f1
1
Видавнича діяльність П. О. Куліша
Куліш - перша звізда в нашому
письменстві, великий знавець народної
мови, а притім добрий знавець язиків
та літератур європейських народів.
І. Франко
Пантелеймон Олександрович Куліш має величезне значення в історії укаїнського самопізнання, літератури і науки. Перш усього звертає на себе увагу різноманітність талантів цієї видатної особистості. Куліш був чудовим мовознавцем, письменником, літературним критиком, культурно – історичним діячем, фольклористом, етнографом передаклачем та видавцем. Важко також забути те, що Пантелеймон Олександрович був фундатором української офорграфії.
Куліш – постать неймовірно складна. І як людина, і як митець. В історії української літератури навряд чи знайдеться людина, подібна йому. Не за силою таланту, а за мінливістю поглядів, хисткістю і розбіжністю настроїв. “У Куліша друга половина думки б’є першій в пику”, - казав Іван Франко. Ця непослідовність виявляла себе у всьому, а надто в літературних, історичних та видавничих поглядах Куліша.
Складом свого розуму i характеру Кулiш був публiцистом. Для публiцистики вiн мав лiтературний хист, гарячнiсть, рухливiсть, багато тимчасової любовi, ще бiльше тривкої ненавистi. Все життя вiн клопотався завести журнал або газету i часом йому це вдавалось, але незабаром замiр i бажання зменшались, виникали суперечки, i журнал гинув.
Навiть такому науковому виданню, як „Записки о южной Руси”, Кулiш надав змiст i напрям журналу. Клопотався вiн i в Росiї й у Галичинi, щоб стати на чолi якогось перiодичного видання; намагався знайти компроміси з урядом, щоб виявити свою лояльнiсть, але уряд та цензура дивилися на нього скоса, хоч Кулiш часом заходив i далеко в пiдлесливостi, навiть почав був друкуватися в „Вестнике юго - западного края”, а все ж таки дозволу не одержував. „Мне запрещено издавать в Киеве журнал, - писав Кулiш, - тогда как Главному управлению по делам печати следовало бы умолять меня об зтом, чтобы излечить местную интеллигенцию от такого недуга, в какой впал, наконец, и Драгоманов". Куліш намагався догодити “Главному управлению по делам печати” і саме тому, на думку деяких науковців, стверджував, що назва „Украина"—польська вигадка, i навiть писав її латиницею—„Ukraina" наперекiр не тiльки Шевченковi й Костомарову, але навiть Пушкiну i 0. Толстому, що раз – у - раз уживали назву „Украина" ( доречі аналогічно змінювалися погляди Куліша щодо українського козацтва: він то прославляв козаків у своїх видатних творах, таких як “Чорна рада”, то критикував як міг у своєму виданні “Записки о Южной Руси” ).
Блискучими роками Кулiша, як публiциста, були : 1860 рiк, коли вiн видав „Хату”, де був повним хазяїном, 1861 та 1862 роки, коли виходила „Основа”, де вiн в значнiй мiрi хазяйнував разом з жiнчиним братом, офiцiальним редактором Василем Бiлозерським.
„Хата” вийшла невеличкою книжкою, типом альманаху, з поезiями Щоголева, Кузьменка, Глiбова, з розвiдкою Кулiша по iсторiї українського письменства, в котрiй вiн хвалить Квiтку – Основ’яненка та Шевченка й осуджує Котляревського за те, що нiби вiн глузував з народу i наробив своїм Енеєм такого реготу, котрий ледве не загубив новородженого слова.
Iнша рiч— „Основа”. За 2 роки вийшло 22 товстих киижки. Змiст їх рiзний: здебiльшого це оповiдання та поезiї, але чимало є й наукових розвiдок, дописiв з рiзних мiсцевостей України. Спiвробiтники були люди талановитi і відомі - Шевченко, Кулiш, Костомаров, Глiбов,
0. Стороженко, Номис, Марко Вовчок, Ганна Барвiнок, Руданський — такi імена прикрашають вже першу январську киижку „Основи” 1861 року. Далi до цих iмен прилучаються ще Мордовець, Л. Жемчужнiков, музика Сiров, бiблiограф Межов, Нiс, Свидницький, Максимович, Мизко, Кони-ський, Кухаренко, Сухомлiнов, 0. Котляревський, В. Антонович, Петро Єфименко - можна сказати, вся передова українська iнтелiгенцiя того часу.
Поезiї тiльки українськi, - оповiдапня, дописи, етнографiчнi розвiдки, iсторичиi й публiцистичнi статтi написано здебiльшого росiйською мовою. По всiх галузях дано багато цiнного : в поезiї— твори Шевченка, його щоденник, найкращi поезiї Кулiша; з прозових статей видатнi розвiдки Костомарова „Две русские народности” i „О федеративных началах древней Руси”, славна „Моя исповедь" Антоновича, де вiн голосно вiдрiкся вiд шляхетського свого роду для працi на користь України.
Кулiш дав „Основi” багато розвiдок i поезiй здебiльшого великої вартостi, як от : „Обзор истории украинской словесности: Климентий, Котляревский, Гулак - Артемовский, Гоголь”.
Дуже цiнний новий матерiал дано про Климентiя. Мiркування про Котляревського та Гоголя однобокi й помилковi. Стаття про Гулака – Артемовського дає майже всi його твори цiлком, i в свiй час мала значення їх видання.
Окрiм iсторично-лiтературних статей, часто вельми корисних, Кулiш дав декiлька популярних розвiдок чисто iсторичних українською мовою: про початок Русi - України, про Хмельнидького та Виговщину.
Кулiш був завзятий публiцист; вiн охоче виступав проти ворогiв українського народу взагалi, — це було здебiдьшого в „Основi"; потiм проти ворогiв особистих, що не розділяли його переконань.
Найбільшим досягненням Куліша у публіцистиці було видання у власній друкарні “Кобзаря” Т. Г. Шевченка у 1861 р.
Найкраще цю видатну та талановиту людину характеризують власні слова Пантелеймона Олександровича Куліша : “Я вічно шукаю ідеалу в усьому, що бачу і чую. Хіба це примха – не бути нічим задоволеним, що не підходить під ідеал?”
|
