишається одним з наймасові- ших серед усіх видів територіального переміщення населення (див. схему 5 на с. 25). Механічний рух — це є процес зміни чисельності населення за ра- хунок зміни його місця проживання. Проте механічний рух або міг- рація мають глибші наслідки, ніж просто скорочення чи збільшення чисельності населення. У результаті переміщення змінюється також і структура населення на території як прибуття, так і вибуття міг- рантів [71]. Незважаючи на різноманіття форм трудової міграції, процеси її поступово згасають, при цьому спостерігається тенденція до знижен- ня обсягів як внутрішніх, так і зовнішніх міграцій (див. табл. 6 на с. 26). Таблиця 5 Баланс трудових ресурсів (середньорічна чисельність, тис. чол.) Показники У тому числі всього місто село Трудові ресурси У т. ч.: · працездатне населення в працездатному віці · особи старшого покоління та підлітки, зайняті в економіці, з них: · особи старшого покоління · підлітки Розподіл трудових ресурсів Усього зайнято в економіці (без працюючих в особистому допоміжному господарстві) У т. ч.: за галузями економіки (загалом 22 позиції) · служителі релігійних культів та ін. · за наймом ведуть приватне домашнє господарство · учні в працездатному віці, які навчаються з відривом від виробництва · працездатне населення в працездатному віці, не зайняте в економічній діяльності та в навчанні Встановлено, що для сучасних міграцій населення нашої держави характерною є зміна спрямованості та інтенсивності як внутрішніх, так і зовнішніх міграційних потоків. Аналіз засвідчує, що наймасові- шими щодо в’їзду іммігрантів в Україну були 1991–1992 рр., коли прибуло 1 млн 28,8 тис. чол. Високою масовістю імміграційних по- токів відзначався і 1993 р. (чисельність прибулих склала 341,2 тис. чол.). Починаючи з 1994 р. чисельність іммігрантів щорічно скоро- чувалася, причому в 2002 р. вже було на 145 тис. чол. менше порів- няно з 1993 р., а в наступних 1995–1998 рр. вона щорічно зменшува- лася в середньому на 28 тис. чол. У 1999 р. чисельність прибулих іммігрантів в Україну становила 65,8 тис. чол., що було в 8,1 раза менше, ніж у 1992 р Довгострокові (більше 3-х років) Середньострокові (до 2–3 років) Короткострокові (від 1–2 місяців до 1 року) Короткострокові (3–6 місяців) Вахтові (1–2 місяці) Стаціонарні (зміна місця проживання за трудовими мотивами) Маятникові (щоденні) Вахтові (від 1 до 6 місяців) Вахтові (до 1 місяця) Сезонні (2–3 місяці) Короткострокові (від 6 місяців до 1 року) Таблиця 6 Міграції населення України за 1991–1999 рр., чол. Обсяги валової міграції Внутріш- Міждержавна міграція Міжрегіо- Рік ньорегіо- нальна У томі числі Загаль- Міграцій- нальна міграція  ний обсяг вибуло  не сальдо міграція прибуло 1991 1188374 740622 800817 490597 10220 180337 1992 1055036 667095 814356 538205 276151 262054 1993 1021114 670670 634851 341192 293659 47833 1994 893210 607611 515717 187392 328325 –140933 1995 839188 607260 422976 166551 256425 –89874 1996 858126 615536 376262 129538 246724 –117186 1997 846094 583678 299244 108559 190685 –82126 1998 894582 585083 221096 71810 149286 –77476 1999 875348 528576 176383 65794 110589 –44795 Разом 8471072 5606138 4262002 2099938 2162064 –62126 У той же час зростає чисельність наших громадян за кордоном. Так, за даними голови парламентського Комітету з питань соціаль- ної політики та праці В. Гошовського, на 1 січня 2002 р. більш як 150 тис. українських громадян працювали в Італії, більш 100 тис. — в Чехії та Словаччині, 25 тис. — в Португалії [23]. За словами Н. Карпачової — уповноваженої Верховної Ради Ук- раїни з прав людини, — тільки за півроку 2002 р. з України виїхало з різних причин приблизно 6 млн громадян, з них майже 5 млн — в пошуках роботи як легальної, так і нелегальної [46]. Дані державної статистики дозволяють дослідити, з одного боку, міграційні процеси, а з іншого — сукупність мігрантів. Міграційні процеси кількісно характеризуються обсягом міграції, її інтенсивні- стю, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсо- лютних показників обсягу міграції належать валова міграція та саль- до міграції. Валова міграція (ВМ) є сумою чисельності прибулих (П) та вибу- лих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік. Отже: ВМ = П + В. (23) Сальдо міграції характеризує приріст (зменшення) чисельності населення країни за рахунок механічного руху: \x2206m = П – В. (24) Широко використовують групування прибулих та вибулих за ре- гіонами прибуття (вибуття), за їхньою освітою, національністю, а також за причиною в’їзду (виїзду). Так, за віком будується структур- не групування (з п’ятирічним інтервалом) та типологічне, в якому виокремлюються групи осіб, молодших / старших працездатного віку та працездатного віку, а також група молоді (15–29 років). Подається статево-вікова структура сальдо міграції. 7Урахування впливу міграції на чисельність та статево-вікову структуру населення є дуже важливим, оскільки міграційні потоки впливають на процеси відтворення населення, оновлення трудових ресурсів [71]. Для забезпечення цілісності управління міграційними процесами М. Д. Романюком [60] запропонована національна модель управлін- ня, за допомогою якої можна ефективно регулювати міграційний рух населення (див. схему 6 на с. 28–29 ). Національна рада з міграції при Кабінеті Міністрів України Розробка проектів міграційних програм, їх реалізація та організація контролю за міграційними процесами і тенденціями в країні Здійснення заходів щодо репартаціі українців та осіб українського походження Сприяння поверненню в Україну депортованих народів Надання допомоги в облаштуванні біжен- цям, зовнішнім вимушеним переселенцям та особам, які шукають притулку в Україні Надання та оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні Регулювання закордонних тимчасових, середньострокових та довгострокових трудових поїздок українських громадян, захист прав зовнішніх трудових мігрантів Управління в’їздом в Україну іммігрантів з інших країн, у тому числі й тих, які не мають громадянства Регулювання працевлаштування іноземних громадян України Врегулювання проблем, пов’язаних з еміграцією громадян України та їх виїздом на постійне проживання до інших країн Схема 6. Національна модель управління Державна міграційна служба Реалізація заходів щодо попередження недобровільної міграції з України через Державний етнічні, мовні, культурно-побутові, релігійні комітет України у та інші соціальні мотиви справах національностей та міграції Управління міжрегіональними сезонними, вахтовими, середньо- та довгостроковими трудовими міграціями Міністерство праці та Регулювання міжрегіональних постійних соціальної (переселенських) міграцій політики України Надання допомоги та здійснення заходів Міністерство щодо переселення екологічних мігрантів закордонних та внутрішніх вимушених переселенців справ України внаслідок природних катаклізмів і техногенних катастроф Міністерство внутрішніх справ Здійснення заходів щодо запобігання України нелегальної міграції та повернення нелегалів до країн попереднього проживання Служба безпеки України Вдосконалення управління транзитною міграцією через Україну з країн Південної, Державний Південно-Східної Азії та Близького Сходу комітет України у до Західної Європи справах охорони державного кордону Заходи щодо задоволення потреб та запитів східної та західної української діаспори Прикордонні війська України Боротьба з контрабандними формами міграції, прихованим вербуванням робочої сили та торгівлею жінками міграційними процесами в Україні ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ Населення, природний рух населення, демографічні коефіцієнти, коефі- цієнт життєвості, трудові ресурси, економічно активне населення, економічно неактивне населення, працездатність населення, коефіці- єнт зайнятості, трудовий потенціал, робоча сила, баланс трудових ресурсів, трудова міграція, міграційні процеси, валова міграція, націо- нальна модель управління міграційними процесами. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ 1. Що є населенням з точки зору міжнародного права? 2. Які є основні показники природного руху населення? 3. Назвіть і дайте характеристику напрямів відтворення населення. 4. Які вам відомі коефіцієнти швидкості зміни населення? 5. Що слід розуміти під терміном “трудові ресурси”? 6. У чому різниця між трудовими ресурсами і трудовим потенціалом? 7. Що являє собою економічно активне населення? 8. Які вам відомі джерела поповнення трудових ресурсів? 9. Які види міграції ви знаєте і чим вони відрізняються один від одного? 10. Що являє собою баланс трудових ресурсів? 2 ВІДТВОРЕННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ Відтворення – процес безперервного відновлення суспільного ви- робництва матеріальних благ і послуг — є необхідною умовою існу- вання суспільства за будь-якої суспільно-економічної формації. Це є відновлення відтворення сукупного суспільного продукту, робочої сили, виробничих відносин, а також окремих видів природних ресурсів і навколишнього середовища. Відтворення у своєму руслі послідовно проходить фази виробництва, розподілу, обміну і спожи- вання. Стосовно трудових ресурсів як специфічного чинника вироб- ництва процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального викорис- тання [75]. 1. Фаза формування та відшкодування людських ресурсів*. Мета цієї фази – найповніше задоволення потреб суспільства у високоосві- чених та кваліфікованих громадянах, які здатні забезпечити ефек- тивне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя – політичного, економічного та духовного. Фаза включає відновлення населення, підготовку та перепідготовку кадрів, від- шкодування фізичної та духовної здатності робітників. На даному етапі необхідними умовами ефективності політики в галузі людських ресурсів є пізнання системи об’єктивних законів народонаселення та активне використання їх в процесі розробки та реалізації демогра- фічної політики; створення та впровадження концепції розвитку си- стеми багаторівневої безупинної освіти та професійної орієнтації з урахуванням потреб та особливостей функціонування постсоціалі- стичного суспільства; розробка та реалізація основних напрямів дію- чої соціальної політики для вдосконалення умов життєдіяльності, поліпшення соціального забезпечення та використання вільного часу. * Деякі автори ототожнюють поняття трудові ресурси і людські ресурси, хоча перше поняття є вузькішим. 2. Фаза розподілу та перерозподілу людських ресурсів. Мета фази – забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного на- селення, оптимального розподілу та перерозподілу кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, а також між галузями світового господарства та різними регіонами. Ефективна зайнятість населення забезпечується шляхом організації та вдоско- налення робочих місць як в матеріальному виробництві, так і у не- виробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансова- ності, розвитком мережі зайнятості населення як в державному, так і всесвітньому масштабах. 3. Фаза оптимального використання людських ресурсів є поточ- ною в процесі відновлення, оскільки в ній реалізується здатність лю- дини до творчої праці, виробляються духовні та матеріальні блага, забезпечуються збільшення виробництва та підвищення якості сус- пільної праці. А це перш за все залежить від розвитку високих техно- логій, підвищення продуктивності живої праці, запровадження наукової організації праці, вдосконалення соціального розвитку трудових колективів, використання ефективних форм та методів ке- рування персоналом підприємств та організацій. Усі фази органічно пов’язані між собою. Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робо- чої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудо- вих ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості, а саме: із зростанням освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо (див. схе- му 1 на с. 33). Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення сукуп- ної робочої сили взаємно доповнюють один одного. Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене відтворення – перевищення кіль- кості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення – відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу померлих на 1000 осіб населен- ня; звужене відтворення – відсутність природного приросту на фоні його абсолютного зменшення – депопуляції, що пов’язане зі знижен- Напрямки регулювання якості трудового потенціалу регіону Фази відтворення трудового потенціалу Формування Розподіл та перерозподіл Використання Виробнича адаптація, Розвиток демографічних Розміщення оцінка та розстановка процесів виробництва кадрів Загальноосвітня та Структура і параметри Матеріальне та моральне професійна підготовка робочих місць стимулювання праці Соціальний розвиток Первинний розподіл Соціальні процеси на регіону робочої сили підприємствах Вторинний розподіл Атестація робочих місць Екологічна ситуація робочої сили та поліпшення умов праці Оптимальний склад Збалансування ринку Ефективне використання робочої сили за якістю та праці регіону трудового потенціалу кількістю Результати Поточні Стратегічні Організаційно-технічні Економічні Соціальні Схема 1. Напрямки регулювання системи якості трудового потенціалу [44] ням рівня шлюбності та народжуваності в країні, а також із зростан- ням дитячої смертності) (див. розділ 1). Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до змен- шення чисельності населення України, його економічно активної ча- стини, що призводить до звуженого відтворення трудових ресурсів і якщо цей процес не регламентувати та не створювати умови для по- ліпшення демографічної ситуації в країні, то, згідно з розрахунками експертів ООН, протягом наступних 50 років населення України може зменшитися на 40%. Це є найвищий показник зменшення насе- лення у світі, повідомляє Бі-Бі-Сі (www.bbc.co.ukr). Ці дані викладені в розповсюдженому щорічному звіті ООН. Не- гативні тенденції, відповідно до звіту, спостерігатимуться і в Росії та Італії – населення цих країн зменшиться на чверть. Населення Землі збільшуватиметься перш за все за рахунок Африки, деяких азіатсь- ких та латиноамериканських країн. У промислово розвинутих країнах зростатиме співвідношення чисельності літніх людей: якщо зараз вони складають п’яту частину населення, то через півстоліття їх вже буде третина, до 2050 р. у цих країнах житимуть 9 з 10 літніх людей [50]. Формування механізму регулювання відтворення робочої сили слід розглядати як процес приведення до режиму активної взаємодії таких його складових: структурно-інвестиційної, соціально-еконо- мічної, фінансово-вартісної та організаційно-управлінської (див. схе- му 2 на с. 35 ). У межах кожної з них визначені найперспективніші на- прями регулювання і практичні дії, що мають бути реалізовані в найближчій перспективі та дозволять сформувати механізм, адекват- ний реаліям перехідної економіки. Оскільки відтворення трудових ресурсів є процесом відновлення використаних ресурсів, то важливим моментом є оцінка рівня їх ви- користання. Адже в умовах ринкової системи господарювання важ- ливо, щоб ресурси (і не тільки трудові) використовувалися ефектив- но, тому на різних рівнях управління застосовуються різні критерії та показники для оцінки їх використання. Використання трудових ресурсів оцінюється за допомогою відповідних критеріїв та показ- ників (див. табл. 1 та 2 на с. 36 ). Складові механізму Рівень Основна економічного регулювання функція регулювання відтворення регулювання робочої сили відтворення робочої сили Фінансові джерела інфраструктурного забезпечення ринку праці Створення Диференційована нормативно- фіскальна політика щодо Фінансово- правового осіб, які займають вартісна Державний поля, декілька робочих місць адекватного процесам на Пільгове оподаткування і ринку праці кредитування Децентралізація державного структурно- інвестиційного управління Формування Макроструктурне Структурно- гнучкого регулювання пропорцій інвестиційна терито- зайнятості ріального Регіональний Структуризація попиту на механізму робочу силу узгодження попиту та Мотивація продуктивної пропозиції трудової діяльності Соціально- Регулювання фондів економічна споживання Територіальна система соціальної підтримки Галузевий Оптимізація населення кадрових Система взаємодії потреб Виробничий роботодавців та найманих працівників Організаційні методи Організаційно- регулювання трудових управлінська переміщень Формування нових сфер прикладання праці Схема 2. Взаємодія складових, що впливають на відтворення робочої сили [35] Таблиця 1 Використання трудових ресурсів (система критеріїв) Рівень застосування критерію Визначення критерію Народногосподарські критерії Максимізація продуктивності суспільної праці. ефективності використання Максимізація частки приросту національного трудових ресурсів доходу за рахунок зростання продуктивності суспільної праці Максимізація продуктивності суспільної праці Регіональні критерії ефектив- у промисловості регіону ності використання трудових ресурсів регіону Максимізація частки приросту обсягу про- дукції та послуг за рахунок зростання продук- тивності суспільної праці у промисловості регіону Локальні (на підприємствах) Максимізація продуктивності праці критерії ефективності викорис- Максимізація частки приросту чистої продукції тання робочої сили за рахунок зростання продуктивності праці Скорочення частки живої праці в обсязі чистої продукції Економія робочого часу Таблиця 2 Використання трудових ресурсів (основні показники) Рівень управління Показники Темпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці Галузевий Частка приросту продуктивності праці за рахунок (об’єднання, підвищення технічного рівня виробництва підприємства, Питома вага чисельності робітників, зайнятих ручною фірми) працею Економія живої праці різних працівників (у порівнянні з умовами базисного року) Темпи зростання продуктивності суспільної праці Частка приросту обсягу продукції та послуг за рахунок підвищення продуктивності праці Частка приросту продуктивності праці за рахунок підвищення технічного рівня виробництва Питома вага чисельності робітників, зайнятих ручною Регіональний працею Коефіцієнт зайнятості Показник ефективності використання трудових ресурсів, зайнятих у суспільному виробництві Коефіцієнт трудової активності Коефіцієнт виробничої активності ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ Відтворення населення, фази відтворення; використання робочої сили, екстенсивне та інтенсивне відтворення робочої сили, показники вико- ристання трудових ресурсів, система критеріїв використання трудо- вих ресурсів, якість трудового потенціалу. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ 1. Що слід розуміти під відтворенням населення? 2. У чому сутність простого відтворення населення? 3. Охарактеризуйте фази відтворення робочої сили. 4. У чому різниця між фазами формування, розподілу і перерозподілу тру- дових ресурсів? 5. Які є типи відтворення робочої сили? 6. Хто становить основне джерело поновлення трудових ресурсів? 7. Охарактеризуйте основні показники використання трудових ресурсів. 8. Розв’яжіть задачу: Вихідні данні: Показник Одиниця виміру 1990 р. 1999 р. Кількість населення тис. чол. 6,0 5,8 Чисельність трудових ресурсів тис. чол. 3,5 3,4 Кількість працездатного населення у працездатному віці тис. чол. 3,2 3,0 Чисельність працюючих пенсіонерів тис. чол. 0,2 0,25 Чисельність працюючих підлітків тис. чол. 0,1 0,15 Завдання: а) проаналізувати стан трудових ресурсів в даному регіоні; б) оцінити зміни, що відбулися в структурі трудових ресурсів. 3 РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці – система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечу- ють відтворення робочої сили і використання праці. Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ , що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових від- носин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори — органічна складова системи господарювання. З огляду на це економіці перехідного періоду відповідає адекватний ринок праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі (див. схему 1 на с. 39). Специфічність ринку праці економіки перехідного періоду ви- пливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових від- носин на цьому етапі суспільного розвитку. З одного боку, зберіга- ються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці, тобто так званий позаекономічний примус (збереження реєстрації (до 2002 р.); низька мобільність робочої сили; бронювання робочих місць для осіб зі зниженою конкурентоздатністю; встанов- лення певних пільг для господарюючих суб’єктів, що використо- вують працю зазначеної категорії працездатного населення; дер- жавний розподіл кадрів вищої кваліфікації та т. ін.), а з іншого — з’являються елементи ринкових відносин з властивою для них сис- темою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці. Відпо- відно до цього формується більш гнучкий механізм підтримання збалансованості чинників виробництва, в якому тісно взаємодіють елементи старої та нової систем. Однак перевага зберігається за пер- шими елементами відносин, в основному через об’єктивні причини, що зумовлено тотальним одержавленням власності та надмірною фетишизацією ролі держави в регулюванні трудових відносин у ми- нулому. Формування нових економічних відносин може бути ефек- тивним лише в тому випадку, коли враховується, від якого стану йде суспільство і якої якості воно прагне. Це ключове положення не Демонополізація Свобода Нормативно- економіки, розвиток підприємництва правова багатосекторної і найму база економіки Передумови формування Мережа центрів зайнятості та інфраструктура Демографічний системи зайнятості розвиток Система підготовки Статево-вікова та перепідготовки структура трудового кадрів Ринок потенціалу праці Соціальний захист працівників Зміни в професійно- галузевій структурі Система соціального працюючих партнерства Розвиток сфери Благодійні фонди прикладання праці та організації Попит на працю Мотивація праці Пропозиція праці Об’єкти регулювання Ціна праці Мобільність трудового потенціалу Конкуренція Конвенції та рекомендації Суб’єкти ринкових міжнародної організації праці. відносин Конституція України Наймані Роботодавці Екологічні закони ринкової працівники економіки Держава Рівень свободи засобів масової інформації . Підприємці Розвиток профспілкового руху Зарубіжні держави та Національні традиції, міжнародні організації менталітет нації Схема 1. Структура ринку праці тільки не заперечує, а й передбачає збереження міцних позицій дер- жави в розв’язанні проблем зайнятості в перехідний період та ство- рення ефективних механізмів регулювання трудових відносин [51]. З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин — адміністративних і економічних з викорис- танням всіх можливостей державного сектора економіки у розв’я- занні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора еко- номіки. Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці — служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі со- ціального захисту працівників і т. ін. Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом. Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення. Так у надрах старої економічної системи поступово зароджуються елементи нового. Вони посилю- ються зі звільненням держави від виконання невластивих їй функцій шляхом делегування їх на місця. Трансформація функцій регулюван- ня зайнятості синхронізується з темпами приватизації та роздержав- лення власності, структурними змінами в господарському комплексі регіону, динамікою розвитку ринкового сектора економіки, ефек- тивністю власних нагромаджень, створенням дієвого господарсько- го механізму місцевого самоврядування, формуванням механізму взаємодії територіальних органів влади з професійними об’єднання- ми і роботодавцями стосовно впливу на рівень заробітної плати та стимулювання попиту на працю, тобто йде процес формування рин- кового сектора економіки. Відкривається простір для вільного пере- міщення робочої сили, створюються умови для більш повної саморе- алізації людини в процесі праці. Виходячи з цих теоретико-методологічних позицій, слід зазначи- ти, що перехідному періоду відповідає державно-ринковий механізм регулювання трудових відносин, що поступово еволюціонує в бік зрілого ринку праці, витісняючи адміністративні важелі регулюван- ня економічними. Це означає, що в економіці перехідного періоду не може існувати повноцінного ринку праці, адже детермінанти, які формують попит і пропозицію робочої сили, а відповідно й її ціну, є недостатньо розвинутими, а це породжує складність та суперечність процесів, які формуються на ринку праці. Тому в механізмі регулю- вання зайнятості необхідно гнучко поєднувати дві взаємодоповню- ючі форми організації економічних зв’язків: через пряме державне втручання (державні програми зайнятості, державне замовлення на підготовку кадрів, прямі інвестиції у сферу докладання праці, пільго- ве оподаткування та кредитування) і опосередковану ринком, яка починає взаємодіяти в основному з недержавним сектором економі- ки, здійснюючи тим самим коригуючий вплив на структурні пропо- зиції виробництва і розподіл робочої сили. Заходи держави у цьому випадку спрямовуються на зближення пропозиції з попитом на ро- бочу силу, що необхідно для досягнення рівноваги на ринку праці. Процес формування і задоволення попиту на робочу силу харак- теризує така схема (див. схему 2): Попит Платоспроможність Ціна робочої Пропозиції на робочу силу господарства сили робочої сили Задоволення попиту Працевлаштування роботодавця, працівника Схема 2. Схема формування і задоволення попиту на робочу силу Регулюючи чинники попиту і пропозиції робочої сили, держава сприяє прогресивним перетворенням у сфері виробництва і зайня- тості, підсилюючи цим дію ринкових регуляторів. По суті, це озна- чає, що вона поступово нав’язує ринкові правила гри її учасникам. Забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її про- позицією за обсягом і структурою для досягнення їх ефективної зба- лансованості відбувається за допомогою регуляторів ринку праці, яких, як відомо, є чотири: · нормативно-правові акти держави, а також конвенції та реко- мендації Міжнародної організації праці; · економічні закони, що характерні для всіх країн з ринковою системою (закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закон ціноутворення); · рівень розвитку і впливу профспілкового руху та засобів масо- вої інформації; · національні особливості, менталітет нації, кліматичні умови країни. Основними функціями сучасного ринку праці є такі: 1) суспіль- ний поділ праці; 2) інформаційна — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили; 3) посередницька — узгоджує еко- номічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робо- чих місць; 4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів викори- стання найманої робочої сили; 5) регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно- кваліфікаційної структури; 6) ціноутворююча — забезпечення кон- курентного середовища для суб’єктів трудових відносин; 7) пропор- ційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу; 8) резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов’язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційно- го, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці (див. схему 3 на с. 43). У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внут- рішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб (див. рис. 1). По Циркулюючий Вакансії за рахунок Зайняті у звільнення за різними домашньому обставинами господарстві Вакансії за рахунок Підприємці, розширення фермери та ін. виробництва Ті, хто навчається з відривом від Вакансії за рахунок виробництва модернізації та технічного Військово- переоснащення службовці Вакансії за рахунок будівництва Зайняті в особистому, підсобному та садово-дачному Вакансії за рахунок господарстві підвищення коефіцієнта змінності Вакансії за рахунок переміщення зайнятих на робочі місця Схема 3. Складові національного ринку праці Крім того, існують такі різновиди ринку праці, як відкритий і прихований. На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної системи професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з під- приємствами або з недержавними структурами працевлаштування. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на під- приємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опини- тися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взає- мозв’язків. Важливим моментом в процесі аналізу ринку праці є його поділ на сегменти. Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці — це об’єктивно обумовлений процес структуризації ринку праці, при якому під впливом політико-еконо- мічних та соціальних факторів розвитку суспільства виникає необ- хідність його розподілу на окремі субринки або сегменти, які відріз- няються характеристиками та правилами поведінки, з урахуванням особливостей кожної категорії працівників. Ознаками сегментації можуть бути: · територіальне положення — регіон, район тощо; · демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склади населення; · соціально-економічні характеристики — рівень освіти, профе- сійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо; · економічні критерії — розподіл покупців за формами влас- ності, за їхнім фінансовим станом; розподіл працівників за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.; · психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо; · поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін. Всі ознаки можна об’єднати у три групи: професійно-галузеву, кваліфікаційно-оплатну та соціально-демографічну. Територіально-сегментаційна структура ринків праці виглядає так (див. схему 4 на с. 45): Сегментаційно-компонентна структура Промисловість Аграрна сфера Сфера послуг Загально- Регіональний Локальний Міжрегіональний державний (обласний) (районний) Сільської праці Міської праці Місцевий рівень Схема 4. Територіально-сегментаційна структура ринків праці [70] Коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з’являєть- ся надлишок робочої сили, тобто безробіття. Коли попит на робочу силу перевищує її пропозицію, це означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма відповідними наслідками. Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за професійно-ква- ліфікаційними, галузевими і статево-віковими групами зумовила по- діл ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю (рис. 2 на с. 46). Отже, існують два ринки робочої сили. Перший ринок робочої сили представлений в основному робітни- ками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коли- вань, що зумовлюють нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжна- родної організації праці, у промислово розвинених країнах у 80-ті роки XX ст. частково зайнятих було в середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 % більше, ніж у попередньому десятилітті. Ця негативна тенденція характерна і для сучасного стану економічного розвитку. Ринок кваліфікованої робочої сили з гарантованою зайнятістю і високою заробітною платою Ринок малокваліфікованої та некваліфікованої Ринок тимчасово Ринок сукупної робочої сили з безробітних робочої сили повною зайнятістю працівників Ринок периферійної Ринок безробітних робочої сили, тривалий період частково і тимчасово (більше ніж один рік) зайнятих, надомників Рис. 2. Основні сегменти сучасного ринку робочої сили за соціально-економічними характеристиками Другий — ринок складної, кваліфікованої робочої сили, що за- безпечує повну зайнятість, і основна частка на котрому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих капіталовкладень, характери- зується функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем захищеності. У 1998 р. І. Л. Петровою було вперше запропоновано методику розробки сегментаційних моделей ринку праці [54]. Ця методика базується на здійсненні таких кроків: визначенні ха- рактеристик економічної поведінки та соціального становища пра- цівників за різними кваліфікаційними ознаками; виявленні суспіль- них якостей працівників різних кваліфікаційних груп щодо подібності тих соціально-економічних відносин, в які вони вступають на ринку праці; встановленні відмінностей між працівниками за обраними критеріальними ознаками; виділенні у соціально-еко- номічній структурі ринку праці сегментів, що мають суттєві стійкі ознаки внутрішньої подібності за зовнішньою відокремленістю. Для реалізації даної методики застосовано методи теорії нечітких множин, якими встановлено ступінь належності деякого елемента ринку праці певному сегменту, котрий, внаслідок нечіткості своїх меж, є нечіткою підмножиною ринку праці. Критеріальні ознаки сег- ментації (способи включення, координації та оцінки праці) представ- лено як складені лінгвістичні змінні, а їх компонентами обрано оці- нки показників використання робочого часу, співвідношення попиту і пропозиції на працю; типи, рівень та спосіб утворення доходів. Сег- ментаційні моделі ринку праці, побудовані за даною методикою, ма- тематично описуються у такий спосіб: m \x0395 = \x03A3 Ai , (1) i=1 { )} ( Ai = (a1µA (a1 )),(a  2µA (a2 )),... a1µA (an ) , ai \x2208\x0395, (2) де E — сукупність елементів (осіб, працівників) ринку праці; Аi — деякий сегмент ринку праці, підмножина Е; m — число сегментів ринку праці; аi — окремий представник ринку праці; µА(аi) — ступінь належності представника аi певному сегменту ринку праці за обраними критеріями. У результаті застосування даної методики запропоновано ав- торську модель соціально-економічної сегментації ринку праці. На відміну від західних, вона є не дуалістичною, а троїстою, охоплю- ючи: 1) зайнятих в офіційній економіці; 2) зайнятих паралельно в офіційній та неофіційній економіках; 3) зайнятих виключно в неофі- ційній економіці. У межах троїстої моделі сегментації українського ринку праці ви- явлено сім сегментів: 1. Зайняті в офіційній економіці: · підприємці, менеджери, представники дефіцитних професій, пов’язаних з обслуговуванням ринку; · висококваліфіковані спеціалісти, праця яких користується по- питом у сучасному виробництві; · представники професій різної кваліфікації, різного освітнього рівня із спадним або нульовим попитом на працю — контин- гент приховано безробітних; · працівники, які через різні обставини не можуть знайти пос- тійне місце роботи; маргінальні групи населення. 2. Зайняті одночасно в офіційній і неофіційній економіках: · особи, які працюють на засадах вторинної зайнятості, або ті, які одержують нелегальні доходи та привілеї щодо оподатку- вання на основному робочому місці. 3. Зайняті в неофіційній економіці: · зайняті нелегальною діяльністю; · представники різних видів самозайнятості населення (нефор- мальна діяльність). Основні відмінності між сегментами полягають саме у способах включення робочої сили до трудового процесу, координації праці та її оцінки. За цими критеріями було описано сегменти українського ринку праці та визначений ступінь належності до них різних груп працівників (див. табл. 1): Таблиця 1 Сегментаційна модель українського ринку праці Критеріальні ознаки українського ринку праці Сегмент Спосіб включення Спосіб координації робочої сили до Спосіб оцінки праці праці процесу праці 1 2 3 4 Високий рівень 1 Робота за наймом на Спрямованість праці на задоволення потреб, доходів. Поєднання основі тривалих різних форм доходів: контрактів або визначених ринком. Переважання управлі- заробітної плати, договорів, робота на нських функцій в відсотків, дивідендів, власному підприємстві чи діяльності, наявність участь у прибутку фірми такому, де є своя елементів самоуправлі- ння. Висока конкурен- частка власності тоспроможність Продовження табл. 1 1 2 3 4 2 Достатня гарантія Регулювання зайня- Рівень доходів, вищий за середній в економіці. зайнятості на основі тості на основі тривалих контрактів, співвідношення попиту Стабільність доходів, обумовлена стабільні- договорів, ліцензій та і пропозиції на патентів. Високий продукцію чи послуги стю роботи підприєм- статус працівників на праці даного контин- ства і попитом на послуги праці підприємстві. Захи- генту, розвитку щеність від масштаб- конкуренції та них вивільнювань зміцнення конкурен- тоспроможності за рахунок високого професіоналізму та якості продукції або послуг праці Низький рівень 3 Зайнятість не стабіль-  Низький попит на заробітної плати, її працю даного контин- на. Можливість безробіття та перехо-  генту; підтримка неповна і нерегулярна виплата. Застосування зайнятості державними ду працівників на державних пільг і іншу роботу. дотаціями. Низька допомоги конкурентоспро- Плинність кадрів. можність. Виконавчі, Часто робота непов- переважно допоміжні ний робочий час за короткостроковими функції, в процесі угодами, за сумісницт- праці вом в інших місцях 4 Нестабільна зай- Нульовий попит на Низькі, нестабільні, нятість, неповний послуги праці. часто випадкові робочий час, коротко- Регулювання руху на доходи строкові трудові ринку праці за участю угоди, труднощі у держави та само- працевлаштуванні, стійний пошук роботи дискримінаційні обмеження у прийомі на роботу 5 Одночасна участь в Координація на основі Поєднання доходів від офіційній та поєднання механізмів офіційної зайнятості з ринкового регулюван- додатковими джерела- неофіційній економі- ми нелегальних ках ня, державного втручання та “законів” доходів тіньового ринку Закінчення табл. 1 1 2 3 4 6 Утворення нефор- Груповий характер Високі доходи, мальних угруповань з діяльності, що регу- пов’язані з ризиком, з метою нелегального люється законами порушенням чинного бізнесу тіньового ринку із законодавства застосуванням рекету, пограбувань, шантажу тощо. Відсутність контролю з боку держави 7 Самозайнятість у Індивідуальний Доходи, достатні для характер діяльності. виживання в пере- різних формах вияву хідному періоді. (особисте підсобне Робота на свій страх і ризик Відсутність соціально- господарство, репетиторство, го захисту економічний туризм, валютні махінації тощо) Сутність представленої моделі полягає в тому, що за допомогою певних, науково обґрунтованих критеріїв (характеристик способів включення, координації та оцінки праці) визначається належність тієї чи іншої групи працівників до конкретного ринку праці. За оці- нками автора, міжсегментні пропозиції визначено як 2:6:6:2:7:3:5. Найважливішими сегментами українського ринку праці є третій та четвертий: приховано безробітні та маргінальні групи. До маргі- нальних груп віднесено: осіб, зайнятих неефективно, з виражено спадним попитом на працю; осіб, які втратили зайнятість і відчува- ють труднощі у її відновленні; осіб, які не мають роботи і не намага- ються її знайти (зневірені). Критеріями маргінальності даних груп є: а) нестабільна, неповна зайнятість або вилучення із суспільного ви- робництва; б) відсутність ринкового регулювання (оскільки попиту на дану працю немає) і ускладнення державного регулювання у зв’язку з неповною зареєстрованістю; в) низькі, нестійкі, часто ви- падкові доходи. Тенденціями маргіналізації на українському ринку праці є абсо- лютне і відносне збіднення все більшої частки маргінального про- шарку; пасивно-негативне ставлення до маргінальних груп з боку влади і байдужа зворотна реакція; переплетіння самоадаптаційних та саморуйнівних механізмів стратегії виживання маргіналів. Для цілеспрямованого регулювання ринку праці та найбільшої галузі економіки — промисловості необхідно мати об’єктивне уяв- лення про його початковий стан. Загальний стан ринку праці мож- на визначити за допомогою оцінки його збалансованості. У свою чергу, баланс ринку праці оцінюється через співвідношення чи сту- пінь відповідності між попитом та пропозицією на робочу силу. При розрахунку балансу праці переважає підхід, заснований на оцінці динаміки попиту та пропозиції робочої сили, та, насамперед, співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кіль- кістю громадян, що шукають роботу в промисловості. Іноді, харак- теризуючи ринок праці, використовують тільки дані про кількість безробітних, при цьому багато фахівців роблять акцент на необхід- ності повної зайнятості та забезпеченні конституційного права на працю та соціальний захист від безробіття. Загальна характеристика ринку праці та його масштаби можуть бути зведені до прогнозів щодо вивільнення працівників, кількості молодих фахівців, що закінчують навчання та готові приступити до праці, а також кількості безробітних, вільних робочих місць, в тому числі новостворених, тощо. У загальному вигляді баланси ринку праці можна представити у такий спосіб: К = Z + N, (3) де К — загальна кількість працездатних, чол.; Z — кількість зайнятих по галузях та по професіях, чол.; n m \x0396 = \x2211 \x2211  \x0396ij , (4) i=1 j =1 i=1,…, n — кількість галузей промисловості; j=1,…, m — кількість професій; N — незайняті, чол.; N = O+I, (5) де О — незайняті, які звернулися до служби зайнятості, чол.; І — незайняті, які не звернулися до служби зайнятості, чол.; m O = k \x2211  Bj , (6) j =1 де k — коефіцієнт співвідношення між тими, хто звернувся до служ- би зайнятості, та безробітними, наявність яких обумовлена інертністю системи обліку та реєстрації, за оцінками Міні- стерства статистики України, він дорівнює 1ч6; Вj — безробітні за професіями. Тобто, n m m \x039A = \x2211 \x2211 Zij + k \x2211 B  j + I . (7) i=1 j =1 j =1 Попит на робочу силу на ринку праці в промисловості можна представити так: n m P = \x2211 \x2211  Pijv , (8) i=1 j =1 Pjv — кількість вільних робочих місць та вакансій за галузями та де i професіями. Для оцінки збалансованості регіонального ринку праці потрібно було б у чистому вигляді розглядати співвідношення Рv <=> N, але при оцінці збалансованості ринку праці в промисловості можна роз- глядати і співвідношення Рv <=> О. Це обумовлено тим, що у цьому разі немає потреби враховувати складову І, тому що ця частина пра- цівників знаходить роботу самостійно й не претендує на вільні ро- бочі місця. Таким чином, баланс ринку праці в промисловості матиме такий вигляд: n m m \x2211\x2211 <=> k \x2211  B  j , Pijv (9) i=1 j =1 j =1 Ринок робочої сили не потребує додаткової сегментації за галузя- ми, тому що здатний на самостійне сегментування за професіями та групами професій, які є характерними для даної галузі. Тим більш, що наймасовіші професії використовуються в багатьох галузях про- мисловості та інших галузях економіки. Управління цим ринком не- обхідно здійснювати з позицій професійної структури ринку робочої сили та соціально-економічних чинників виходу на нього. Сегментація осіб, які звернулися за сприянням у працевлаштуван- ні до служб зайнятості, може бути формалізована у такий спосіб: (10) \x039F = \x039F1 + \x039F  2 + \x039F3 + \x039F  4 , де О1 — вивільнені та звільнені за власним бажанням, чол.; О2 — випускники навчальних закладів, чол.; О3 — демобілізовані з армії та звільнені з міст позбавлення волі, чол.; О4 — особи, що більше року не працювали, чол. З усіх груп для промисловості найпривабливішими є дві перші, тому що у більшості випадків до них віднесено осіб, які мають про- фесії та не втратили кваліфікаційних і соціально-адаптаційних ха- рактеристик. При цьому початкову професійну структуру пропози- ції робочої сили на ринку праці промисловості можна коригувати відповідно до галузевого попиту. Що ж до економіки в цілому, то розрахунки показників ринку праці на прогнозний період здійснюються на основі балансового ме- тоду [21]. Баланс ринку праці відображає взаємодії таких процесів: · формування пропозиції робочої сили (її находження); · формування попиту на робочу силу (визначення можливостей працевлаштування незайнятих громадян); · визначення (внаслідок різниці попиту і пропозиції) чисельнос- ті безробітних на кінець періоду. Методологічна схема прогнозування ринку праці складається з таких стадій: І стадія — аналіз формування ринку праці за попередній період з урахуванням: · тенденцій розвитку ринку праці; · змін у структурі окремих джерел його формування; · введення законодавчих актів, що впливали б на попит та про- позицію робочої сили; · ефективності роботи служби зайнятості з питань працевлаш- тування. ІІ стадія прогнозування змін в динаміці та структурі ринку праці з урахуванням впливу окремих чинників і визначенням орієнтирів зміни окремих джерел формування попиту і пропозиції робочої сили. ІІІ стадія — прогнозування обсягів пропозиції робочої сили, по- питу на неї, визначення кількості незайнятих і рівня безробіття. Прогнозування показників попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці базується передусім на економіко-статистичному аналізі існуючих тенденцій розвитку ринку праці та врахуванні прогнозних макроекономічних показників: · валового внутрішнього продукту; · трудових ресурсів; · загального обсягу інвестицій за рахунок усіх джерел фінансу- вання; · основних фондів та їх структури за формами власності. Прогнозування попиту та пропозиції робочої сили на ринку пра- ці здійснюється в межах окремих джерел їх формування. Пропозиція робочої сили визначається за сукупністю таких показ- ників: · зареєстровані громадяни, не зайняті трудовою діяльністю на початок року; · вивільнені з галузей народного господарства; · випускники навчальних закладів; · раніше зайняті в домашньому господарстві; · інші категорії незайнятого населення. Попит на робочу силу розраховується як сума: · потреб в працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад; · потреб в працівниках для комплектування новостворених ро- бочих місць. При прогнозуванні джерел формування ринку робочої сили знач- на увага приділяється показнику вивільнення робочої сили із галузей економіки за умов прискорення процесу реформування економіки, який може значною мірою перевищити темпи розвитку сфери при- кладання праці. Вивільнення працівників із галузей економіки здійснюється під впливом комплексу чинників, характерних для конкретного етапу розвитку на даному етапі вивільнення робочої сили, і обумовлених в основному структурними зрушеннями в економіці за рахунок: · ліквідації підприємств, установ; · реорганізації; · перепрофілювання; · скорочення чисельності персоналу; · вивільнення за власним бажанням; · вивільнення за порушення трудової дисципліни. При прогнозуванні пропозиції робочої сили головним є визна- чення очікуваної кількості незайнятих трудовою діяльністю грома- дян, які мають звернутися до біржі праці (звертаються не всі незай- няті). Враховуючи особливості періоду реформувань і започаткування економічного зростання в прогнозному періоді, можна передбачати підвищення частки незайнятих. Структура пропозиції робочої сили прогнозується з урахуванням тенденції розвитку її окремих джерел і чинників, що діятимуть у про- гнозному періоді. Дещо складнішим є прогнозування попиту на робочу силу, що узагальнює потребу у працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад і новостворених робочих місць. Ця потреба визначається з урахуванням чинників ринкових перетворень, струк- турної перебудови, приватизації, реструктуризації, що пов’язані з такими макроекономічними показниками, як ВВП, загальний обсяг інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування, стан та структура основних фондів за формами власності. У розрахунковому балансі ринку праці попит на робочу силу ві- дображається як показник працевлаштування, що уособлює задо- волений попит. Цей показник враховує як потребу в працівниках для заміщення вільних і новостворених робочих місць, так і інші напрями працевлаштування. Оскільки не всім, хто звертається до служби зайнятості, надається допомога з працевлаштування, певна частка незайнятих громадян знімається з обліку. Ця кількість осіб визначається з урахуванням тенденцій зміни їх співвідношення з пропозицією робочої сили. У перспективі питома вага цієї категорії громадян знижуватиметься. Рівень безробіття визначається як відношення чисельності безро- бітних на кінець періоду до чисельності працездатного населення у працездатному віці. Інформаційне забезпечення розрахунків ринку праці здійснюєть- ся за допомогою даних статистичної звітності: форм 1-ПН, 2-ПН (працевлаштування) “Звіт про працевлаштування і зайнятість насе- лення, що звернулося до служби зайнятості”. Перелік основних вхід- них та розрахункових показників, необхідних для складання балан- су ринку праці, наведено в табл. 2 та 3 (с. 56), алгоритми розрахунку показників балансу ринку праці викладено в табл. 4 (с. 57), зразки форми балансу ринку праці наведені в табл. 5 (с. 58). Таблиця 2 Статистичні дані звітності, що використовуються для складання балансу ринку праці Умовні Показники Джерела інформації познач. Чисельність зареєстрованих громадян, не зайнятих Чп Статзвітність, форма трудовою діяльністю на початок року, тис. чол. 2-ПН (працевлашту- вання), розділ І, р.01, гр.1 Чисельність зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю у звітному періоді, тис. чол. Чн р.01, гр.4 У т. ч.: · вивільнені з галузей економіки Чн1 р.06, 10, 11, гр.4 · випускники навчальних закладів Чн2 р.14, 15, 16, гр.4 · раніше зайняті у домашньому господарстві Чн3 р.18, гр.4 · інші категорії незайнятого населення Чн4 р.12, 13, 17, 19, 20, гр.4 Потреба в працівниках для заміщення вільних робочих місць і вакантних посад, тис. чол. М Розділ VII, р.01, гр.2 Потреба в працівниках для комплектування новостворених робочих місць, тис. чол. Мс Розділ VII, р.01, гр.13 Працевлаштовано незайнятих громадян (задоволений попит), тис. чол. Чпр Розділ І, р.01, гр.10 Знімаються з обліку, тис. чол. Чо Розділ І, р.01, гр.7 Чисельність незайнятих на кінець періоду, тис. чол., Чк Розділ І, р.01, гр.13 з них — безробітні, тис. чол. Чб Розділ ІV, р.01, гр.13 Таблиця 3 Баланс ринку праці (розрахункові показники) Формула Умовні Показник розрахунку познач. Пропозиція робочої сили, всього, тис. чол. Р Чп + Чн (Пі1 /Пі0 ) \x22C5 100 Темп зростання (зниження) окремого показника, % Пі Структура пропозиції робочої сили за джерелами (Чн1/Чн) \x22C5 100 її формування, % Дн Частка категорій громадян, які знімаються з обліку, (Чо/Р) \x22C5 100 в усьому обсязі пропозиції робочої сили, % Дчо Частка незайнятих громадян, які реєструються на біржі праці протягом року, у всьому (Чн/Нн) \x22C5 100 незайнятому працездатному населенні, % Дчн Р - Чпр - Чо Чисельність незайнятих на кінець періоду, тис. чол. Чк (Чб/Ч) \x22C5 100 Рівень безробіття, % Рб Таблиця 4 Прогнозні показники балансу ринку праці (алгоритми розрахунку) Умовні Формула Показники познач. розрахунку Частка незайнятих громадян, які реєструються Дчн За тенденцією на біржі протягом прогнозного року, в усьому зростання Дчн = Чб ч Чн незайнятому працездатному населенні Структура пропозиції робочої сили за джерелами Дні З урахуванням її формування тенденцій розвитку Темп зростання окремого показника Ін З урахуванням тенденцій розвитку ВВП Ін = Чнп ч Чнпл Темп зростання потреби в працівниках ІМс З урахуванням для комплектування новостворених робочих місць тенденцій розвитку інвестицій ІМс = Мсп ч Мсб Частка незайнятих громадян, які знімаються Д0 З урахуванням з обліку тенденцій зниження Д0 = Дч0 ч Дчн Чн = Ннпр \x22C5 Дчнпр(1) Чисельність громадян, не зайнятих трудовою Чнпр діяльністю, що надійде на ринок протягом року У т. ч.: · вивільнені з галузей економіки Чн1 · випускники навчальних закладів Ч(2) = Чнпр \x22C5 Дн Чн2 · раніше зайняті у домашньому господарстві Чн3 Дніпр (з урахуванням тенденцій розвитку) · інші категорії незайнятого населення Чн4 Потреба в працівниках для заміщення вільних Мпр М = М \x22C5 Ін робочих місць і вакантних посад Потреба в працівниках для комплектування М = Мс \x22C5 Імс Мспр новостворених робочих місць Чисельність не зайнятих громадян, які знімаються Чо = Р \x22C5 Допр Чопр з обліку Таблиця 5 Баланс ринку праці Плановий рік Базовий Прогноз- Показники Згідно з рік ний рік Очікуване програмою Пропозиція робочої сили, всього Кількість незайнятих осіб, для яких вирішується питання працевлашту- вання, на початок року Надійде до ринку праці протягом року, всього У т. ч.: · вивільнені з галузей економіки · звільнені з причин плинності кадрів · випускники навчальних закладів · інші категорії незайнятого працездатного населення Попит на робочу силу Знімаються з обліку для самостійно- го вирішення участі у трудовій діяльності та з інших причин Кількість незайнятих осіб, для яких вирішується питання працевлашту- вання, на кінець року У т. ч.: безробітні Рівень зареєстрованого безробіття (у відсотках до працездатного населення у працездатному віці) ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ Ринок праці, міжнародний ринок праці, потенційний ринок праці, цир- кулюючий ринок праці, внутрішньофірмовий ринок праці, структура ринку праці, попит та пропозиція робочої сили, сегментація ринку праці, баланс ринку праці. НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ 1. Охарактеризуйте суб’єкти ринку праці. 2. Що складає інфраструктуру ринку праці? 3. Як формується і задовольняється попит на робочу силу? 4. Які є складові національного ринку праці та його регулятори? 5. Назвіть різновиди ринку праці. 6. Які є ознаки сегментації ринку праці? 7. Покажіть основні сегменти сучасного ринку робочої сили за соціально- економічними характеристиками. 8. За якою формулою розраховується сукупність елементів ринку праці при побудові сегментаційної моделі? 9. Що таке баланс ринку праці та які є його складові? 10. На який термін розраховується баланс ринку праці? 11. Розв’яжіть задачу. Вихідні дані: а) чисельність незайнятих громадян на початок року — 800 чол.; б) чисельність незайнятих громадян, які з’являться на ринку праці протя- гом року, — 120 чол., в тому числі: вивільнених із галузей економіки — 70 чол., випускників навчальних закладів — 30 чол., зайнятих раніше в домашньому господарстві — 15 чол., представники інших категорій не- зайнятих громадян — 5 чол.; в) чисельність громадян, які знялися з обліку в службі зайнятості для само- стійного вирішення участі в трудовій діяльності, — 230 чол.; г) попит на робочу силу — 147 чол. Завдання: 1) скласти баланс ринку праці; 2) визначити: а) пропозицію робочої сили на ринку праці на кінець року; б) чисельність незайнятих громадян на кінець року; в) вплив окремих джерел на формування загальної пропозиції робочої сили; г) частку працевлаштованих службою зайнятості громадян у всій про- позиції робочої сили 4 ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ Згідно з теорією функціонування ринку праці, зайнятими вважа- ються лише ті, хто є працеактивними і пропонують свою робочу силу на ринку праці, що забезпечує взаємодію власників робочої сили з її споживачами. Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в са- мовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, що особа отримує за свою працю. Ціною робочої сили є заробітна плата (не обов’язково в грошовій формі). Але не всі акти купівлі-продажу робочої сили реєструються, і на сьогоднішній день велика їх частка приховується. Мотиви мо- жуть бути різними, проте практично всі вони об’єднуються в три ве- ликі групи: · прагнення приховати від оподаткування прибутки від цілком легальної діяльності; · прагнення приховати заборонену законом діяльність; · неможливість виконання всіх нормативних актів з причини їх зарегульованості чи навіть їх відсутності. Відповідно зайнятість може набувати різних форм: · за ознаками реєстрації; · за відповідністю нормативній тривалості робочого періоду; · за наявністю стандартної організації робочого процесу. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” [1], до зай- нятого населення належать громадяни нашої країни, які прожива- ють на її території на законних підставах, а саме: · працюючі за наймом на умовах повного або неповного робо- чого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном; · громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, вклю- чаючи підприємців, осіб, що займаються індивідуальною тру- довою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві; · вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях; · громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпе- ки та внутрішніх справ; · особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які на- вчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеці- альних та вищих навчальних закладах; · зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку; · працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебува- ють в Україні та виконують функції, не пов’язані із забезпе- ченням діяльності посольств і місій. Фахівці розрізняють такі форми зайнятості (див. схему. 1): Зайнятість Нестандартна Стандартна Незареєстрована Зареєстрована Зареєстрована (нерегламентована) Пер- Вто- Явна Повна Неповна Тіньова Кримінальна винна ринна неповна Прихована Вимушена Часткова неповна Поденна Сезонна Неформальна Неповний Тимчасова Нелегальна робочий час Схема 1. Класифікація форм зайнятості [20] За тривалістю робочого часу зайнятість буває: повна, неповна, явна неповна, прихована неповна та часткова [28]. Повна зайнятість — це є діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід у нормальних для да- ного регіону розмірах. Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого дня, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Не- повну робочу зайнятість можна виміряти безпосередньо, використо- вуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов’яза- на, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, кризою в економіці та виявляється в низьких доходах населення і в низькій продуктив- ності праці. Часткова зайнятість — це є добровільна неповна зайнятість. За кількістю робочих місць на одну особу розрізняють основну і додаткову зайнятість, або первинну та вторинну. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Вторинна зайнятість виникає тоді, коли окрім основної роботи чи навчання людина має додаткову зайнятість. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини тру- дових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеці- альностями тощо. Під час їх визначення враховуються: · характер діяльності; · соціальна належність; · галузева належність; · територіальна належність; · рівень урбанізації; · професійно-кваліфікаційний рівень; · статева належність; · віковий рівень; · вид власності. Зайнятість неповний робочий час — це є робота неповну робочу зміну у зв’язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відпові- дно до його соціальних потреб, а також у зв’язку з модернізацією або реконструкцією виробництва. Тимчасова зайнятість — це є робота за тимчасовими контракта- ми. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін. Сезонна зайнятість — це є зайнятість, що пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним кон- трактом. Якщо стандартна зайнятість обов’язково є зареєстрованою, то нестандартна може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою (нерегламентованою). Остання за своїм характером розподіляється на тіньову та кримінальну. Розмежування тіньової та кримінальної зайнятості проводиться на основі того, що під тіньовою зайнятістю розуміється, насамперед, економічна діяльність (прикладом може бути визначення тіньової зайнятості, наведене О. В. Турчиновим, як участь фізичних осіб у тіньовій економічній діяльності з метою отри- мання основного чи додаткового доходу). Більшість як вітчизняних, так і зарубіжних економістів вважають, що проблема кримінальної зайнятості носить неекономічний характер, це є крадіжки і перепро- даж краденого, рекет, продаж наркотиків, корупція, проституція, послуги кіллерів тощо. Нелегальна зайнятість — зайнятість, процедура реєстрації якої передбачена чинним законодавством, але громадянами навмисно приховується. Причинами виступають різного роду чинники, серед яких є високі податки, правовий нігілізм, безпека функціонування бізнесу тощо. Неформальна зайнятість, згідно з точкою зору А. Л. Баланди, — це є сукупність економічних відносин, яким притаманний соціально- позитивний чи соціально-нейтральний характер; вони пов’язані з участю громадян, фізичних осіб в рамках дозволеної законом еконо- мічної діяльності, що здійснюється ними самостійно чи в межах дріб- них виробничих одиниць, результати якої через різні причини (головні — законодавче неврегулювання, високий ступінь бюрокра- тичних перепон з боку держави) не враховуються офіційною статис- тикою [20]. Якщо зайнятість населення є формою споживання ресурсів ринку праці, тобто формою його функціонування, то неформальна зайня- тість відповідно є формою споживання ресурсів неформального сек- тора, а саме — зайнятих у тих виробничих одиницях, що до нього належать. Підпорядкованість і взаємообумовленість неформального, тіньо- вого та нелегального секторів відображено на схемі 2. Національний ринок праці Легальний сектор Нелегальний сектор Кримінальний Офіційно Тіньовий сектор сектор зареєстровані підприємства (виробничі одиниці), діяльність яких Офіційно Офіційно повністю зареєстровані чи зареєстровані врегульовано і незареєстровані підприємства, відображено звітністю Неформальний підприємства, діяльність яких сектор фактичну відображається діяльність яких звітністю не у заборонено повному обсязі чинним законодавством Офіційно незареєстровані Офіційно незареєстровані підприємства (виробничі підприємства (виробничі одиниці), діяльність яких не одиниці), діяльність яких не суперечить законодавству, суперечить законодавству, але процедура реєстрації але процедура реєстрації не передбачена чинним надто ускладнена законодавством бюрократичним механізмом Схема 2. Неформальний сектор у структурі національного ринку праці Аналіз неформальної зайнятості спирається на її класифікацію за такими критеріями (див. схему 3 на с. 65 ): · види діяльності; · первинність чи вторинність зайнятості; · тривалість робочого періоду; · рівень організованості; · мотивації. Неформальна зайнятість в Україні Особи, зайняті Кваліфікована, Індивідуально зайняті; працівники виключно у добре незареєстрованих виробничих неформальному оплачувана одиниць; офіційно не оформлені секторі; особи, які робота в зареєстрованих організаціях; поєднують роботу у працівники, які займаються Некваліфікована, формальному і незареєстрованою діяльністю на малоприбуткова неформальному своєму офіційному робочому місці робота секторах Критерій виду Критерій статусу Критерій виду діяльності діяльності зайнятості Схема 3. Структура неформальної зайнятості населення До зайнятого населення відносяться особи обох статей у віці від 16 років, а також особи молодших віків з урахуванням таких пері- одів трудової діяльності: · виконання роботи за наймом за винагороду (за гроші або за розрахунок в натуральній формі), а також іншої роботи, що приносить дохід, — чи самостійно з компаньйонами, як із за- лученням, так і без залучення найманих робітників незалежно від термінів одержання винагороди безпосередньо чи отри- мання доходу за свою діяльність; · тимчасова відсутність на роботі з таких причин: хвороби чи травми; вихідні дні; щорічні відпустки; різного роду відпустки (як зі збереженням, так і без збереження утримання), відгули; відпустки з ініціативи адміністрації; страйк й інші причини; · виконання роботи без оплати на сімейному підприємстві. Поняття “зайнятість” безпосередньо пов’язане з поняттям “межі виробництва”, тому що в системі національних рахунків визначено, що зайнятими слід вважати осіб, які беруть участь у створенні то- варів і наданні послуг у межах виробництва. Такий підхід до визна- чення зайнятості дозволяє проводити спільний аналіз показників зайнятості та виробництва. При визначенні можливості віднесення чи не віднесення тієї чи іншої особи до числа зайнятих використовується критерій однієї го- дини, відповідно до якого особу можна віднести до числа зайнятих тоді, якщо вона працювала протягом години у звітному періоді у сфері економіки. Застосування критерію однієї години викликане необхідністю охоплення усіх видів зайнятості, що можуть існувати в країні, вклю- чаючи короткострокову, випадкову й інші види нерегулярної зайня- тості. Це дозволяє визначити сумарні витрати праці, що в економіч- ному аналізі співвідносяться з розмірами продукції, доходами від економічної діяльності й іншими показниками. На основі даних чисельності зайнятого й економічно активного населення можна розрахувати коефіцієнт зайнятості населення (КЗайн): Тt К  Зайн = \x22C5100, (1) Pе.ак де Тt — чисельність зайнятих на t-у дату. Pе.ак — чисельність економічно активного населення. Коефіцієнт зайнятості розраховується як щодо населення в ціло- му, так і щодо окремих статевих та вікових груп населення. Класифікація населення за статусом на ринку зайнятості, що діє в Україні, цілком відповідає Міжнародній класифікації статусу зайня- тих, останню редакцію якої було прийнято 28 січня 1993 р. на XV Міжнародній конференції з проблем статистики праці. За статусом в зайнятості класифікується лише економічно актив- не населення, тобто зайняті та безробітні — частина населення, що пропонує свою працю для виробництва товарів і послуг на благо суспільства. З урахуванням статусу в зайнятості по суті визначається соціаль- ний стан індивіда в суспільстві. У класифікаторі за статусом в зайнятості розподіляються роботи, що виконуються індивідами у визначені терміни, при цьому врахо- вується як явний трудовий договір з іншими індивідами й організа- ціями, так і уявний. Основними критеріями при визначенні статусу в зайнятості служить ступінь економічного ризику, елементом якого є вид взаємин особи, наділеної певними повноваженнями (у межах встановлених обов’язків), з працівниками підприємства чи іншими особами. Групи за статусом в зайнятості визначаються з урахуванням роз- біжностей між роботою за наймом, з одного боку, і роботою на влас- ному підприємстві (самозайнятістю), з іншого. Робота за наймом — це є вид трудової діяльності, за якої укла- дається трудовий договір, що гарантує особі, яка виконує роботу з найму, винагороду, що прямо не залежить від доходу підприємства чи організації. При цьому основні фонди й активи є власністю інших осіб. Робота на власному підприємстві — це є вид трудової діяльності, за якої винагорода прямо залежить від доходу, одержуваного від виробництва товарів і послуг. Особи, що займаються такою діяльні- стю, приймають управлінські чи інші виробничі рішення та делегу- ють їхнє прийняття іншим особам, зберігаючи за собою відпові- дальність за діяльність підприємства. До самозайнятого населення відносяться роботодавці; особи, що працюють на індивідуальних за- садах; члени колективних підприємств і неоплачувані працівники сі- мейних підприємств. Класифікація за статусом в зайнятості містить такі групи: 1. Наймані робітники — це є особи, які виконують роботу за най- мом, що уклали письмовий трудовий договір, контракт чи усну угоду з керівником підприємства будь-якої форми власності з визна- ченням умов трудової діяльності осіб, за якою вони одержують обго- ворену при найманні оплату готівкою або в натуральному вигляді. До цієї групи входять також особи, що призначені чи затверджені на оплачувану посаду, включаючи керівників, директорів та керую- чих підприємств і організацій, служителів культу. Наймані робітники підрозділяються на підгрупи: · цивільна робоча сила; · військовослужбовці (особи, що мають високе звання і знахо- дяться на дійсній військовій службі за контрактом чи закли- ком). До військовослужбовців не відносяться особи, що знаходяться на службі в органах внутрішніх справ у рядовому чи начальницькому складі, яким присвоєні спеціальні звання “міліція”, “внутрішня служ- ба” чи “юстиція”. Особи, що проходять підготовку у військових на- вчальних закладах на денній формі, не відносяться до цієї категорії і входять до складу економічно неактивного населення. Наймані робітники розподіляються за тривалістю наймання на роботу на постійних, тимчасових та сезонних працівників, а також найнятих на випадкові роботи. 2. Роботодавці — це є особи, які постійно працюють на власному (сімейному) підприємстві, і особи, що займаються професійною діяльністю чи ремеслом на самостійній основі та постійно викорис- товують працю найманих робітників. Роботодавцем є керуючий сімейним підприємством, якщо його родина володіє підприємством без розподілу на частки володіння між членами родини і використовує працю найманих робітників на постійній основі. При цьому свої управлінські функції роботода- вець може здійснювати самостійно чи делегувати їх найманому ке- рівнику. 3. Особи, що працюють на індивідуальній основі, — це є особи, які самостійно або з одним чи декількома партнерами здійснюють діяльність, що приносить дохід, і не використовують працю найма- них робітників на постійній основі. Вони можуть використовувати працю найманих робітників на дуже короткі періоди (сезонні або випадкові роботи). Партнерами звичайно є члени однієї родини чи одного домашнього господарства. 4. Неоплачувані працівники сімейних підприємств — це є особи, що працюють без оплати на приватному сімейному підприємстві, яким володіє родич. 5. Члени колективних підприємств — це є особи, що працюють на колективних підприємствах і є членами колективу власників цього підприємства. Кожен член колективного підприємства має рівні з іншими членами права при вирішенні питань виробництва, збуту й інших, а також при розподілі доходу підприємства між його члена- ми. Слід зазначити, що до цієї групи не включаються наймані робіт- ники, які працюють на колективних підприємствах. Серед членів колективних підприємств розрізняють такі підгру- пи: члени виробничих кооперативів, колгоспники, члени товариств, члени інших колективних підприємств. Особи, що не піддаються класифікації за статусом в зайнятос- ті, — це є особи, наявна інформація про котрих є недостатньою для того, щоб віднести їх до однієї з перерахованих вище категорій. Протилежним до зайнятості населення є безробіття — економіч- на категорія, що відбиває економічні відносини щодо вимушеної не- зайнятості працездатного населення. В умовах ринкової економіки вона є циклічним явищем на ринку праці, що виражається у переви- щенні пропозиції робочої сили над попитом на неї. У класичній теорії існує поняття “класичного безробіття”, що є наслідком занадто високої ставки заробітної плати стосовно тієї, що врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили — пропонувати її в кількості, що перевищує потребу, як це по- казано на рис. 1. Умовні позначення: Е — точка рівноваги (ціна робочої сили) D1D — попит на робочу силу Q — кількість працівників A — рівень попиту на робочу силу при скороченні працівників W — ставка заробітної плати W1 — збільшена ставка